РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 44 (20 листопада 2015) 

  • «На небо погляне вільна людина»

     

    У цей день в обласних центрах покладуть квіти та лампадки до пам'ятників борцям за незалежність України та Героям Небесної Сотні, оголосять переможців чергового конкурсу на кращий проект пам'ятника, у школах проведуть відкриті уроки, присвячені патріотизму та мужності. Доленосні для України події Помаранчевої та Революції Гідності стали фундаментом для відзначення цього дня. Наш обов'язок - віддати належну шану громадянському подвигу і мужності людей, які віддали своє життя за Україну, за її національні інтереси та європейський вибір. Та, на нашу думку, найбільше, що ми можемо зробити - дати обіцянку перед пам'яттю тих, хто загинув, стати кращими, сильнішими, відповідальнішими кожен на своєму робочому місці, у своїй родині, у собі...

    Пропонуємо перечитати, можливо, невперше, спогади про Героїв тих страшних днів, які не потребують коментарів.

    Сергій КЕМСЬКИЙ:

    «ЩОБ ТІЛЬКИ ЛЮБОВ ПАНУВАЛА У СВІТІ!»

    32 роки, політолог

    місто Коростень (Житомирська область)

    20 лютого 2014 року був убитий снайпером на вулиці Інститутській.

    «На небо погляне вільна людина

    З новими думками, творча, нестримна.

    Ми стіни проб’ємо з міцного граніту,

    Щоб тільки любов панувала у світі!», -

    цими рядками закінчується останній вірш Героя Небесної Сотні Сергія Кемського. Він написав його 16-го лютого.

    Сергій народився 1981 року в Керчі. Ступінь магістра політології здобув на філософському факультеті Львівського національного університету. У Києві працював співробітником Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив, писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань, перекладав з англійської, вів декілька інтернет-проектів, складав вірші. Любив займатися спортом: плавав, катався на роликах, лижах, ходив у гори. Дуже багато читав, любив Маяковського, Шекспіра, Ахматову, Гете. Постійно перечитував історію України.

    «Сергій - це Людина-філософ. Один з тих, хто жив за власними переконаннями, а не лише балачками про них. Це людина, для якої справедливість була понад усе», - такими словами згадують Сергія близькі друзі.

    «Коли я почула, що Янукович не підписав угоду про асоціацію, то обурено сказала: «Уявляєш? Усе закінчилось». А син відповів: «Мамо, усе тільки починається». На другий день він поїхав на Майдан», - пригадує мама Сергія Тамара Гаврилівна.

    Сергій був там майже постійно, кілька разів приїздив додому на пару днів. Щось писав і знову їхав. Востаннє був удома 15 - 16 лютого.

    На Майдані він був прихильником ненасильницького спротиву. Допомагав у створенні організацій взаємодопомоги у Коростені, де проживав останнім часом, та на Майдані в Києві.

    Сергій виступав за пряму демократію, шукав найбільш ефективні механізми взаємодопомоги, подолання міліцейського свавілля, контролю за політиками та боротьби з корупцією. Був засновником та адміністратором ресурсу «Кооперативний рух».

    У своїй статті «Чуєш, Майдане?» Сергій написав про завдання Майдану як постійного інструмента прямої демократії та громадського контролю. Він пропонував ввести в Україні закони, за якими громада через місцеві чи загальнодержавні референдуми може позбавити посади будь-якого чиновника. Сергій вважав, що такі механізми безпосереднього народовладдя стануть гарантією того, що досягнення Майдану не будуть вкрадені політиками, а народу більше не треба буде йти на жертви.

    Сергій наголошував на відповідності закону про референдуми до європейських стандартів, зокрема, щоб для ініціювання референдуму достатньо було підписів 1 - 2% громади. «Я назвав би це постійно діючою люстрацією: очищення не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому», - говорив Сергій.

    20 лютого 2014 р. Сергій допомагав виносити поранених на вулиці Інститутській, де і був убитий снайпером двома пострілами у шию. Активістами його тіло було перенесене до готелю «Козацький», звідки доправлене на подвір’я Михайлівського Золотоверхого монастиря.

    Поховали Сергія у селищі Яблунець Житомирської області, звідки родом його батьки. «Хлопці з Майдану, які приїжджали на похорон, розповідали, що Сергій сказав: «Якщо почнуть роздавати зброю, я перший поїду додому», - згадує Тамара Гаврилівна. - Він був романтиком, ідеалістом - такі люди стають справжніми революціонерами, яким він і став… В житті був дуже скромним, сповідував аскетичний спосіб життя, його ніколи по-справжньому не цікавили матеріальні цінності. Він був спокійною людиною з щирою душею та добрим серцем, часто посміхався…»

    «У нього на спині було десь 9 родимок, як сузір’я. Я все йому казала, як був маленький: спина в зірочках. Виходить, ця зірочка так і полетіла на небо», - плачучи, каже мама Сергія.

    «Йому не довелось жити у суспільстві, де свавілля влади можна зупинити мирним шляхом. Змусити політиків зараз прийняти закони прямого народовладдя - це обов’язок для тих, хто хоче віддячити героям Небесної Сотні та убезпечити свій народ від майбутніх жертв», - вважають друзі Сергія.

    Після похорону Сергія в цей же день пам’ятник Леніну в Коростені було демонтовано. Міський голова та депутати міста Коростень на проводах Сергія пообіцяли, що ніколи не братимуть хабарі…

    Назар ВОЙТОВИЧ:

    «ТАТУ, А ЯКА СЬОГОДНІ ДАТА?»

    17 років, студент

    село Травневе (Тернопільська область)

    Зранку 20 лютого в розпал кривавих подій на Інститутській його застрелив снайпер.

    Назар Войтович - наймолодший герой Небесної Сотні. Увечері 19 лютого він вирушив до Києва. То була його перша й остання поїздка. Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих подій на Інститутській його застрелив снайпер. Батьки втратили єдину дитину.

    Батько Назара Юрій Петрович розповідає, що ввечері 19 лютого син зателефонував йому і сказав, що їде на Майдан. Згадує, що він просив його нікуди не ходити, бути обережним. Син пообіцяв, що стоятиме тільки біля сцени. «Яка там сцена? Як приїхав уранці, так пішла бруківка в руки. Пішов одразу на передову», - розповідає Юрій Петрович.

    Востаннє він говорив із сином, коли той був в автобусі. Наступного дня вони з дружиною телефонували Назару, але на дзвінок відповіла волонтерка. Сказала, що хлопець загинув…

    «Його образ світлий. Він мав світле волосся, очі, шкіру, аж пробивався рум’янець. Така в нього і душа була. У ньому не було зовсім ніякої злоби. Його всі знають як дитину-янгола», - так про свого учня, наймолодшого героя Небесної Сотні, розповідає директор Травневської загальноосвітньої школи Василь Оверко. Він не пригадує за хлопцем жодних пустощів. Каже, той був спокійний, урівноважений, доброзичливий. Його всі називали Назарчиком.

    Перед випускним Назар з однокласниками посадили на пагорбі біля школи сосни. Насадження має форму тризуба. «Нинішній 9-й клас - випускники, посадили в той контур тризуба ще 100 сосен. На честь Небесної Сотні», - розповідає вчитель.

    Назар також любив збирати старовинні речі, які знаходив під час численних походів, а також цікавився історією. Юрій Петрович розповідає, що син частенько його екзаменував: «Тату, а яка сьогодні дата?» Потім сам же відповідав на своє запитання і починав розповідати про історичну подію, яка сталась того дня. Хлопець читав багато книжок. Остання книжка «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського так і лишилась із закладкою на 20-й сторінці.

    «Він дуже любив малювати. Я категорично був проти, щоб він ішов вчитися на дизайнера, але він не послухався», - розповідає батько Назара.

    Хлопець навчався на третьому курсі Кооперативного коледжу в Тернополі на відділенні дизайну. Він обожнював живопис. Усі роботи Назара мали український дух. Він любив зображати на них калину, тризуб чи козаків. Батько згадує, коли вони минулої осені будували хату, син власноруч виклав мозаїку у вигляді калини.

    Саме патріотизм підштовхнув юнака в останню хвилину поїхати на Майдан до Києва, розповідають одногрупники. Ще в середу, 19 лютого, він був на парах. Увечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного Майдану. Але замість цього поїхав сам.

    «Дуже було тяжко повірити, що його немає. Він весь час був зі мною. Хоча чому був? Він і залишається поруч», - каже тато Назара.

    У коледжі, де навчався Назар, облаштували Куток пам’яті, у школі відкрили музей пам’яті Героя, де зібрали його картини, атрибути з Майдану. Батько Назара намалював на всю стіну картину про Майдан. Відтепер школа носить ім’я Назарія Войтовича, а на фасаді встановлено його барельєф.

    Іван НАКОНЕЧНИЙ:

    «ЗАХИЩАТИ СВІЙ НАРОД!»

    З 1982 року жив із сім’єю в Києві. 83-річний офіцер ВМС СРСР у відставці.

    Декілька років тому поховав дружину, уродженку Санкт-Петербурга, якій вдалось пережити блокадну зиму.

    Був присутній на Майдані від часу розгону студентів 30 листопада 2013 року. Після розгону студентів він щодня був на Майдані і підтримував народ України! Це у 83 роки!

    Посвідчення захисника Майдану - номер 91587 від 8 січня 2014 р. Всі родичі його вмовляли не ходити на Майдан в такому віці. У відповідь вони чули, що він давав військову присягу - захищати свій народ!

    Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок 19 лютого на вулиці Інститутській. Важкі травми голови і шийного відділу хребта спричинили кому, внаслідок чого до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Швидка привезла його до Інституту нейрохірургії, і професор, який робив йому операцію, лише припустив, що удар міг бути нанесений важким металевим предметом.

    Син Івана мешкає у Санкт-Петербурзі, на батьківщині своєї матері. Він був повідомлений про загибель батька, але відмовився його ховати. Навіть попрощатися не захотів. «У вас там багато бандерівців. Мені страшно туди їхати», - сказав син загиблого Героя Небесної Сотні.

    Підготувала Валентина КОЛЯДА за матеріалами Вікіпедії та сайту-реквієму Небесна Сотня, Фото з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05