РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (7 листопада 2014) 

  • Як живеш, залізничнику?

    Вони працюють і якось виживають під час війни, штатні співробітники Донецької залізниці, чоловіки та жінки різного віку. Спілкуюся зі своїми знайомими колегами за допомогою мобільного і службового зв’язку, бо виїзд за межі Донецька зовсім не гарантує благополучного, як ще рік тому, повернення назад. Дехто спілкується зі мною охоче, дехто відверто завертає розмову про жахливе сьогодення. Розумію. Не наполягаю. Вибачаюся. Бажаю благополуччя. Дійсно, зараз на Донбасі головним є, напевно, просто залишитися живим.



    Можливо, ти, читачу, забув, що ця магістраль охоплює дві найбільш хворі на сепаратизм області України: власне, Донецьку та Луганську, що разом складають поняття Донбасу. Якщо поглянеш на мапу цих охоплених війною областей, тоді неодмінно побачиш знайомі сумнозвісні назви та мимоволі бодай трохи відчуєш тамтешні жахи, пов’язані зі смертю своїх задурених фальшивою багаторічною пропагандою колег-співвітчизників. Іловайськ, Дебальцеве, Попасна, Єнакієве, Вуглегірськ, Торез, Горлівка, Макіївка…

    Дякуючи Богові, живих мешканців Донбасу сьогодні є значно більше. Молимося за них і за себе! Бо вкрай потрібно зупинити війну і повернутися до мирного щасливого життя.

    Луганські залізничники ледь оговталися від тривалої літньої руйнації міста артилерією. Великим святом тут став факт оновлення, нехай і вкрай слабкого, пасажирського руху. Скажімо, на Одесу та Донецьк. Звідси, ще на початку смертельного свавілля любителів експериментувати Україною, виїхало безліч мешканців. Навіть місцеві залізничники перелякано лишали свої оселі, що досі стоять без світла та води, очікуючи на повернення хазяїв. Але що цікаво і водночас приємно - дехто з них вже рветься до місцевого спорткомплексу «Локомотив» на тренування. Звичайно, це переважно чоловіки. Мало їх поки що, оптимістів, але віримо - стовідсотково побільшає в рази.

    З Луганська виїхало, зокрема, і подружжя Арещенків, відомих в Україні шахістів-гросмейстерів. Щодо Катерини Арещенко зазначу: вона свого часу перебралася сюди до свого чоловіка Олександра, члена збірної України з шахів, зі свого рідного Львова. Саме в Луганську вона влаштувалася інструктором фізкультурно-спортивного клубу «Локомотив» Донецької залізниці, здобувши, зокрема, золоту медаль у складі її збірної на Спартакіаді Укрзалізниці знов-таки у Львові. Ось такі метаморфози. Війна примусила подружжя переїхати з Луганська до столиці Галичини. Сумний, принаймні для мене, факт. Обласний центр Луганськ ще довго доведеться відновлювати, настільки серйозно зруйноване це справжнє пролетарське місто під час цьогорічної війни.

    Ще коли вся Україна фокусувала свою увагу лише навколо захопленого російськими диверсантами Слов’янська, ніхто навіть думати не міг, що благополучний Луганськ згодом опиниться в ситуації в рази гіршій. Сьогоднішній Слов’янськ живе своїм майже звичним українським життям, сюди постійно повертаються його мешканці. Зокрема, електропоїздами з Харкова. Аж ось Луганськ вже став, на жаль, містом-інвалідом.

    Про які вантажні перевезення можна говорити зараз, маючи на увазі доволі вагому частину Донецької залізниці, що перебуває в зоні АТО? Скажімо, цупить ворог зараз наше донбаське вугілля, відвозить кудись метал, ті або інші вантажі. Треба покласти тому край.

    В Іловайську, що знаходиться під контролем так званої ДНР, на відновлювальних роботах у місцевому локомотивному депо на допомогу місцевим своїм колегам «десантувалися» залізничні будівельники з територій, підконтрольних збройним силам України: зокрема, Слов’янська та Маріуполя. Своєрідний координаційний центр з проведення даних робіт перебуває також у зоні, підконтрольній т. зв. ДНР - в управлінні Донецької залізниці у місті Донецьку. За словами одного з керівників служби будівельно-монтажних робіт і громадянських споруд, незважаючи на воєнні дії, пошкоджену війною інфраструктуру магістралі відновлювати треба якнайшвидше.

    Ясинувата. Між нею та Донецьком зараз пролягає зона підвищеного ризику, оскільки снаряди падали і продовжують падати, якщо можна так висловитися, безсистемно. Провінційне донбаське місто, але водночас потужний залізничний вузол, Ясинувата постраждала від артилерійського вогню вражаюче. Як мені розповіла тамтешня мешканка, котра працює на вокзальному комплексі станції Донецьк, сюди вона приїздить останнім часом далеко не щодня, як було в мирні часи, коли після закінчення роботи сідала в електропоїзд і за якихось двадцять хвилин виходила вже на пероні станції Ясинувата. Тепер вона вже котрий тиждень ночує безпосередньо на робочому місці в Донецьку. Уявіть собі, що воно таке для молодої жінки, в якої є сім’я.

    Інша моя знайома, жителька Волновахи, розповідає, як їй доводиться з певною періодичністю, оскільки працює вона в управлінні Донецької залізниці позмінно, підводитися о четвертій ранку, аби встигнути на перший маршрутний автобус на Донецьк, що рушить звідси о 5:50. Наскільки це «комфортно», відчув на власній шкірі також і я, коли їздив у Львів з Волновахи, діставшися сюди з Донецька тим самим автобусом, і повертався зі Львова саме сюди, відсидівши прохолодну ніч на жорсткій лаві в залі чекання вокзалу станції Волноваха. «Задоволення» ще те, скажу я тобі, читачу!

    Про стан справ у Макіївці, гірничо-металургійного міста. На місцевому вокзальному комплексі лише зрідка можна побачити пасажирський і вантажний рух. Так звана ДНР керує життям Макіївки, наскільки вона взагалі на це спроможна. Результат плачевний. Внаслідок серпневих розривів снарядів на території вокзалу вибило фасадне скло з обидвох боків його будинку, всередині якого на одній із стін викладено красиву мозаїку залізничної тематики. Серйозно пошкоджено контактну мережу, будівлю електрощитової. Колектив вокзалу регулярно організовує власними силами так звані суботники, сподіваючись на мирне врегулювання політичної та воєнної кризи.

    Як у захопленій прибічниками відокремлення від України Макіївці, так навіть у визволених містах Донбасу, є проблема з отримуванням заробітної платні залізничниками. Скажімо, у Слов’янську для цього треба вистояти довжелезні черги. Якщо додати, що в провінційних містах Донеччини є обмаль банкоматів «Експрес Банку», окрім, мабуть, Донецька, стане зрозумілим, наскільки серйозною постала також проблема «здобуття» вже зароблених грошей. Щодо умовно благополучного в цьому плані Донецька, то я, наприклад, навіть з третьої реальної спроби зняти з банкомата хоча б якусь копійку, досі мрію здійснити це практично. Отаке «народне» життя залізничників Донбасу в так званих «республіках».

    P.S. Той факт, що швидким поїздом з вокзального комплексу станції Донецьк сьогодні можна дістатися славетного кримського міста Севастополя, для когось став, напевно, справжнім святом душі. І дійсно, деякі люди охоче відвідали півострів, аби подихати там новим повітрям свободи, як вони її розуміють. А мені чомусь зовсім не весело. Бо чомусь душа тяжіє до умовного заходу. Постійно. Ні, не до Польщі з Австрією, не до Німеччини з Угорщиною. Тяжіє до рідної України, яку нарешті відкрив для себе, нехай лише у двадцять першому столітті. Відкрив би її так само весь мій нещасний Донбас.


    Фото з інтернету

    Володимир ОСТАПЕНКО, Донецьк
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05