РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (7 листопада 2014) 

  • Всі вони разом палко люблять чарівну Україну

    Хто спілкувався з цим чоловіком, проймається глибокою повагою до нього. Пізнання його характеру та духовного світу викликає захоплення та подив, душевний трепет та світлу радість, що у наш прагматичний час є романтикою, сповненою краси та людяності, доброти та щедрої любові.

    З ЛЮБОВІ ПОЧИНАЄТЬСЯ ВСЕ

    У цьому переконаний мешканець села Козятина Віктор Андрійович Кльоц. А ще з сумлінної праці, чесності та потреби творити добро. Ці риси характеру отримав у спадок від тата, Андрія Андрійовича, та мами, Станіслави Францівни - життєвих світочів доброти, його найвищих духовних авторитетів.




    Дитинство і юність були сповнені не тільки шкільними буднями й допомогою батькам, а й великим прагненням докопатися до всього самотужки, у всьому спробувати себе, тому стругав і клепав, різав і припасовував, а ще відвідував шкільний гурток малювання, який у його рідній школі №9 започаткував учитель української мови та літератури І.А. Сердюк.

    Ті уроки малювання й вирішили Вікторову долю після армійської служби, бо влаштувався художником-оформлювачем місцевого маслозаводу. Згодом працював у залізничній лікарні, завідував на козятинському відділку залізниці художньою майстернею. Нині трудиться у пожежному поїзді.

    У вільний від основної роботи час Віктор Андрійович перебуває у творчому пошуку і дерзанні. Він малює етюди, картини, ікони, робить духовний розпис. А ще - чого він тільки не робить, бо ж має душу чуйну, руки вмілі, вдачу працьовиту. При цьому приказуючи, що в неумілого руки не болять. Та неодмінно додаючи із усмішкою у красиві вуса: «розпочни діло і в тебе обов’язково вийде...».

    Про картини художника Віктора Кльоца неодноразово повідомлялося в місцевій та обласній пресі. Бо де б його творіння не експонувались, хто б їх не бачив - враження неймовірні. В його творчому активу - дві виставки у Музеї історії міста Козятина, одна - в обласному центрі. А ще твори у приватних колекціях жителів Америки, Італії. І, безумовно ж, Кам’янця-Подільського, Києва та багатьох інших українських міст. Його ікони - диво рукотворне, бо лики святих і одухотворені, і відкриті, і всепроникні. А хіба не такими є портрети багатьох відомих особистостей, зображення яких відтворив на полотні художник? Ми сповна ще не усвідомлюємо який тонкий лірик та знавець людських душ мешкає поряд з нами, який самородок народного уміння не відкритий широкому загалу, яке джерело духовності струменить із серця цього напрочуд доброго, чуйного, порядного, глибокодумного та світлого чоловіка...

    РОДИНА - БОЖИЙ ОБЕРІГ

    Так вважає Віктор Кльоц. Прикладом йому та старшому брату Володі, який також має натуру творчу, були батьківські стосунки. За минулих часів машиністи залізничних локомотивів, а саме ним був тато, називалися інтелігенцією робітничого класу. Вони були взірцем професіоналізму, самоорганізації та дисципліни. Мама трудилась кравчинею і своєю працею хотіла всіх обігріти й порадувати. Андрій Андрійович вже водить локомотиви магістралями вічності, а Станіслава Францівна просить у Бога добра, миру і довголіття своїм дітям, внукам, правнукам і всім добрим людям. Материнське тепло - у кожному її слові, життєва мудрість - у спогадах та почуттях…

    У життєвих артеріях родини Кльоців тече польська і українська кров. Чарівна Вікторова дружина Лаура носить гени вірменського народу, а всі вони разом палко люблять чарівну Україну. Ця любов засвідчена синами Олексієм та Андрієм, внучками Катрусею та Вікусею.

    Батьківський дім - пристань, до якої завжди повертаєшся із життєвих мандрів. У родини Кльоців ця пристань добротна, велична і красива. Для друзів, рідних, знайомих чи просто добрих людей двері їхньої господи завжди відкриті. Хто стане за ворота їхнього обійстя, буде зачарований побаченим, а переступить поріг домівки - затамує подих від захоплення і здивування. Їхнє помешкання - як великодня писанка. І якби не знав куди потрапив, то подумав би, що це музей краси та вишуканості, людської духовності і світлої любові до життя і нашого Творця. Побувавши в родинному гніздечку Кльоців, обов’язково й самому хочеться стати кращим...

    НА НЕВЕЛИЧКОМУ батьківському обійсті площею у вісім соток помістився цілий всесвіт, у якому все привабливе і доцільне. Старенька батьківська хата тільки доповнює нову сучасну господу, мов демонструє спадкоємність поколінь. На що глянеш: все потрібне, зручне, красиве. Новий двоповерховий будинок планувався спочатку як невеличка художня майстерня, але життя спонукало звести житло. Будували його всім сімейством понад десять літ. Важку працю людським потом освячували і бажанням зробити все до ладу. Тому й відчувається тут смак художника та робота майстра: у стінах, меблях, паркетній підлозі, різьблених перилах східців, у каміні, якому Віктор Андрійович вдихнув нове життя, забравши його з приміщення міської установи, що йшло під знос. Особливої гармонії помешканню надають картини та ікони. Кожна заслуговує на окрему розмову. Кожна обов’язково буде оцінена як витвір історичного чи побутового реалізму, як надбання сакрального (тісно пов’язане з вірою в Бога - ред.) мистецтва...

    ПОДЯКА ЗА ЗЕМНІ ЩЕДРОТИ

    Понад 120 троянд спалахнули різнобарв’ям життєвої благодаті та краси. Як у творінні садово-паркової культури тут знайшлось місце для романтичних скульптур, сріблястих ялин, туї, кущів ялівцю, веймутової сосни, багатьох інших місцевих і екзотичних представників рослинного світу. Своєрідні зелені оази, обрамлені камінням, переносять то у часи козацької доби, то в заповідні місця Криму, в лісовий затінок, де розкошує чаклунська папороть, чи в привілля південних субтропіків, де таємничо шепочеться з вітром кущ американської трави. І, як мовив поет, що поєдналось красиве і корисне, на задньому плані ростуть невеличкі яблуньки, які потрапили сюди з європейської цивілізації.

    Саме вона вплинула на Віктора Андрійовича, коли побував у Польщі і побачив, як там уміють працювати і відпочивати. Ту красу й вишуканість він вирішив привнести на власне обійстя.

    Один порух руки - і чарівна німфа цідить водичку з глечика у рукотворному водоспаді. А «Ластівчине гніздо» над «ялтинською скелею», наче таємниче дихає морем. Трав’яне обрамлення створює вигляд живого різнобарвного килима, народженого світлими почуттями, працьовитими руками та багатою уявою.

    Поряд альтанка, у якій вся родина може зібратися в слушну часину, аби послухати духовну, класичну чи сучасну музику, випити по чашечці кави чи чаю, порадіти сонячному дню і подякувати Господові за його земні щедроти... Україна в одному обійсті?! Виявляється, це можливо.


    Фото автора

    Петро ЗАРИЦЬКИЙ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05