РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 43 (7 листопада 2014) 

  • Хоч і молоді, та вже досвідчені

    Основу величезної команди залізничників складають професіонали, які здобули належну фахову освіту, мають надійні навички та чималий стаж роботи. Однак у кожному трудовому колективі поряд із ветеранами трудяться й молоді працівники, які переймають досвід, постійно підвищують свою майстерність і готуються перейти до розряду професіоналів. У когось цей процес затягується на тривалий період, дехто і за декілька років виходять на фаховий рівень своїх старших колег. Про тих, хто належить до останньої категорії, - подальша розповідь.

    Серед багатьох залізничних професій, кожна із яких доволі важлива і відповідальна, є й така, що потребує особливих навичок та неабиякої витривалості. Це - дефектоскопісти. Ті, хто займається цією справою, повинні за допомогою спеціальних приладів виявити найменші тріщини у рейках, щоб попередити їх подальше руйнування. Адже саме воно може призвести до небажаних наслідків.

    Уже понад п’ять років виходить на перегони оператор дефектоскопного візка Олександр ТУПІКОНЕНКО, щоб виявляти «захворювання» у металі, який витягнуто у залізничні рейки на сотні кілометрів. І за останні роки він не пропустив жодного відхилення від норми, виявляв найменші дефекти, через які могла б статись велика біда.

    Як вдалось молодому спеціалісту досконало освоїти таку складну професію?

    Складових тут декілька. Перш за все - базові знання. Хоч навчався Олександр у Вінницькому транспортному коледжі за фахом техніка-механіка з експлуатації та ремонту підйомно-транспортних, будівельних і дорожніх машин та обладнання, теорію дефектоскопії опанував самотужки, причому за короткий термін. А практичні навички здобував уже у процесі роботи. Під контролем досвідчених фахівців, з якими працював у парі. Певний досвід молодий спеціаліст перейняв і від батька Віктора, який більше тридцяти років трудиться на залізниці, а левову частку цього часу провів у дефектоскопному вагоні за приладами. І на сьогодні він трудиться у якості механіка-налагоджувальника дефектоскопних візків. Тож і допомагає синові розбиратись у тонкощах апаратури, щоб той, при потребі, міг полагодити її під час перебування на перегоні. Втім Віктор Семенович передає свій досвід і меншому синові Володимиру, який працює у вагоні-дефектоскопі, приписаному до дистанції колії у Києві.

    - Не буду приховувати те, що обидва сини стали дефектоскопістами за моєю рекомендацією, - зізнається в розмові Віктор Тупіконенко. - Але перед тим, як порекомендувати синам цю роботу, я оцінив їхні можливості. І не в останню чергу - фізичні, адже наша професія пов’язана зі значними фізичними навантаженнями. За зміну доводиться проходити шпалами не один десяток кілометрів, штовхаючи попереду себе візок. Мої хлопці - не із слабаків. Обидва займаються легкою атлетикою, а Олександр у свій час займався і зі штангою. Усе це їм пригодилось у роботі.

    Коли ж згадати про усю родину Тупіконенків-залізничників, то варто назвати й матір двох молодих спеціалістів - Наталю Миколаївну, яка уже тривалий час працює комірником у камері схову вокзалу ст. Вінниця. У цій родині може бути й продовження династії. Адже Олександр з дружиною Юлією виховують двох доньок - Даринку та Анечку. Тож, можливо, вони й продовжать сімейну справу. А поки нею займаються чоловіки, причому роблять усе успішно, з кожним днем набуваючи все більше досвіду.

    Набув уже досвіду й ще один молодий дефектоскопіст Вінницької дистанції колії Роман ГОРБАТЮК. Йому двадцять п’ять років, і він повністю освоїв секрети обраної професії. Сьогодні працює на рівні професіоналів таких, як його батько. Юрій Людвігович уже більше двадцяти років мандрує коліями із візком, виявляючи дефекти у рейках. Коли скласти до купи всі маршрути, пройдені ним під час роботи, то вийде відстань, що може опоясати усю земну кулю. У сина значно менший кілометраж, однак і він прокрокував шпалами вже немало. Та, головне, що під час цих «прогулянок» він не пропустив жодної тріщини у рейках. А це - основна ознака професіоналізму.

    На рівні із професіоналами працює й молодий помічник машиніста Олександр СЛОБОДЯНЮК. У свої 25 років він уже встиг пройти підготовку у Жмеринському вищому професійно-технічному училищі, заочно закінчити Київський електромеханічний технікум та навчатись у Центрі професійного розвитку персоналу. А до навчання в училищі він ще рік працював на різних роботах - офіціантом, вантажником…

    - У той час я зрозумів, що краще мати хорошу професійну підготовку, - зізнається співрозмовник. - За рекомендацією мого дядька Олександра Тарасюка, який працює машиністом-інструктором у локомотивному депо Жмеринка, я й обрав собі професію. Вона мені подобається. Останнім часом проходжу практичне навчання у якості машиніста. Думаю, що незабаром здам заліки, іспити і здобуду право керувати тепловозом серії 2М62. А поки що мені у цьому допомагає мій наставник Роман Коник. У нього вже великий досвід роботи машиністом.

    З подальшої розмови із Олександром дізнався, що окрім основної залізничної професії він освоїв і додаткову - хіміка-дозиметриста. Причому й у цій справі він уже досягнув непоганих результатів. На міських змаганнях у рамках цивільного захисту команда локомотивників зайняла перше місце, випередивши з десяток інших, що брали участь у цьому заході.

    Робота у молодого машиніста - на першому плані, однак він знаходить й час на відпочинок. Причому - активний. Головне захоплення - рибна ловля зі спінінгом. Найбільший трофей - піймав щуку довжиною з руку. Золотої рибки ще не піймав, однак три бажання є. Одне із них може незабаром здійснитись.

    - З моєю нареченою Тетяною вирішили наступної весни одружитись, - ділиться своїми планами Олександр Слободянюк. - Вона навчається у торгівельно-економічному інституті. Крім того захоплюється співом, причому успішно. Під керівництвом продюсера Ігоря Юрковського брала участь у багатьох концертах. Останнім часом вона виступає у військових госпіталях із благодійними концертами перед бійцями АТО. Вже побувала у Києві, Одесі, Львові. Планує поїхати й у східні області. Переживаю за неї, але сподіваюсь, що все буде гаразд.

    Будемо на це сподіватись і ми. Як і на те, що збудеться й друге бажання Олександра. Воно пов’язане із навчанням у Харківській академії залізничного транспорту. А третє, головне, - стати класним машиністом тепловоза. Думається, що й воно здійсниться, адже для цього вже зроблено чимало. Є відповідна освіта, теоретична підготовка, а досвід, практичні навички у нього зростають, накопичуються з кожним днем. Тож у Олександра є шанс стати одним із наймолодших, чи й наймолодшим машиністом у локомотивному депо Жмеринки.

    Розповідь про молодих, але уже досвідчених фахівців можна продовжити, їх працює чимало у структурних підрозділах столичної магістралі. Однак про усіх в одній публікації розповісти неможливо. Та й із наведеного вище видно, що у нашої залізниці є майбутнє. Його творитимуть ті, хто сьогодні, як кажуть авіатори, стають на крило, а через декілька років стануть кістяком, професійною основою трудових колективів.


    Никифор ЛИСИЦЯ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05