РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (19 грудня 2014) 

  • Володимир СЕМИСТЯГА: «Я хотів би, щоб ми ніколи не дивилися один на одного через приціл»

    (Закінчення. Початок у №46, 47)

    НАРОДУ УКРАЇНИ МОЖНА СЛУЖИТИ І БЕЗ ПРИСЯГИ

    Запитання стосувалися й сім’ї. Саме цієї хвилини голос Володимира Федоровича змінився, забринів, на очі на якусь мить навернулися сльози. «Де родичі? Де перебуває син і дружина, чим займаються?». В. Семистяга швидко опанував себе і продовжив розповідати. Слідчих цікавило, які маю зв’язки на території Російської Федерації? З ким із членів ОБСЄ спілкуюся і так далі? Зрозуміло, що в хід пішли інші «аргументи»: били руками й ногами, гасили на тілі цигарки, душили. Робили «слоника». Це коли руки, закуті в кайданки, за спиною, щоб не міг ними рухати, а на голову «одягали» протигаз. Перекривали доступ повітря і розпочиналася задуха.

    - Маючи проблеми з серцем, для мене це було загрозливим, - веде розповідь колишній в’язень. - Крім того, після опромінення під час ліквідації аварії на ЧАЕС я не міг ритмічно вдихати і видихати повітря. Зрозуміло, що слідчі цього не знали, а то було б ще гірше. Роблячи вигляд, що іншого виходу, як говорити «правду», немає, а власна версія про те, що як професійний історик збираю матеріал для майбутнього історичного опису подій на Луганщині, не зовсім спрацьовує, погоджуюсь давати деякі свідчення та співпрацювати зі слідством. Про що тут же радісно телефоном доповіли генералу (думаю, що начальнику обласного Управління МВС ЛНР Івакіну) та колегам з ФСБ. Так само поінформували голову адміністрації ЛНР В. Болотова про те, що я «розколовся» і готовий співпрацювати. Про «професіоналізм» гебістів ЛНР свідчить той факт, що все те, що їм я видав на-гора, сприйнялося за чисту монету і через те було списано купу паперів. Про що ще раз повідомили наверх: «Ой, тут так цікаво, така інформація, стільки її, що не встигаємо записувати». Насправді ж це була відкрита інформація, що була у них на столі, або ж давно видрукувана в місцевій та центральній пресі. До того ж, я знав, хто покинув Луганськ і не міг бути затриманим. Стосовно паролів комп’ютерних систем, щоб отримати інформацію з наших файлів та електронної адреси, - вони її так і не отримали. Їм заявив, що на комп’ютерах працює професійний оператор (на громадських засадах), тому коди і шифри у нього. Не дізналися вони нічого суттєвого й серед іншого. Зрозуміло, що описати все це важко, адже йшла гра, ціною якої було власне життя та життя інших осіб. Про «професіоналізм» гебістів свідчить і той факт, що вони не знали, хто такі шістдесятники. Коли зайшла мова про лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, луганського поета В. І. Голобородька, вони не могли второпати, чому він шістдесятник. І довелося пояснювати, хто такі шістдесятники? Цікавили їх і кореспонденти демократичних видань, і структура просвітянської мережі і так далі. Зрозуміло, що мова спілкування була тільки російська. Але коли я переходив на українську - більше не чіпали і терпляче вислуховували мої монологи. Найбільше їх вразили останні наші рукописні (тільки в одному примірнику) протоколи закритих засідань обласного просвітянського об’єднання, які потрапили до їхніх рук. Адже ми не тільки створили оргкомітет, який очолив боротьбу патріотів з ними - сепаратистами, а й створили оперативну трійку у складі трьох осіб (В.Ф. Семистяга, Д.Г. Тимошевська і Ю. П. Лазарєв), яка розробляла плани нашої діяльності, координувала її, зв’язувалася з Центром (все не можемо розповісти поки що), застосовувала технічні засоби для здобуття цінної інформації і так далі. Ось тут, незважаючи на ідеологічні переконання, навіть не наказували, а просили перечитати кілька аркушів нашого тексту українською мовою.

    ЩО НЕ ВКЛАДАЛОСЯ У ГОЛОВАХ СЕПАРАТИСТІВ

    - Під час обшуку в моєму хатньому приміщенні оперативна група гебістів ЛНР знайшла і вилучила військовий квиток офіцера запасу, - продовжує колишній в’язень. - Після здобуття Україною незалежності в ньому ставилися позначки, скріплені гербовими печатками з тризубом. Слідчі були такі зашорені, що ніяк не могли збагнути, чому проставлені українські, а не російські печатки. Адже ж служив у Радянській армії та складав військову присягу в збройних силах СРСР. Прискіпливо допитували і шукали відповідну позначку, чи, бува, не склав присягу на вірність Україні. Не знайшовши відповідного запису, з полегшенням зітхали і вимагали пояснень. Як же так - український патріот, націоналіст, бандерівець, а присягу на вірність Україні не склав? Чи можливе таке? В їхніх головах ніяк не вкладалося, що і без присяги можна вірно служити своїй державі та народу України, незважаючи на те - у відставці ти чи в запасі за віком. Як індульгенція їх тішило лише одне - залишився вірним СРСР…

    Дехто з них, зокрема й ватажок «Остап», ніяк не могли збагнути ще одне. Тричі брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. Був опромінений, про що у військовому квитку стояв відповідний запис, а до сьогодні живий. На їхню думку, «справжні чорнобильці» давно вимерли, а я чомусь живий. Значить - псевдочорнобилець. «Остап», який працював (і за його словами, вчився у виші на атомника) на одній з АЕС влаштовував примітивні іспити. Їхня суть зводилася до одного - від початку опромінення суб’єкта та до його смерті. Тобто, що відчуває живий організм? Довелося дещо популярно пояснити та нагадати, що за його логікою, не повинно залишитися серед живих вояків Другої світової. А серед них є не тільки тиловики, а й справжні герої. І навпаки, серед присутніх я чомусь не помітив тих, хто, ризикуючи власним життям, рятував світ від мирного радянського атома. Зрозуміло, що відповіді так і не дочекався…

    «ЖИВІ НЕ СМЕРДЯТЬ»

    - Але трапилася й інша подія, - говорить В. Семистяга. - У ніч з 1 на 2 липня до нашої камери занесли миску з вечірнім супом. Це було за розкладом десь о 23-й годині. Не встигли перекинутися з Анатолієм кількома словами, як знову відчинилися двері і пролунало: «Головченко, на вихід без речей». До ранку не зімкнув очей, але його так і не дочекався. Передумав про все, зокрема й про найгірше. Але об 11-й годині наступного дня його повернули до камери. З’ясувалося, що на території гебістів перебувають кореспонденти громадського телебачення Настя Станко та Ілля. Їх затримали, хоча й існували домовленості про їхнє вільне пересування. Вони намагалися побачитися з полоненим бійцем батальйону «Айдар» А. Головченком. І коли ця зустріч відбулася в підвалах КГБ ЛНР, Анатолій повідомив їм про мене. Про те, що нас утримують удвох. Це викликало багато запитань. Адже вже поширилися чутки про мою смерть під час допитів у застінках КГБ ЛНР і про можливість забрати в п’ятницю (4 липня) тіло для поховання. Викликали родичів. Насамперед дружину і сина (з якою метою - зрозуміло). Дякувати Богу, вони збагнули, для чого їх викликають до Луганська, і з Києва не виїхали у розташування місцевих гебістів. Усе це зчинило страшенний скандал. На захист моєї честі та репутації виступили найвищі посадовці держави та народні депутати, громадські діячі, українська інтелігенція, просвітяни, мої колеги та ін. Усім їм щиро вдячний!

    - Я й не думав, що стільки осіб мене знає та переймається моєю долею, - зі скупою чоловічою сльозою в очах говорить колишній в’язень. - Щоправда, були й такі, як з’ясувалося, хто зі зловтіхою паплюжив мене та нашу «Просвіту», або необачно (завчасно) у ЗМІ виклав інформацію про те, чим же я та мої друзі займалися весь час на неконтрольованій українським урядом території Луганщини. Та попри все - інформаційна хвиля спрацювала. Мене більше фізично не катували. А за наполягання Насті та Іллі «Остап» дозволив вивести мене з камери і продемонструвати їм, що я все-таки живий. За його висловлюванням, я «не воняю», а значить, не труп, а тому живий, бо ж живі не смердять… Логічно… Пізніше відбулася наша спільна друга зустріч. У приміщенні, де відбувалися допити, простелили замість ганчірки під дверима український прапор, вилучений із просвітянського офісу. Хто його не помічав - витирав об нього взуття, а ми перескакували. Обабіч лежали вилучені «речові докази» націоналістичної діяльності просвітян Луганщини.

    ЛЕКТОРІЙ У ТЮРЕМНІЙ КАМЕРІ

    «Двадцять один день у «камері смертників» та тридцять чотири - у «звичайній». Побиття руками і ногами, припалювання цигарками. «На мене наводили автоматичну зброю з лазерними прицілами, клацали, імітували розстріл або співали гімн Росії.

    Найгірше було українським військовим, які потрапили до полону. Їм намагалися сокирою рубати руки, ноги, голови, різали ножами. У шпарину у дверях я бачив, як військовополонених били так, що вони починали хрипіти. А згодом навіть хрипіти перестали». Тоді бранців кидали в автівку з вигуками «У кар’єр». Це означало: «На розстріл». В очах Володимира Федоровича побачив смуток.

    Що допомагало не схибити, вижити? Поруч із В. Семистягою перебував у камері військовополонений із батальйону «Айдар» А. Головченко. Вони разом з іншими в’язнями читали молитву за Україну, співали українських пісень, зокрема «Два кольори» на слова Дмитра Павличка. Володимир Семистяга застосовував і власний літературознавчий та педагогічний досвід. Він влаштував товаришам по камері лекторій з історії, мовознавства, філософії, літератури.

    Чи були серед в’язнів провокатори? Так. Підкидали сексотів і до камери, де сидів В. Семистяга

    - Було смішно, - говорить Володимир Федорович. - Коли вони виходили за двері, щоб відзвітувати власному керівництву про проведену роботу. Фіскали обурювались, мовляв, ця сволота (про мене) не йде на жодні контакти.

    Були й відчайдушні прихильники ЛНР. Хто ж ці люди, які бажають очорнити діяльність української «Просвіти»? Більшість з них - наші українці: колишні міліціонери, які працювали на Донеччині, Луганщині, у Запорізькій області, в АР Крим. Росіяни були з Ростовської області, Краснодарського краю, з Пензи, Пермі, з Уралу, з Новосибірська. Серед присутніх росіян існує жіночий підрозділ. Ці росіяни переважно мають невисоку освіту, від 8-ми класів. Але трапляються і доволі освічені. Один з них неодноразово приходив до мене у камеру. Очевидно, щоб дізнатися побільше про особистість, якою, безперечно, є В. Семистяга. Той представник федеральної служби безпеки (ФСБ) має дві вищих освіти. Як там не є, а український в’язень все ж таки увійшов у довіру до прихильників Лугандії. Кільком із них сказав про те, що маючи українські паспорти, очевидно, не хочуть жити у Росії. То ж що ж ви тут робите? Потім ці особи дозволили переодягтися Семистязі. «І я практично злився виглядом з ними» - констатує Володимир Федорович.

    Він встиг попрацювати у лугандійців на кухні. Вдалось здійснити втечу, а перед цим, зумів потрапити до їхнього штабу, забрав частину документів і вивіз їх. Серед них - протоколи допитів, доноси від тих, хто писав на сусідів, деякі музейні раритети. Ще й мішок з продуктами, які згодом Семистяга роздав луганцям, знайомим і незнайомим, дехто з яких 1,5 - 2 місяці жив на помідорах... Вийшов на свободу і А. Головченко. Втекли разом із Семистягою, скориставшись ситуацією, коли охоронці тюрми дещо послабили до них увагу.

    ПРО НОВІ ПЛАНИ

    …Днями прочитав доволі актуальний на сьогодні за темою вірш поета з Макіївки, члена Спілки журналістів України Миколи Хапланова (1936 - 2008) «Христиане воевали».

    С нами Бог! - говорили все немцы,

    На солдатском писали ремне.

    И везли пол-Европы в Освенцим,

    Чтобы сжечь ее в адском огне.

    С нами Бог! - это доброе слово

    Повторяли и эти, и те...

    Были русские дети Христовы,

    Немцам братьями ведь во Христе.

    И молились навзрыд Иисусу

    Украинец, поляк и словак.

    С нами Бог по-немецки, по-русски...

    Как же так, Боже мой, как же так?

    Как понять человечество это?

    У разверзнутой пасти печи:

    «С нами Бог!» - слезно молятся жертвы,

    «С нами Бог!» - говорят палачи.

    Які думки виникли у вас, шановний читачу? Як пов’язати цей вірш і сьогодення? Паралелі існують, чи не так? «Руський мір» прийшов на українську землю. М. Хапланов писав про Велику Вітчизняну, де жертвами були слов’яни. Тепер бронеколони, сучасна артилерійська і противоповітряна російська зброя «мирно» ввійшла у Донбас. Браття з-за «бугра» налагоджують власний імперський режим на українській землі. Далі нікуди. І у прямому і переносному значеннях цього словосполучення.

    Хто сьогодні може сказати, чи оприлюднять колись матеріали про нелегку долю українських жертв злодюг з «ЛНР» та «ДНР»? Проте поки живі свідки очищення української території від корінного населення, запровадження для решти системи жорстокої експлуатації, варто розповсюджувати їх свідчення в усьому світі.

    «Я хотів би, щоб ми ніколи не дивилися один на одного через приціл», - це слова людини, якій в обличчя зазирала смерть. Проте й до сьогодні не втомлюється повторювати: «Нині в ув’язненні перебуває по кілька сотень людей у Донецьку і Луганську, треба все зробити, щоб їх звідти визволити».

    Володимир Семистяга на свободі. Він будує нові плани. Певен, якщо ті, хто зараз повернувся до Донбасу, бо немає жити деінде, не матимуть «Просвіти», яка діяла у Луганській області, зараз розміщується у центральному офісі у Києві, нічого доброго не буде.

    Прес-конференція добігала кінця. Він достойно закінчив свій діалог із журналістами: «Ми переможемо, коли освіту, культуру буде переведено на українську мову, буде діяти помісна Українська Церква. Ми повинні консолідуватися. До речі, у Донбасі, так сталося, є російськомовні українські патріоти, з ними також потрібно співпрацювати».

    Є такий патріот і серед наших дописувачів із Донецька. Але це вже зовсім інша історія.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05