РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 44 (14 листопада 2014) 

  • І ми воювали - Перемогу кували

    - Лаврентій Павлович! Доброго дня вам, - вимовив я, переступаючи поріг цегляного будинку в центрі села.

    - Доброго, доброго, - відповів господар будинку і допитливим поглядом почав вивчати гостя.

    - Краєзнавець я, з міста, - почав я свою розмову і зробив крок уперед, ладний потиснути руку хазяїну будинку.

    - Правознавець, так правознавець, - вимовив старий і почухав рукою потилицю. - Ходять тут усякі міські в краватках, капелюхах, голені, неголені, бородаті. Вчора ходили по селу цигани, все правду казали, на картах кидали, а по тому три дні віруючі ходили, на церкву гроші збирали, і головне, всі просять, просять, а де на всіх грошей взяти? Ходатаї-жебраки, напевне, думають, що в селі гроші на деревах ростуть, - пробурмотів собі старий під ніс, а згодом додав: - Хочеш, картоплі з відро дам, з десяток яблук, а грошей, братику, вибачай, нема.

    - То я ж не правознавець, а краєзнавець, розумієте - кра-є-зна-вець! - зірвався на крик, зрозумівши, що дід трохи глухуватий.

    - То так би зразу й сказав, а кричати в хаті не потрібно, глухих тут немає, - кинув у відповідь дід, а згодом додав: - Шугають тут усякі місцеві, чужоземці... правознавці, віруючі, природолюби, краєзнавці - язика можна поламати, а поговорити нема з ким. Добре, якщо вже прийшов, заходь до хати, милий чоловіче, гостем будеш. То кажеш, краєзнавець, зі славного міста Козятина? І яка тема хвилює?

    - Велика Вітчизняна війна 1941 - 1945 років. У нинішньому році виповнюється 60 років визволення української землі від німецько-фашистської навали.

    - Ти дивись на нього... - посміхнувся дід, - якби не сказав, то і не знав би я про славну дату? Війна. Все пам’ятаю, як сьогодні, все стоїть перед очима. 16 років мені було у 1941 році.

    Значить так, соколе мій ясний, краєзнавець, - почав свої спогади старий. - Наші війська відступали два дні через наше село в бік Погребища. Потім був бій за селом, і тиша. На ранок чую - німці! Вийшов на двір, а там по вулиці машини, танки, тягачі, мотоцикли, і вся ця армада рухається, рухається, кінця й краю їй не видно. Через кілька днів, як і потрібно по-їхньому, - «орднунг» («порядок» - ред.). У селі об’явилися староста, місцеві поліцаї. І пішло наше життя окупаційне, тобто по-вашому, нинішньому, підпільне.

    Навпроти нашого будинку Люська жила, бойова баба, чоловіка в армію провела і відразу за нової влади з румунським офіцером шашлі завела. Здоровенний румун був, волохатий, ну чисто циган. Ніс мав на обличчі, що мій кулак, а вуха - як вареники. Так ось, через півроку румун потрапив до шпиталю. По селу пішли чутки: хвороба в нього появилася, та якась пташина - чи то два пера, чи то три пера. Забрали нашу Люську за підривання офіцерської честі вермахту. Ось така була підпільниця - вивела з ладу румунського офіцера. Факт!

    - Лаврентію Павловичу, ви мені, будь ласка, за народних месників, підпільників більше, - перебиваю я співрозмовника.

    - Кажеш, підпілля, підпільників? Аякже, були і такі в селі. Мстили ми німакам, ой як мстили. Як сьогодні пам’ятаю, на станцію Козятин поїзд прибував «Лемберг - Київ». Вагони класні, сила-силенна офіцерів. Вдома я збирав курячі яйця таємно від батьків. На дно кошика кругленьких камінчиків накладеш, а зверху яєчок курячих з десяток - ось і є подаруночок! Потяг подавали на першу платформу. Німецькі офіцери дуже охочі були до яєць! Так ось, німецькі марки до кишені, кошик хутчій німцю всучиш і бувай такий! І то скоро, інакше можна без вух зостатися за такі витівки...

    Чи ще такий був випадок. Німецький солдат змусив сусідку Нюрку курку обскубти. Добра була курка, жовтої породи. Закінчила роботу, поклала її на лаву. Подивившись на товар, німчура із задоволенням вимовив: «Гут!» І пішов у хату по казанок. Кілька хвилин вистачило, щоби один із нас, вхопивши курку, накивав п’ятами. Німець вийшов з хати з казанком у руці, а того, що вже мало у ньому кипіти, немає! Господи! Що тут знялося! Як він кричав, тупотів ногами, аж слина з рота бризкала. А далі вхопив гвинтівку і ледве не застрелив сусідку, яка, ставши на коліна, била поклони. Чим би це закінчилося, не знаю, якби не з’явився на подвір’ї німецький офіцер. Дізнавшись, у чому справа, наказав солдатові забиратись геть, а сам, взявши руки в боки, розсміявся, приказуючи: «Круці фікс!». Перемога була на нашому боці - голодний солдат - то не вояк.

    Пам’ятаю і таке. В центрі села німці влаштували туалет. Серед білого дня, без сорому, солдати скидали штани, присідали навпочіпки і робили свою справу. Вночі ми підпиляли стовпчики, до яких були прибиті дошки. Наступного дня побачили б ви кінокомедію. Опівдні троє німецьких солдатів впали донизу прямісінько в лайно. Що тоді було! Вояки тримають штани в руках, кругом сморід, лемент, біганина, натовп роззявляк сміється. Солдат в лайні - то не вояк.

    А ще пригадую, жила через три хати баба Явдоха, яка тримала корову. Німці до неї натовпом бігали по молочко, дуже вони його полюбляли. Якось, прослідкувавши за бабою, що пішла до церкви, залізли в комору і розбавили молоко в глечиках водою з криниці. Вранці наступного дня прибігли німецькі солдати, за животи тримаються. Один пальнув з гвинтівки догори. Баба впала ниць, Богу молиться.

    - Корові - капут, - виніс вирок один з німчури, взяв бідолаху за роги і більше ми її не бачили.

    Ну ще й таке було. У мого товариша, на жаль, вже покійного, земля йому пухом, на квартирі мешкав заїжджий німець. Здоровий був, рудий Ганс. Він із Парижу привіз із собою сіамського кота. Ввечері візьме його на руки і гладить, гладить - нерви заспокоює. А той від задоволення муркоче. Одного разу піймали ми того кота, натерли під хвостом перцем, кинули в кімнату, а самі ходу.

    Ввечері Ганс прийшов додому, а кіт, як навіжений, не бігає по кімнаті, а літає. З рота піна. Сідає на задні лапи і качається по підлозі.

    - Ніхт гут! Капут! Русіш шайзе! - верещав німець. А потім відчинив двері, кіт як дременув, то так його й бачили.

    Мстили ми німцю, ох як мстили...

    - Да! - протягнув я, - давали ви перцю агресору...

    При цих словах дід підвівся зі стільця, пройшов по кімнаті з гордо піднятою головою, а потім вимовив: «Кували ми Перемогу в тилу ворога. Ніби багато, понад 70 років минуло, а пам’ятаю, як зараз. Як час летить! І все-таки Перемога за нами. Інакше бути не могло. Такий вже ми народ войовничий: чужого нам не потрібно, але й свого не віддамо».


    Леонід КРИВОВ,

    ветеран МВС України

    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05