РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 41-42 (31 жовтня 2014) 

  • Точний час на управлінському годиннику

    «Коли бачиш, які чудові будинки люди будували за старих часів, мимоволі думаєш, що вони були щасливіші, ніж ми».
    «Життя в борг» Эріх Марія Ремарк

    З метою уникнення тяжких наслідків жорстокої конкуренції між собою і враховуючи досвід англійських і північноамериканських колег, керівники трьох вітчизняних залізниць - Одеської, Києво-Брестської та Брестсько-Граєвської - офіційно об’єдналися у червні 1878 р. в «Південно-Західне товариство російських залізниць», яке очолив голова правління колишньої Києво-Брестської залізниці Іван Станіславович Бліох. Нова залізниця стала найдовшою в Росії і Європі. Довжина її колій становила 2 тисячі 167 верст, що майже 10 відсотків від всіх залізниць Російської імперії.


    Точний час!

    Місцем свого перебування правління Південно-Західних залізниць обрало спочатку Санкт-Петербург, проте вже через кілька місяців порушило клопотання щодо переведення його із столиці до Києва чи Одеси. Так і зробили. Адміністрацію залізниці розділили на два управління, розмістивши їх у цих містах. Але наприкінці 1878 р. міністр шляхів сполучення прийняв остаточне рішення про ліквідацію управління Одеської дільниці Південно-Західних залізниць і створення у Києві її єдиного центрального управління. На той час увесь штат керівників цієї залізниці складався із 208 осіб, серед яких нараховувалося поляків - 45,1%, росіян (з українцями) - 32,8%, німців і шведів - 14%, євреїв - 7,2% і англійців - 0,9%.

    ПЕРШОЮ адресою новоствореного управління став Київський залізничний вокзал, який уже тоді потребував термінового розширення. Отож управлінню незабаром довелося перебиратися до найманих приміщень у приватних будинках на розі вулиць Олексіївської (нині Терещенківська) та Шулявської (нині Толстого) і на вулиці Кузнечній (нині Антоновича). Позаяк їх оплата складала чималу статтю додаткових витрат, 1884 р. гостро постало питання про переїзд до Одеси, де управлінню надавалася безплатно земля для спорудження власного приміщення.

    Проте цього не сталося, і управління Південно-Західних залізниць залишилося у Києві. Його голова І. Вищнеградський (якого наприкінці 1885 р. змінив Д. Андрієвський) звернувся до міської влади із клопотанням про виділення безплатно або ж за дешевою ціною ділянки землі під власний чотириповерховий будинок. Міська дума, яка зацікавлена в постійному перебуванні у Києві цієї поважної установи, запропонувала їй на вибір п’ять безплатних ділянок своєї землі, які містилися на Шулявці, за Бесарабською площею, на території університетського Ботанічного саду та на вулицях Бульварно-Кудрявській (нині Воровського) і Великій Васильківській. Проте найбільш вигідним для себе управління вважало сквер на вулиці Володимирській, навпроти Присутственних місць, але для придбання його у власність потрібні були гроші. Саме під цей варіант міністерство фінансів за домовленістю із міністерством шляхів сполучення погоджувалось надати управлінню грошову позику у розмірі 400 тисяч рублів.


    Парадний під’їзд

    УСЯ ця непроста пошукова епопея завершилася тим, що управління у 1886 р. придбало за 38,5 тисячі рублів зайняту фруктовим садом ділянку землі площею 1540 кв. сажнів, що становила частину великої садиби архітектора Самонова, яка містилася на розі вулиць Фундуклеївської (нині Богдана Хмельницького) та Театральної (нині Лисенка). Протяжність цієї ділянки уздовж Театральної вулиці становила 85, а в глибину - 75 метрів. У червні 1887 р. на ній розпочалися земляні роботи по знесенню залишків валу, насипаного за наказом московських воєвод ще в XVII ст. з метою захисту Києва від ймовірних нападників. При цьому було виявлено багато людських кісток, а також підземний хід, так званий «підлаз», який на глибині трохи більше одного метра пролягав під Старокиївським фортечним валом і слугував для спостереження за ворожими позиціями та інших цілей.

    18 червня 1887 р. відбулася урочиста церемонія закладення (днем початку робіт, на яких було зайнято щоденно від 800 до 1000 чоловік, вважається 26 квітня 1888 р.), а вже 19 липня (за старим стилем) 1889 р. - не менш урочиста церемонія освячення спорудженої підрядчиком Єрохіним за проектом архітекторів О.І. фон Гогена і В.І. Куликівського (брав участь у закритому конкурсі під девізом «ні перший, ні останній») великої, П-подібної в плані, красивої, в «київському» стилі центральної будівлі управління Південно-Західної залізниці. Вона являла собою три пов’язані між собою флігелі, із яких середній - широкий, а два інших - вузькі, її фундаменти глибиною від 5,3 і до 6,4 метра, а також цоколь були викладені із гранітних глиб, завезених із кар’єрів Волинської і Подільської губерній, а стіни - із місцевої міцної цегли.

    З огляду на рельєф місцевості права частина нового будинку мала чотири, а ліва частина - п’ять поверхів. У кожному із двох внутрішніх двориків містився привабливої форми фонтан. Усередині будівлі нараховувалося 194 приміщення (усі з паркетними підлогами), а довжина її коридорів перевищувала один кілометр (!). На її другому поверсі містилася невелика зала для нарад, опоряджена в стилі ренесанс, поруч із нею - кабінет керуючого залізницею в стилі епохи Людовика XVI, а з другого боку - кабінет урядового інспектора в стилі імперіал. Усі ліпні прикраси для приміщень виконувалися в майстерні місцевого скульптора Єви Куликівської, дружини архітектора В. Куликівського.

    ЗАСЕЛЕННЯ будинку розпочалося з 7 липня 1889 р. Перед очима тих службовців, які працювали на його верхніх поверхах, відкривалася чудова панорама Києва та його околиць, а сама будівля добре проглядалася навіть від полустанку Жуляни (нині станція Вишневе). На цей час загальна кількість працівників досягала 700 осіб, послуги яким надавали буфет і бібліотека. Остання складалася із кількох тисяч томів цікавих і корисних книг.

    У НАЙБЛИЖЧОМУ майбутньому передбачалося змонтувати у будинку ліфт і замінити гасове освітлення на електричне. Починаючи з 1909 р., управління почало утримувати околоточного наглядача, який здійснював нагляд за дотриманням у ньому належного порядку. А 1910 р. на його першому поверсі було відкрито школу на 40 учнів для підготовки агентів служби руху залізниці.

    Споруда, про яку йде мова, обійшлася управлінню Південно-Західних залізниць в 400 тисяч рублів, наданих у вигляді позики його пенсійною касою. Пізніше вона стала обростати одно- і двоповерховими прибудовами, в яких містилися різні допоміжні служби, зокрема, власна невелика електростанція, яку було впроваджено в експлуатацію у 1895 р., і квартири для окремих службовців. А на п’ятому році існування на верхніх поверхах будинку раптом з’явилися загрозливих розмірів тріщини, як після землетрусу. Справжня причина їх появи полягала в існуванні ухилу місцевості в бік Фундуклеївської вулиці і в слабких фундаментах. На підсилення останніх, здійснене в 1899 р. за проектом архітектора О.В. Кобелєва, було витрачено 12 тисяч рублів.

    Одночасно виникла гостра потреба в розширенні приміщень управління. Адже після приєднання до складу Південно-Західних залізниць Фастівської лінії кількість його службовців наприкінці XIX ст. становила вже 1073 особи, із яких лише 761 мала свої робочі місця у власному будинку, а решта 312 чоловік мусили працювати в найманих приміщеннях. Так, одне із відділень служби рухомого складу, наприклад, довелося перемістити до будинку №44 на Фундуклеївській вулиці. А на додаток стали поширюватися чутки щодо намірів перевести із Петербурга до Києва службу зборів Південно-Західних залізниць, яка нараховувала у своєму штаті 450 агентів.

    Вихід із ситуації, що продовжувала погіршуватись, бачився або в замовленні власникові сусідньої садиби на вулиці Несторівській (нині Івана Франка) Г.П. Познякову вибудувати особливий чотириповерховий будинок і затим наймати його за 17400 рублів на рік (що дуже дорого) упродовж найближчих 12 років, або ж у спорудженні ще одного власного будинку. Із останнім варіантом погодилося було й головне управління казенних залізниць. Однак вирішення цієї проблеми загальмувалося через відкладення на невизначений термін переведення до Києва згаданої вище служби зборів.

    ПРОТЕ на початку XX ст. міністерство шляхів сполучення таки уклало з Г.П. Позняковим угоду про спорудження останнім у своїй садибі за 170 тисяч рублів двох чотириповерхових будинків для потреб управління Південно-Західної залізниці. Із існуючим на Театральній вулиці центральним будинком вони мали з’єднуватися критими мурованими галереями. Під час земляних робіт, що виконувалися в 1902 р., у цю садибу завалилася задня стіна двоповерхової будівлі, де містилися допоміжні служби управління. Це була одна із будівельних катастроф, яких тоді спостерігалося у Києві немало. Пізніше до новоспоруджених будинків Г.П. Познякова на вулиці Несторівській, 19, переїхали працівники служби рухомого складу і тяги залізниці. Приміщень не вистачало. Як писав А. Гольянов у журналі «Железнодорожный транспорт» (№2 за 2007 р.), управління Товариства акціонерних Південно-Західних залізниць складалось із шести служб. А саме: ремонту колії та будинків, тяги, рухомого складу й майстерень, руху, телеграфу, комерційної та матеріальної. Крім того, був загальний відділ, до складу якого належали: канцелярія начальника залізниць, головна бухгалтерія, юридична частина, лікарсько-санітарна служба, училищний відділ та відділ статистики подій.

    Однак остаточно вирішити проблему із розміщенням своїх служб управління Південно-Західних залізниць не вдалося. Так, у 191З р. наприклад, воно орендувало для окремих із них приміщення у будинках на вулицях Театральній, Несторівській та Святославській (нині Чапаєва), що створювало додаткові труднощі в його діяльності. Саме тоді міністерство шляхів сполучення надало управлінню грошовий кредит у розмірі 230 тисяч рублів, на який останнє придбало 3 жовтня того самого 1913 р. у Товариства братів Терещенків сусідню (зліва) садибу площею 711 кв. сажнів на Театральній вулиці з тим, щоб спорудити на ній нову восьмиповерхову будівлю. Проте на заваді втілення цього наміру в життя стали спочатку тривале перероблення проекту, затим не менш тривала судова тяганина, що виникла через гордощі одного із чиновників і, нарешті, перша світова та громадянська війни.

    У жовтні 1917 р. центральним будинком управління, витіснивши з нього юнкерів, заволоділи українські військові частини. За часів денікінщини, а саме 23 серпня 1919 р., у Північному дворику садиби було відслужено панахиду по розстріляних більшовиками його колишніх службовцях. Пізніше, за спогадами письменника В.П. Некрасова, над входом до будинку висів на кронштейнах великий годинник з написом: «Точное время. Проверка по радио», однак точний час він ніколи не показував.

    Суттєвої реконструкції означена будівля зазнала вже на початку 2000-х років. Між іншим, протягом 1990-2000 років в будівлі разом з управлінням Південно-Західної залізниці знаходилася Державна адміністрація залізничного транспорту України.

    Завдяки критим переходам за адресою вул. Лисенка, 6 об’єднано кілька споруд. Увійшовши до комплексу будівель з вулиці Лисенка, можна вийти на вул. Івана Франка, не виходячи назовні. Між іншим, серед тих, хто вперше буває в управлінні столичної магістралі, чимало таких, хто не може здолати цей шлях довгими коридорами самотужки. Без компаса не виберешся, жартують ті, хто працює в управлінні. З центрального входу будівлі сходи прикрашає картинна галерея колишніх начальників залізниці. І як багато десятиліть тому, над парадними дверима до будівлі управління розташовано годинник. На відміну від попередніх хронометрів цей демонструє точний час.

    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Підготував Іван СОТНИКОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05