РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 37 (2 жовтня 2015) 

  • Про музикантів скажемо слово, або Ще раз про безквиткових «маестро»

    Пригадую, як мій старший брат, навчаючись у музичній школі по класу баяна, готувався до уроків. Вечори із понад годинними вправами, спочатку «пілікання», а згодом - виконання справжніх композицій, народних пісень проходили швидко. Батько і мама бажали зробити із Юрка, як мінімум, музиканта. Сім довгих років невеличкого зросту підліток тягав нелегкий футляр із баяном та нотами після уроків у середній школі до музичної. Коли наука закінчилась, отримав диплом, порадувавши батьків. Більше за інструмент не брався. Чи знадобились його навички у подальшому? Аж ніяк.

    Подібна історія сталася із власним сином. Андрій закінчив музичну семирічку на «добре». Подарувавши диплом нам, батькам, як він потім говорив, «дозволив» продати його у середині 2000-х іншому щасливчику за безцінь. Старий інструмент перекочував з нашого будинку (до нового юного музиканта) швидко. Не скажу, що це мало для мене особисто якесь задоволення. Все ж таки, мріяв, що хор, сольфеджіо, музична література допоможе виховати в дитині гарну вокальну підготовку. В той час батько був знайомий із талановитими музикантами. Сподівався, що і мій піаніст співатиме. Але… І все ж, наполегливість і завзятість, яку Андрій отримав, вважаю, саме у «музикалці», йому знадобилися. Років в 11 він брав участь у телепередачі «Найрозумніший». Вийти у фінал однієї з ігор сезону 2005 р. йому допомогла саме музична освіта. Але сьогодні - без подробиць.

    Взятися за цю тему допоміг нещодавній випадок. Разом з фотокореспондентом опинилися в електричці, що відправлялася з Київського приміського вокзалу у бік Коростеня. Яким було здивування, що поруч на пасажирському сидінні поважного віку чоловік, розгорнувши власний Honner (назва фірми, що випускає баяни), виконував відомі українські та іноземні мелодії. Ні, він не ходив вздовж вагона, просячи милостиню, як це відбувається впродовж усього існування приміського залізничного транспорту. Володимир Петрович грав для пасажирів «просто так». Поки добиралися до Борщагівки, не почув жодної репліки на кшталт «замовкніть, бо заважає».

    - Куди направляєтесь? - спитали ми музиканта.

    - На свято дерунів, що відбудеться у Коростені, - під час невеличкої паузи відповів чоловік. - Нас, баяністів, там чекають. Будемо розважати коростенців та гостей міста. Адже не дерунами єдиними живе українська нація, - дещо пафосно, але щиросердно відповів наш новий знайомий. І заграв полонез Огінського.

    Сусіда, який сидів поруч із баяністом, назвався Сергієм Опанасенком. Він дав точну довідку щодо музиканта. У 70 років Володимир Петрович вперше взяв у руки баян. Вчився грати самотужки. Музику підбирає злету. Виконує віртуозно. Може тому й не чує на власну адресу негативних відгуків. Покращити свій настрій за допомогою імпровізації відомих мелодій - це те, чого часом так не вистачає нам усім. Навіть пасажирам приміських електропоїздів.

    - Зараз поговоримо про тих горе-виконавців, які, не маючи музичного смаку, забігаючи до переповненого вагона, волають несамовитим голосом щось на кшталт «Я буду долго гнать велосипед». Безквитковий «маестро» має вузенький репертуар та абиякий інструмент. І таких бачив на своєму віку. Часто одержують по зубах у прямому смислі цього слова. Народ у нас любить музику, правда, іноді йому це зробити заважають алкоголь, досить нервовий настрій, поганий душевний стан, негативні емоції за кожним приводом, злоба на всіх й нездорова агресивність. До речі, музичний інструмент баян також був названим на честь древнього музиканта Баяна. У «Слові о полку Ігоревім» не знайдемо негативних характеристик на його адресу. Як і на таких наших сучасників, як Володимир Петрович, який направлявся на музичний фестиваль. Так чому ж тоді в електропоїздах часто-густо зустрічаємо «велосипедних гонщиків», виконавців куплетів «Моя милка от тоски проглотила три доски…»? Женуться за легкою копійкою? Так. А хто її, оту копійку, дає?! Ми - пасажири. Тим самим сприяємо розповсюдженню музичного несмаку за умов поганої вокальної підготовки. А поруч - діти. А набір в одну із музичних шкіл мого Святошинського району у цьому році знизився настільки, що зараз здійснюється скорочення штатів серед педагогів. Мозок підлітка швидко звикає до похабщини. Хоч би де він не перебував. Куди йдемо?!

    P.S. Ніхто із моїх близьких у вагонах приміських електропоїздів гастролей робити не збирається. Не на того вчились.

    Іван СОТНИКОВ, Фото Олександра ІВАНОВА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05