РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (12 грудня 2014) 

  • Бомба на коліях, або Лист за кордон від кума Петра до кума Микити

    На 635-му кілометрі магістралі Київ - Москва... Ні, заспокойтеся, нічого не сталося. Так ось, якраз на 635 кілометрі монтер колії В. Л., друг газети, знайшов лист - звичайний на папері, у конверті. Як він туди потрапив, загадка. Якщо випав із поїзда, чому один. Хтось підкинув? Для чого? Сам В.Л., давній друг видання, не звернув би на нього увагу - на коліях чого тільки не побачиш, якби не адреса. В Росію, значить, у Москву, куму Микиті. Серйозно, так і написано.

    Монтер колії В.Л., давній друг газети, українського поета Чехова читав, про Ваньку Жукова знає, тому різким і вправним монтерським рухом надірвав конверт. «А раптом у ньому державна таємниця? - подумав В.Л. - Бригадир казав тепер треба пильнувати».

    Та надія монтера В.Л. на премію за пильність розвіялася, як туман над станцією Конотоп. Лист був звичайним. А щоб мати хоч маленький зиск, він зателефонував мені:

    - Пишеш?

    - Пишу, - відповідаю.

    - А я тут бомбу знайшов.

    - Господь з тобою. Кинь її - і тікай.

    - Та ні, не справжню, - розреготався В.Л., давній друг газети. - Лист найшов цікавий. Ставиш пиво - дам прочитати.

    Ось так він і заробив. Правда, після роботи. Я теж не ликом шитий, тому замовив спершу нуль тридцять три. Та коли пробіг очима перші абзаци, виставив цілих два кухлі.

    - Літр за лист. Влаштує? - запитую.

    - Влаштує. Бери, - відповів В.Л., давній друг газети, задоволено. - Я собі ще найду.

    А ось і той лист.

    «І чому це ви, куме, перестали писати? Образилися може? Так вибачайте. Ви ж знаєте, що я не змовчу - правду казав і казати буду. І вам, куме, також.

    Про болячки уже й не питаю. Мені в поперек так стрельнуло, наче хто ціпком увірвав. Ні дихнуть, хай йому трясця, ні повернуться. Зате зуби перестали боліти. Кляті пеньки спасу не давали. Теплою водичкою із содою полоскав - не проходить. Горілочкою - не бере. Поїхав у місто до стоматолога. «Дідусю, - зраділи там. - Вам нові треба ставити». Та на кнопочки, на кнопочки тиснуть, рахують, скільки мені платити. Одна пенсія - один зуб. І як ти кажеш, Микито, виходить «полный парадокс». Це ж скільки треба на самій воді сидіти, аби нові зуби вставити? А у вас як? Дорогі зуби?

    Живу я непогано. Тобто жую… Картопелька, славу Богу, вродила, бурячки у погребі є, морквиця і капуста, огірочків насолив... Камсу купляю. Чорноспинкою у нас її називають. Ох і добра! З цибулькою та з олійкою... Купи - попробуй. Чи, може, у вас там у Москві вже й камси не продають?

    А ще я зрубав стару грушу над дорогою. Не забув ще, які на ній солодкі грушки родили? Так ось усохла зовсім. Зате я із дровами на всю зиму. І коли там, у Москві, побачиш того Міллера*, так скажи йому, що кумові Петру з України його газ до м’якого місця. Ні, не так - образиться. Скажи, що кум Петро зі своєю хатою тепер в автономному плаванні і нічого не боїться.

    А по-секрету - тривожно мені, Микито. Сни якісь дивні сняться. Стою я начебто серед села на майдані. Аж тут одчиняються двері сільради, а з них ваш Путін вибігає. Штанці білі - на спідні схожі, і сорочечка чорним пояском підперезана. Та до мене. Він хоч і чужий президент, а в піт кинуло, у роті пересохло - язиком не поверну.

    - Дєд, а где у вас?...

    Розумію, що чоловікові по малій нужді треба. І що захопили. Тепер село в Лугандон перейменують, а ввічливі зелені чоловічки підуть по кутках самогон трусити. А в мене ж якраз вигралася бражка - гнати треба. І ще дужче злякався.

    - Немає, - кажу. - Голова обіцяв покращити культуру в селі - тож стару «шпаківню» із діркою у домівці розвалили. А тепер ні голови, ні покращення.

    - Мочить, мочить в сортире надо гадов...

    Путін підстрибнув і дриґнув ногою. Ба, старий, а стрибає, як цапок. На даний момент назрівав конфуз, а там і міжнародний скандал.

    - А ви під кущик ідіть, під кущик, - показую рукою на густіші зарості. - Ми всі тепер туди ходимо, як припече...

    І прокинувся. Знаєш, вчасно.

    Не відаєш, Микито, скільки тепер дають через те, що я вашого Путіна під кущик послав? І попитай, чи не буде мені амністії? А, може, то на хворобу сниться? Як там кажуть, хворобо, хворобо, перекинься на Боба, з Боба на Якова, з Якова на всякого. Мається на увазі, на того, хто на українське зазіхає.

    Ти б, Микито, приїхав. На ціле літо приїжджай. Кидай ту Москву - та в село. На річку сходимо, у ліс по суниці... Я вже й горілочки свіжої вигнав. Тільки говори по-нашому. Кинь уже «штокати» і «какати». Ти ж наш, а не якийсь там приблуда.

    Кум Петро».

    *Олексій МІЛЛЕР - голова правління ВАТ «Газпром» (Російська Федерація)

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05