РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (17 квітня 2015) 

  • Вшанували пам’ять загиблих

    71-ша роковина. Пам’ять про загиблих у роки Великої Вітчизняної війни. Вона потрібна не мертвим, вона, як повітря, необхідна нам, живим. Адже, на жаль, не всі і досі знають про страхіття, скоєні фашистами та їхньою авіацією. Війна… Біль та жахіття лише від одного слова. Гинули і старі, і малі, гинули під час виконання своїх обов’язків залізничники, які полягли прямо на коліях…


    8 квітня. 11-та ранку. Парк біля вокзалу станції Дарниця. Мітинг присвячено знаменній даті для залізничників - вшанування пам’яті людей, загиблих під час бомбардування станції Дарниця у 1944 р. Тоді о другій годині ночі понад 150 німецьких літаків перетворили територію Дарницького вузла на поле битви з обгорілими тілами воїнів та залізничників станції другої зміни. Від півторатонної бомби утворилася найбільша воронка діаметром 20 м та глибиною до 15 м. Часу на пошуки місця для поховання останків не було. Тому саме до цієї воронки зносили рештки людських тіл, які прибирали як на самій станції, так і навкруги. А коли і цієї ями виявилося замало, складали поверх та навкруги, засипаючи землею. На цьому місці лежало понад три тисячі рештків людських тіл. Так утворилася велика братська могила на станції Дарниця. Сам вокзал від численних бомбардувань постраждав, його було зруйновано вщент.


    Учасники та очевидці цієї жахливої трагедії щороку в один і той же день збираються на місці масового поховання залізничників та військовослужбовців. Завжди поряд з ними - рідні та близькі загиблих, представники залізничних організацій, ветерани Дарницького залізничного вузла.

    - Дякую усім, хто прийшов на це дійство. Ми його починали та несли в люди понад 15 років, - сказав почесний ветеран міста Києва, учасник бойових дій, інвалід І групи, колишній голова Ради ветеранів Дарницького вагонного депо Федір СЬОМІН. - За віком я міг би лежати поряд з ними. Сьогодні хочу згадати їх віршем Степана Щипачова «Павшим»:

    Весь под ногами шар земной.

    Живу. Дышу. Пою.

    Но в памяти всегда со мной

    погибшие в бою.

    Пусть всех имен не назову,

    нет кровнее родни.

    Не потому ли я живу,

    что умерли они?

    Была б кощунственной моя

    тоскливая строка

    о том, что вот старею я,

    что, может, смерть близка.

    Я мог давно не жить уже:

    в бою, под свист и вой,

    мог пасть в соленом Сиваше

    иль где-то под Уфой.

    Но там упал ровесник мой.

    Когда б не он, как знать,

    вернулся ли бы я домой

    обнять старуху мать.

    Кулацкий выстрел, ослепив,

    жизнь погасил бы враз,

    но был не я убит в степи,

    где обелиск сейчас.

    На подвиг вновь звала страна.

    Солдатский путь далек.

    Изрыли бомбы дочерна

    обочины дорог.

    Я сам воочью смерть видал.

    Шел от воронок дым;

    горячим запахом металл

    запомнился живым.

    «Немає нічого таємного, щоб не стало явним, - такими словами із святого Євангелія продовжив свій виступ після проведення панахиди Блаженнійший Української православної церкви Київського патріархату отець Павло. - І в підтвердження цих слів проходить сьогоднішній захід. Дуже прикро, що цю трагедію приховували. Молоді люди, воїни, захисники та цивільні люди своє життя віддали за свою землю, за перемогу. Гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» має бути актуальним, правдивим, злободенним».

    Також отець Павло зазначив, що цей захід не відбувся б, якби не було б тієї великої праці, яку проводить Микола ПАВЛЮК - людина-акумулятор руху відновлення пам’яті тих, хто загинув на Дарницькому вузлі. Що завдяки його заслузі ми можемо простежити, що було, а що є зараз. І побажав, щоб плани і думки Миколи Степановича та й усіх присутніх були втілені в життя. За велику працю, яка є богоугодною справою у вшановуванні пам’яті загиблих, хто поклав життя та пришвидшив перемогу, святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагородив Миколу Павлюка орденом Святого Князя Володимира Великого ІІІ ступеня. Девіз якого «З нами Бог та Україна».

    Не помилюся, якщо зауважу той факт, що орден для голови ветеранської громадської організації ветеранів війни та праці Дарницького залізничного вузла Миколи Павлюка був справжньою несподіванкою. На нього він аж ніяк не чекав. А отримавши, відчув суперечливі та все ж таки високі почуття. З одного боку - дяка за його працю, а з іншого - не все заплановане втілено в життя. За останні півтора року звернулися ще 54 сім’ї - родичі загиблих, прізвищ яких немає на стелах. Тому прийнято рішення про встановлення ще однієї стели. Також у планах - будівництво каплиці та встановлення меморіалу єдиного в своєму роді, присвяченого загиблим залізничникам. Композиція, а це 11 м завширшки і 7,5 м завдовжки, готова в гіпсі, залишилося відлити в бронзі, на що потрібно 3 млн. грн.

    За словами Миколи Степановича, 71-ша роковина для нього - знаменна дата. Це місце, цю могилу він знає ще з дитинства, з 10-річного віку, коли повз неї ходив з мамою, яка багато йому розповідала про цю трагедію.

    Так склалося, що у колишнього майстра вагонного депо Дарниця Кузьми Максимовича Скоробагатька дата 8 квітня 1944 р. зазначена як перший робочий день, хоча, за його словами, працював і до цього. Пенсіонер, який у своєму багажу має 44 роки та 6 місяців трудового стажу на залізниці та багатий життєвий досвід, з сумом розповів, що цей захід для нього - скорбота про загиблих у війну. Необхідно пам’ятати усіх тих, хто захищав нас, аби ми жили сьогодні.

    Зі словами великої подяки усім, хто допоміг та підняв історичні документи, виступив під час мітингу Іван Коваленко. Завдяки їхній праці вдалося розшукати могилу тітки - Насті Коваленко, яка у 24 роки працювала помічником машиніста на бронепоїзді «Дарничанка». Загинула у 1941 р.

    Схилила голову перед ветеранами та побажала довгих років життя від усього колективу Дарницького вагоноремонтного заводу голова профспілкового комітету Олена МАЛЕЄВА, розповівши про 39 підпільників, які під час війни працювали на заводі та всіляко шкодили ворогові - виводили состави з ладу. Та трьох лікарів - Колганова, Соколова та Тихонова, - котрі в ті складні часи рятували робітників заводу, видаючи липові довідки, рятуючи цим їхні життя.

    Вшанували пам’ять хвилиною мовчання. Поклали квіти до братської могили та стел загиблих дарничан (на фото внизу). Вкотре раз подякувавши загиблим і тим небагатьом, хто ще залишився в живих, за подароване нам - дітям, внукам, правнукам - майбутнє. Дай Бог, мирне та світле!

    Тетяна ШЕМЧУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05