РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 46 (5 грудня 2014) 

  • Володимир СЕМИСТЯГА: «Я хотів би, щоб ми ніколи не дивилися один на одного через приціл»

    Матеріал присвячено подіям на сході України. Ми не одноразово писали про воїнів-залізничників, які воюють на фронті. У сьогоднішньому та у наступних номерах про встановлення «режиму тиші» у зоні проведення антитерористичної операції (АТО), де попри припинення бойових дій та обстрілів з українського боку, вони тривають, мова не йтиметься. Хоча розповідь на сто відсотків стосується подій, пов’язаних із АТО. Є можливість заглянути у підвали комітету «госбєзопасності» (КГБ) самопроголошеної Луганської народної республіки (ЛНР). Не кваптесь звинувачувати нас «в любові до трагічних фактів». Це вина не журналістів. Час такий.


    Голова Всеукраїнського товариства (ВУТ) «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка Павло МОВЧАН
    та голова Луганської обласної «Просвіти» Володимир СЕМИСТЯГА.


    Майдан Незалежності. Весна 2014 р.

    «МИРОЛЮБИВА» ПОЛІТИКА

    Прес-конференція, яку провели відомий український письменник, голова Всеукраїнського товариства (ВУТ) «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павло МОВЧАН та голова Луганського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка Володимир СЕМИСТЯГА (на фото), зібрала багатьох небайдужих до долі України. Пройшов час, але розповідь про гідність українського в’язня, який ризикував власним життям, не забувається. Людину, яка перенесла хірургічні операції та інфаркт, не зломили ні тортури, ні допити... Навіть перебування у камері смертників. Як зазначив П. Мовчан, він уже готувався друкувати некролог. Один з луганських журналістів першого липня п.р. «кинув» у всесвітню мережу новину про те, що 27 червня приблизно о 22 годині у результаті серцевого нападу помер В. Семистяга. Як виявилося, це повідомлення було передчасним. Володимир Федорович живий. 64-річний викладач Луганського держуніверситету переніс два серцевих напади. А причин тому безліч - підвали тюрми сепаратистів - не курорт для хворого на серцеву недугу чоловіка. Додайте ще й череду жорстоких катувань, які застосовують недолюдки із каральних служб Лугандонії. Здавалося, що ж тут надзвичайного. У щоденних телерепортажах можна з розуму з’їхати від сумних новин про те, як сепаратисти розправляються із населенням, яке не визнає владу самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Але одна справа - страшний за сюжетом кількадесятисекундний відеоряд. І зовсім інша - розповідь очевидця, вірніше, жертви «миролюбивої» політики бойовиків та «ввічливих зелених чоловічків». Володимир Семистяга заволодів увагою аудиторії з перших слів.

    ГОЛОСУВАЛИ ПІД ДУЛАМИ АВТОМАТІВ

    Участь у заході з нагоди визволення з полону В. Семистяги абсолютно добровільна, а зібралося до актової зали ВУТ чимало небайдужих. До камери смертників, як її назвали ЛНРівці, Володимир Семистяга потрапив через те, що його громадська діяльність йшла всупереч із генеральною лінією комітету «госбєзпасності» (КГБ) Луганської народної республіки. Приводом для арешту стало у першу чергу те, що так званий уряд ЛНР вже з перших днів нового орднунга (порядок - нім.) на території, захопленій його прихильниками, заборонив діяльність «Просвіти». А оскільки В. Семистяга підтримував фінансами, продовольством та матеріально-технічним спорядженням українські Збройні Сили й добровольчі батальйони, тож оперативна група КГБ взялася за українського активіста серйозно. Уряд українського Сомалі, як нещодавно назвав Лугандонію відомий публіцист Валентин ТОРБА, мав величезний зуб на В. Семистягу ще й тому, що він є прихильником Української греко-католицької та Української православної церкви Київського патріархату. І це ще не всі «заслуги» Володимира перед новою самопроголошеною на Луганщині владою. Ігнорування указів і розпоряджень уряду ЛНР про заборону діяльності політичних і громадських рухів та організацій. Аргумент? Ще й який. Проведення ним та його однодумцями громадського опитування виборців Луганщини 4 травня 2014 р. щодо єдності держави та оприлюднення результатів в українських і зарубіжних ЗМІ про те, що понад 70% виступають за єдність України й проти розколу країни, засуджують сепаратизм і так далі. Це В. Семистязі нова влада не пробачить. Адже в нього є незаперечні аргументи про те, чого взагалі варті їхні апеляції до власних показників - 99,9% луганців проголосували за утворення і незалежність ЛНР у складі Російської Федерації з державною російською мовою і канонічною московською церквою?

    Під час вже перших «побачень» зі слідчими, В. Семистяга мав пояснювати, чому він не згоден з їхніми сентенціями щодо того, «де це я бачив, що виборці Луганщини під час їхнього плебісциту 11 травня ц. р. голосували під дулами їхніх автоматів?! «Мова велася і щодо моїх колег-просвітян не тільки луганців, а й по всій Україні: де вони, чим займаються, які наші матеріальні статки, чому контактуємо з ОБСЄ, адже це - іноземні шпигуни, скільки вони нам платять і так далі. Зрозуміло, що розмовляти з неадекватними особами, зашореними російською пропагандою та переконаними, що саме вони творці новітньої справедливої сторінки в історії України, неможливо», - наголосив колишній ув’язнений. Його спантеличила лише присутність на подвір’ї так званого КГБ ЛНР групи дівчат у віці приблизно 20 років, які чемно віталися (навіть українською мовою), а дехто напівголосно промовляв - «наш історик». Але визначити, хто ж вони - «молоді просвітяни» чи просто студенти місцевих вишів, які знали мене, було неможливо, говорить В. Семистяга. Щоправда, дехто з них потім заглядав у камеру, щоб подивитися на «нашого історика» і він врешті збагнув, що це ж діти тих «працівників» КГБ, які перебували тут, можливо, зі своїми сім’ями і які були «в курсі справи». Пізніше ця версія знайшла своє підтвердження.

    У КАМЕРІ СМЕРТНИКІВ

    Вже через кілька допитів він збагне, що це не професіонали із російських спецслужб, а звичайні найманці та колишні українські міліціонери низової та середньої ланки. Дехто з них навіть вихвалявся власним родоводом донського козацтва та заслугами своїх пращурів перед російськими імператорами.

    Семистяга іноді помітно хвилюється. Відчувається, пережив багато складних моментів: сумно і гірко слухати цю гнітючу уяву розповідь. Зрозуміло, як і в кожного ув’язненого за таких умов, для нього постали проблеми, що потребували негайного вирішення. По-перше, яким чином і про що розповідати, щоб убезпечити своїх колег? По-друге, як повідомити товаришам, що мене викрали, заарештували представники незаконних озброєних формувань без свідків? По-третє, що потрібно робити і як діяти, щоб не скалічили під час допитів і зберегти власне життя? Нарешті потрібно ж було визначити, якою інформацією володіли сепаратисти, що знали про патріотичну діяльність «Просвіти», які канали для цієї інформації?

    Про приміщення камери смертників він розповідає таким чином. «Це був великий бетонний гараж (7х5 м) із металевими дверима, які щільно зачинялися. По центру гараж - яма, високо вгорі день і ніч горіла електрична лампа, поруч - вентиляційний люк із наглухо привареною металевою сіткою. Спали на бетонній підлозі. Вдень - нестерпна спека від пекучого літнього донбаського сонця, а вночі - собачий холод і тьма підвальних комарів. Вибратися неможливо. Єдина інформація - у невеличку шпаринку біля дверей можна було бачити автівки, що виїздили та приїздили на подвір’я, було чути приглушені розмови вартових, крики тих, кого били та якісь розмови під час авторемонтних робіт.

    Усе це ще раз переконувало, що потрібна правдоподібна легенда щодо подальшої поведінки і особливо щодо того, чого вони не знали й не повинні були знати, як для міліціянтів».

    У буцегарню було перетворено один із приватних житлових комплексів місцевого олігарха. Тут навіть існував центральний пункт охорони з телесистемою, яка контролювала все, що відбувалося всередині об’єкта та довкола нього. Цей комплекс споруд розташований у самому центрі Луганська. Поруч (кілька хвилин ходу) приміщення урядових установ ЛНР - колишні обласна рада та обласна державна адміністрація. Хто цікавився цими об’єктами, часто був затриманим і давав пояснення: чому і з якою метою тут перебуває.

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05