РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (12 грудня 2014) 

  • Криниці Олександра ГАРЯЧКІНА

    Багато років поспіль, направляючись до батьківської оселі, приїжджаю на ст. Тюшки і обов’язково підходжу до криниці, щоб напитись холодної чистої води з приємним присмаком. Кожен роз подумки дякую тим, хто облаштував цю криницю. Якось подумалось, що людей цих можливо уже немає серед живих, а їх дітище служить і ще довго буде служити людям. Та з’ясувалось, що таке припущення було завчасним. Нещодавно журналістська робота звела з одним із тих, хто облаштовував, ремонтував цю криницю та практично усі на станціях, що нині входять до складу Жмеринської дирекції залізничних перевезень. А було це так.


    Олександр ГАРЯЧКІН напередодні ювілею.

    Голова ради ветеранів Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Аделя МАРКЕВИЧ зателефонувала у корпункт і запропонувала написати про одного із ветеранів, якому 14 грудня виповниться 90 років. Тож з Аделею Петрівною вузькою жмеринською вуличкою направляємось до оселі, де й проживає ветеран. Підходимо до ненового, однак міцного ошатного будинку, зведеного на високому цоколі, в якому помістились підсобні приміщення. На порозі нас зустрічає літній, але ще доволі жвавий, худорлявий чоловік.

    - Це і є наш майбутній ювіляр Олександр Прокопович ГАРЯЧКІН, - представляє господаря моя попутниця. - А це його дружина - Вероніка Матвіївна.

    Дізнавшись про мету наших відвідин, ветеран одразу поринув у спогади.

    - Цей будинок я звів всього за один рік. Мене навіть в міліцію викликали, щоб дізнатись, чи бува когось не пограбував. Мовляв, інші будують хати по п’ять, а то і десять років, збираючи копійку до копійки, а ти впорався за один рік. Де взяв такі кошти?

    Довелось Олександру Прокоповичу не просто давати пояснення, а й показувати відповідні документи. Із них було видно, що чоловік довгих три роки працював на острові Сахалін, виконуючи та й перевиконуючи важкі трудові норми. За це навіть був відзначений Похвальною грамотою, яку зберіг і до сьогодні. А заробивши певні кошти, зарання закупив необхідні будівельні матеріали. Більшість робіт, зокрема теслярських, столярних виконував власними руками, тож і вдалась звести будівлю за один сезон. Ранньою весною розпочав, а на зиму уже вселився із родиною в нову хату.

    - Звідки будівельні навички? - Перепитує ветеран і тут же відповідає. - Так я ж «дитдомівець». У мене батьки рано повмирали, от я й виховувався у дитячому будинку, що у Тамбовській області. А там усьому вчили, причому на практиці. Хоч за робітничою професією я був закрійником взуття. Коли розпочалась війна, мені довелось вирізати зі шкіри заготовки для армійських чобіт. За вісім годин робочої зміни робив заготовки на 60 пар чобіт. Такою була норма.

    Невдовзі Олександру Гарячкіну і самому довелось одягти солдатські чоботи і з 25 лютого 1943 року відправитись на фронт. У складі Другої ударної армії звільняв Псков, Ригу… Дві медалі «За відвагу» - найжаданніші солдатські нагороди - він отримав.

    - Де Ви познайомились із майбутньою дружиною, - цікавлюсь у співрозмовника. - Часом не на фронті?

    - Зустрілись ми з Веронікою Матвіївною уже після Перемоги. Хоча вона працювала на залізниці ще під час війни. Вона доправляла шпали з Уралу у прифронтову зону для відновлення залізничних колій. Я, демобілізувавшись, влаштувався у воєнізовану охорону, супроводжував поїзди з вантажем. Була така поїздка на станцію біля Москви. Там у вагончиках жили залізничники із колійної машинної станції, серед них була й Вероніка. Познайомились, згодом одружились. Вона переманила мене в Жмеринку, адже родом вона із села Мурафа, Шаргородського району на Вінниччині. Переїхали, збудували хату. Тут народились наш син Володимир та дочка Людмила. Вона, на жаль, померла коли не виповнилось й п’ятдесяти років. З дружиною ми уже прожили 65 років.

    Жмеринка - місто залізничників. Жити в ньому і не відноситись до цієї категорії працівників тут швидше виняток, а ніж правило. Подібна доля і в О. Гарячкіна.

    - Чим займався? Здебільшого облаштуванням та капітальним ремонтом криниць на залізничних станціях, біля споруд та й житлових будинків залізничників. Наша бригада, до якої входило декілька землекопів і я - столяр, постійно працювала на виїздах. Коли потрібно було зробити нову криницю, то разом копали яму під неї, опускали бетонні кола. А потім я зводив накриття, обносив парканом, прилаштовував хвіртку. За сезон, з настанням теплих днів і до зимових холодів, ми ремонтували 30-40 криниць. За цей же період облаштовували по п’ять-шість нових.

    Почувши моє запитання, скільки криниць побудував та відремонтував за двадцять років роботи, Олександр Прокопович встав із-за столу, із сусідньої кімнати приніс великий аркуш паперу-кальки і розгорнув переді мною. Це була схема залізничних колій, що відносились до відділка залізниці, а нині - до дирекції. На ній позначені усі станції, роз’їзди, будівлі колійників на перегонах. Біля кожного із цих об’єктів поставлено одну, дві, а то й п’ять-шість крапок.

    - Кожна крапка - це криниця, - пояснив ветеран. - Багато із них ми побудували. А практично усі - очищали, ремонтували. Окремі по декілька разів.

    Перераховувати усі криниці не стали, це зайняло б чимало часу. Тому можу лише засвідчити, що їх не одна сотня.

    - Вам подобалась Ваша робота?

    - Звичайно. До неї я ставився з видумкою. Старався не просто звести накриття, а зробити привабливим, чимось прикрасити. А коли ставив огорожу, то прилаштовував біля неї лавку. Щоб людина могла не лише попити води, а й присісти, спочити. У мене було багато раціоналізаторських пропозицій. Майже кожного кварталу мені, за поданням начальника дистанції Бориса Йосиповича ВОЙНШТЕЙНА, виплачували премії.

    Про одну із таких пропозицій співрозмовник розповів детально. А зумовлена вона була тим, що під накриттям над криницею горобці прилаштовували гнізда. На цих пташок полювали коти. І часто траплялось так, що кіт-невдаха, охоплений надією на легку здобич, підстрибував і падав …у криницю. Звідти живим йому вибратись уже не вдавалось. Щоб такого не траплялось, Олександр Гарячкін почав монтувати накриття над верхньою цебриною із лядою. Її відкривали, коли набирали воду, після чого знову закривали. Це захищало не лише від попадання в криницю котів, а й листя, інших предметів. Тож періоди між очищенням криниць можна було збільшувати. А це - заощаджувало кошти.

    Під час розмови із 90-річним ветераном не міг обійтись без запитання про «рецепт» його довголіття.

    - Особливого рецепту у мене немає, - зізнався співрозмовник. - Скільки себе знаю, постійно був рухливий, не набирав зайвої ваги. Десь почув, що японці у 80-річному віці можуть до півсотні разів присісти із випростаними вперед руками. І я так робив. Разів тридцять і сьогодні можу присісти. Коли жив у дитячому будинку, то разом з іншими хлопчаками потайки від вихователів, курив. А от коли призвали в армію, полишив цю звичку. Не палю й до сьогодні. Та й алкоголю не вживаю.

    Побажавши Олександру Прокоповичу міцного здоров’я й надалі, попрощався з ним із теплим відчуттям, доброю заздрістю. Прожив цей чоловік хоч і нелегке, та довге і щасливе життя. Виконав і три головні чоловічі справи: звів будинок, посадив чимало дерев. Разом із Веронікою Матвіївною, яка до пенсії трудилась на залізниці, виростили сина. А Володимир Олександрович продовжив батькову справу, і до виходу на заслужений відпочинок працював у тій же організації. За допомогою спеціальної свердлильної установки, він облаштовував артезіанські криниці, з яких надходить вода до залізничних об’єктів. У нього є донька Олена та дворічний онука В’ячеслав, який, можливо, продовжить родинну справу. І до тих криниць, які облаштував дід і прадід, додасть і свої. Тож криниць від Гарячкіних на залізниці побільшає.

    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05