РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (20 грудня 2008) 

  • День безпеки. Досвід і освіта - в одній супрязі

    Сьогодні вже важко уявити залізницю без світлофорів, автоматичних стрілочних переводів, іншого обладнання, що додає зручностей в роботі черговим по станціях, машиністам.., а головне, забезпечує надійний рух потягів. Для цього встановлено тисячі приладів, механізмів, агрегатів, які мають діяти узгоджено в єдиній системі без жодної похибки. Зрозуміло, що є й фахівці, які опікуються усім цим приладдям, обслуговують, ремонтують його. Саме вони й дбають про те, щоб не було збоїв у роботі систем сигналізації, централізації та автоблокування (СЦБ). Хто ці фахівці, чим займаються, як їм вдається підтримувати апаратуру в робочому стані, отже й забезпечувати безпеку руху поїздів?

    У пошуках відповідей на ці запитання направився до Вінницької дистанції сигналізації та зв’язку в день безпеки руху. Тут мені представили начальника дільниці СЦБ Олександра РОЗГОНЮКА.

    Разом із ним направились, як кажуть, на лінію, щоб на місці дослідити, як здійснюється, додав би, яким чином забезпечується безпечний рух потягів.

    Дільниця Олександра Петровича - це відтинок нашої магістралі між Козятином та Жмеринкою. Тут функціонують позакласна

    ст. Вінниця, дві станції другого класу - у Гнівані та Калинівці, а також ще вісім станцій четвертого та п’ятого класу. На кожній із них та на перегонах - сотні одиниць найрізноманітнішого обладнання.

    - Як усьому цьому ви даєте раду? - запитую мого попутника.

    - Самому впоратись із такою кількістю приладів та агрегатів мені, звичайно, не вдалось би, - відповідає Олександр Розгонюк. - Разом зі мною працює чимала команда професіоналів. Вірніше - це п’ять цехів, які очолюють старші електромеханіки. А у кожного з них у підпорядкуванні від п’яти до десяти електромеханіків і стільки ж електромонтерів. Кількість фахівців залежить від того, скільки обладнання та апаратури розташовано на території того чи іншого підрозділу. Нормативами передбачено, що електромеханік має обслуговувати 25 автоматичних стрілочних переводів та світлофори біля них, а на перегонах - системи автоблокування. Там, до речі, також встановлено світлофори й інше обладнання. Найбільший із цехів очолює Михайло ЯСІНСЬКИЙ. Він зі своїми помічниками, яких на сьогодні лише вісім, забезпечує роботу обладнання СЦБ, що встановлено на станціях Тюшки, Гнівань, Браїлів та на перегонах між ними. А вони мають протяжність понад 45 кілометрів.

    Вирушаємо з начальником дільниці до ст. Гнівань. Тут і працює найбільша команда з цеху Михайла Ясінського. А дорогою є можливість поговорити з попутником, дізнатись більше про нього.

    - Я не належу до залізничної династії, - почав розповідь Олександр Петрович, відповідаючи на моє чергове запитання. - У моїй родині хіба що лише дід Яремчук Степан Вікторович під час Вітчизняної війни був військовим комендантом на якійсь станції у Чехії. А от послідовник у мене є - це син Володимир. Він працює електромеханіком у нашій дистанції і займається обслуговуванням обладнання, яке контролює нагрівання букс у вагонах та локомотивах.

    Вперше я побачив потяг у три роки, коли з мамою кудись їхав. Тоді здійняв галас, що хочу сісти в паровоз. Машиніст це почув і взяв мене в кабіну. Коли приїхали до наступної станції, він сказав матері, що бути мені залізничником! Так і сталося. Після навчання у Вінницькому ПТУ №4, де здобув фах електромонтажника СЦБ, почав працювати на залізниці. Направили мене аж у Хабаровський край на ст. Бурія, там встановлювали нове обладнання. Потім, до призову на військову службу, довелось працювати на станціях Полтава-Київська, Бекасово-2 під Москвою та й в інших місцях...

    Школа професійного становлення в Олександра Розгонюка вийшла доброю. Хоч і проходити її було важко, лише перебування у Сибіру чого варте! Та уроки професійної майстерності, отримані юнаком, стали у нагоді під час подальшої роботи на залізниці. А вона, після служби у війську та навчання у Київському електромеханічному технікумі, уже проходила на рідній землі. Спочатку працював електромонтером, потім - електромеханіком, старшим електромеханіком. Причому на різних станціях, які обслуговує Вінницька дистанція сигналізації та зв’язку. Тому обладнання, яке тут установлено, знає не лише за документацією, а, як кажуть, на дотик. Та найбільше йому довелось працювати у Гнівані, де, до речі, Олександр Петрович із родиною й проживає.

    ...Станційне господарство тут чимале, та й об’єм робіт виконується великий. Постійно проводиться відвантаження щебеню із Гніванського та Демидівського гранітних кар’єрів. Регулярно відправляє свою продукцію місцевий завод залізобетонних конструкцій, який належить залізниці. Є й інші відправники та одержувачі вантажів, що доправляються нашим транспортом. Цілком виправдано, що обладнання, апаратури СЦБ на цій станції встановлено чимало. Лише стрілочних переводів, що керуються за допомогою електроприводів, тут 39 одиниць.

    Ними та іншим електромеханічним начинням і приладами опікується команда Михайла Ясінського. Він на посаді старшого електромеханіка замінив Олександра Петровича. А до цього також навчався у Вінницькому ПТУ №4, Київському електромеханічному технікумі і вже більше п’ятнадцяти років пропрацював «есцебістом». Тож і знання, і досвід у нього достатні.

    - Чим займаємось сьогодні? - перепитує Михайло Іванович. - Кожен із електромеханіків та електромонтерів виконує регламентні роботи відповідно до плану-графіка, який складається на кожен місяць. А у ньому зазначено, які пристрої, в який день необхідно перевірити та обслужити. Коли говорити конкретно, то електромеханік Павло ЛУЦКОВ та електромонтер Ярослав ФЕДОРИШИН працюють на закріплених за ними стрілочних переводах. Електромеханік Роман ВУЙЦ обслуговує обладнання на перегоні...

    У подальшій розмові Михайло Ясінський розповів про роботу кожного зі своїх підлеглих. При цьому зауважив, що виникають і позапланові завдання, яки-ми також доводиться займатись. Суттєво й те, що обладнання та прилади застарілі, використовуються другий, а то й третій термін, визначений для їх експлуатації. Це вимагає й частішого контролю за його роботою та тривалішого обслуговування. Тому електромеханікам нудьгувати немає часу. А справляються вони зі значно розширеним колом своїх обов’язків завдяки старанню, наполегливості та майстерності. Цього у них не бракує. Кожен має потрібну освіту, чималий виробничий досвід, який надбали за час роботи та й перейняли у старших фахівців. Скажімо, Роман Вуйц - електромеханік у другому поколінні. Його батько, Леонід Романович, також працював на такій посаді і нещодавно вийшов на пенсію. А коли трудились разом, то батько навчав сина, передавав йому все, що вмів робити сам. У інших також були наставники, в яких вони навчались. Це й дозволяє їм успішно працювати.

    - Невже не буває збоїв у роботі апаратури? - продовжую надокучати співрозмовникам своїми запитаннями.

    - Деколи трапляються, - відповів Олександр Розгонюк, - апаратура у нас далеко не нова. Але при збоях включаються дублюючі або й блокуючі системи. Тож аварійних ситуацій не виникає. Відомі випадки, коли чергові по станції, як кажуть, натискають не на ту кнопку, і тоді виникають ситуації, в яких доводиться доказувати, що провиною тут є не апаратура, а, так званий, людський фактор. Щодо приладів, обладнання, то у нас доволі мізерний, а то й відсутній ремонтний фонд -централізоване постачання вкрай обмежене. Тому доводиться самим усе лагодити, із двох несправних апаратів робити один чи щось конструювати, виготовляти окремі деталі...

    Останнє у фахівців Вінницької ШЧ виходить непогано. Вони можуть виготовити потрібну деталь, розробити, а головне, впровадити необхідний прилад... Особисто в Олександра Петровича є не один десяток раціоналізаторських пропозицій. Він, як кажуть, із купи металобрухту може зробити цілком придатну для використання апаратуру. І це не раз його виручало у житті.

    - Коли одночасно з сином вступав до Вінницького державного політехнічного університету, а було це менше ніж десять років тому, то декан факультету, ознайомившись з моїми документами, в тому числі й свідоцтвами на рацпропозиції, заявив, що такі студенти у вузі потрібні. Так і опинилися в одній супрязі досвід і освіта.

    А ще більше потрібні такі працівники на нашій залізниці. Саме завдяки їх умінню, знанням та старанню підтримується у робочому стані обладнання, робиться усе належне, щоб не було збоїв СЦБ, від яких залежить безпека руху поїздів.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05