РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 40 (17 жовтня 2014) 

  • Україна знову в огні. Знав би про це Олександр ДОВЖЕНКО…

    Цьогорічний квітень у смт. Сосниця (Чернігівщина) зустрів теплим ранком. У щоденнику тісно від творчих планів, які періодично обговорюємо із керівником Туристичної асоціації Чернігівщини Олегом ГЕРАСИМЕНКОМ, віце-президентом Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Оленою ЗЕЛЕНКО.


    ПРО ЩО НАГАДАЛИ ЧИЖИК ТА ЕЛЬЗА?

    Дорогу делегації київських журналістів, котра завітала на мальовниче подвір’я Літературно-меморіального музею Олександра ДОВЖЕНКА (див. фото), що розташоване, увага, за адресою Другий провулок О.П. Довженка, перетнула пара грайливих коней. Їхньою красою можна захоплюватися нескінченно довго. Сильні, граціозні, прекрасні тварини мчать видноколом, зрідка торкаючись копитами землі. Недаремно коні вважаються символом свободи і витонченості. Чижик та Ельза швидко звільнили нам дорогу. Щось нагадало про тих коней, про яких у власній біографії Олександр Довженко згадає: «Батько ударив по конях. Як він промчав ті тридцять верстов, нещадно б’ючи коней, аби швидше нас врятувати, як гукав на Десні перевозу і як далі летів - про це довго гомоніли подорожні. А дома вже бачили тільки, як ударився він мокрими кіньми в ворота, аж ворота розбились, і покалічені коні попадали в кривавій піні. Кинувся батько до нас, а ми вже мертві лежимо, один лиш я живий. Що діяти? Бити матір? Мати напівмертва. Гірко заплакав наш батько над нами».

    ЗМУШЕНИЙ ВІДСТАВИТИ ЛІРИКУ

    Дитинство майбутнього кінорежисера, драматурга, письменника розпочалося у колисці, яку його батько вдало приладнав до хатнього сволока. Сьогодні не про цікаві деталі, що свідчать про побут полісян на початку минулого століття. Про все це радо розповідають директор Музею Любов НАКОНЕЧНА та науковий співробітник культурного закладу Оксана ПЛИТНИК. Ікона Георгія Побідоносця, старий годинник, цукорниця, самовар - це, як стверджують музейники, автентичні предмети, що належали родині Довженків. Бідний селянин. То про батька Петра Довженка. Щоб знайти гроші на навчання сина, він продав одну із семи десятин землі. В 1911-1914 роках Олександр учиться в Глухівському вчительському інституті. Через три роки після закінчення навчання він переїхав до Києва. Якийсь час Довженко працював учителем. У період з 1921 по 1923 років - на дипломатичній службі. Потім учився живопису в Німеччині. А з 1923 р. працював у газеті «Вісті ВУЦИК» як художник-карикатурист. В 1926 р. Довженко «занедужав» кінематографом. Без досвіду, в новій області, почав працювати на Одеській кінофабриці. Перша його робота як режисера - короткометражна картина «Ягідка любові». Можливо, так би і далі повели розповідь про видатного режисера, що стояв біля витоків українського кінематографа. Проте, перечитавши ще раз кіноповість «Україна в огні», змушені відставити прозову лірику, де у творчій основі «Зачарована Десна».

    ПРО ВІЙНУ, ЯКА ПОРУЧ

    «Давно вже зарубцювалися рани війни». Написав цей рядок і зупинився. З точки зору Другої Світової думка доречна: у народі пам’ять про неї живе, не слабшає душевний біль від втрат мільйонів і мільйонів на одній шостій частині світу, як колись звали СРСР, в Європі, Азії, Америці. По всьому білому світові.

    ...Це якщо пам’ятати про вічних ратників, тих, які загинули в боях. Славні у віках, безсмертні воїни, всі, хто сміливо йшов у бій, відстоюючи право на життя, свободу для майбутніх поколінь. Про це думав і під час вшанування ветеранів-залізничників напередодні цьогорічного 9 травня - Дня Перемоги. Захід, як прийнято говорити, відбувався 7 травня. А двома днями раніше були сутички із трагічними наслідками для сотні сімей в Одесі. А в цей же час брат йшов на брата у Донбасі. А біля кордонів України стоять і стоять тисячі добре озброєних нападників. А вісім місяців тому - у далеку путь відправилась Небесна сотня. До сьогодні ллється кров захисників Вітчизни у Донбасі. Сепаратисти, запроданці, найманці та інші мешканці самопроголошених «ЛНР» та «ДНР», хіба вони можуть второпати, що, йдучи брат на брата, прирікають себе на забуття?

    Спинися! Подумай! Нам, нащадкам переможців над фашистською нечистю, все цікавіше відкривати правду про ті полум’яні роки. Розповіді небагатьох ветеранів містять крупиці життєвої солі. Історичні факти з глибини архівів привертають увагу експертів. Але війна вже не на відстані 70 років. Ось вона - поруч.

    «ВЕЛИКА ГОРДА ПРАВДА НА МНОЖЕСТВО СТОЛІТЬ». НЕ ПОТЯГНУЛИ

    Чому вождь та вчитель І. Сталін не дозволив Олександрові Довженку знімати кінострічку за авторським сценарієм.

    Емоційно-піднесений сценарист. Режисер-романтик, у багатьох правдивих рядках кіноповісті «Україна в огні» Олександр Довженко наголошує: «Прекрасна людина в бою за Батьківщину». Це також стосується сучасних українських визволителів Донецька, Світлогірська, Маріуполя, Луганська, Щастя та багатьох містечок Донбасу. Безперечно, стосується. Адже вони визволяють українську землю від зайд та запроданців: бєсів, бородаїв, гіркіних і так далі. Переглядати новостійну відеохроніку про загибель мирного населення Донбасу від дій терористів та бандитів немає жодних духовних сил. Прикро вкотре констатувати. Так є сьогодні, так було у роки Великої Вітчизняної.

    Змальовуючи чорну трагічну реальність, Довженко звеличує вірних синів народу, що в пекельній пожежі, коли Україна в огні, коли все згоріло в «полум’ї страшного німецького суду», не втрачають впевненості в невмирущості і нездоланності нашого народу. Довженко-патріот наголошує на ідеї: наші воїни - «герої великого грізного часу»; перемога над німецькими загарбниками - «це буде велика горда правда на множество століть». А от зняти кіносценарій на кіноплівку не судилося.

    У січні 1944 р. його викликали до Сталіна, від якого він дізнається про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізії національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму». Сталіна обурила критика саме у той час, коли радянське військо виганяло ворога, і він не зміг простити Довженку завданої образи. У той же день Довженко знищує три «найкрамольніші» зошити свого щоденника, який він вів з 1939 р. «Ой немає правдонькі на світі, крізь неправда панує», - співав сліпий бандурист у кінофільмі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1961 р).

    НАВІТЬ У ВАЖКОМУ СНІ НЕ МОГЛИ УЯВИТИ

    Закати у багрових тонах. І тоді, і зараз. Від вечірніх телевізійних новин ледь не притомнює стомлене від гарячих, розігрітих вибухами градами і смерчами, серце. Спілкуючись із воїнами-залізничниками у військових шпиталях, розумієш, як швидко дорослішають 18-20-річні юнаки. Де шукати відраду? Не бажаю тікати від правди!

    Чи так вже часто звертаємось до назавжди сучасних зразків літератури? Так сталося, що зі шкільних років не перечитував «Україну в огні» Олександра Довженка. Небагато в нашій сучасній літературі схожих творів за рівнем відвертості, рівнем болю, співпереживання. Але така література ось-ось з’явиться. Нещодавно знову заглибився, читаючи, у першоджерела, що свідчать про перебіг подій у ті буремні роки. Уважно ознайомлюючись із кіноповістю «Україна в огні», спинився у роздумах: «Чи можна було б зараз звинувачувати письменників, кінодраматургів-баталістів про те, що вони не змогли б передбачити сучасну ситуацію?» Це про тих, які навіть у важкому сні не могли уявити, що у ХХІ столітті на їхню землю, землю визволителів від фашистського ярма, із російських Москви, Воронежа, Брянська, Ленінграда ступатимуть російські берці, шиті із свинячої шкіри у Липецьку, Нижньому Новгороді, Воронежі… І все ж, наші сучасники, учасники кривавої борні, які стали у бойовий стрій за призовом військкоматів у Донецьку, Києві, Львові, Харкові, Сумах, Вінниці, Полтаві і так далі, не схилили голови перед новою фашистською навалою. Їхні батьки та діди не боялися куль ні на Курській битві, ні на В’яземській дузі, ні у пекельному Орловському котлі, ні під час оборони волзьких берегів, ні під час Сталінградського наступу…

    Ні, не міг передбачити такого і Олександр Довженко, щоб на берегах Сіверського Донця, Кальміуса, Деркула, Міуса, Кринки і так далі буде литися слов’янська кров…

    ТАК ПАРАДИ ПРОВОДИВ ГІТЛЕР

    27 лютого п.р., коли вперше на територію українського Криму завітали російські окупанти, розумове сприйняття сталого виразу «перемога над фашистсько-коричневою чумою у травні 1945 року» наштовхнулося на військовий парадокс, без перебільшень, планетарного масштабу. Події довкола спочатку українського півострова, а згодом довкола всієї України приголомшили не лише тих, хто знає про фашизм з підручників та документальних джерел.

    Останній свідок Нюрнберзького трибуналу - 87-літній полтавчанин Йосип Гофман - закликав глав держав колишньої антигітлерівської коаліції зупинити Росію, поки не пізно.

    Полковникові у відставці й колишньому охоронцеві головного обвинувача від СРСР під час трибуналу прийшла думка про те, що нинішні дії Росії можуть привести до Третьої світової війни, повідомила ТСН.

    «Мені навіть у страшному сні не могло приснитися, що коли-небудь брати-слов’яни будуть захоплювати один в іншого території, зокрема, Крим», - відзначив Гофман.

    Найбільше його збентежила остання мова президента Росії в Держдумі й реакція на неї депутатів. Щось подібне, говорить, він уже бачив. Але ж був іще парад із українських військовополонених, які влаштували у Донецьку сепаратисти та посіпаки путінського режиму…

    «От так паради проводив Гітлер. Я дивився, як аплодували депутати Держдуми Росії... Навіщо? Навіщо аплодувати? Це тільки зомбовані люди, які втратили почуття відповідальності, не мислячі могли от так радуватися», - говорить Гофман.

    І знову подумки - на сторінки «України в огні». Письменник О. Підсуха відзначив: «Україна в огні» - через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення,.. у нашій літературі тих часів не має собі рівного».

    «НАРОД, ЩО НЕ ЗНАЄ СВОЄЇ ІСТОРІЇ, Є НАРОД СЛІПЦІВ»

    Твори О. Довженка сповнені любов’ю до України, патріотизмом, ненавистю до ворогів-загарбників і прагненням свободи для Батьківщини. Тут мимоволі до загарбника душею не розтанеш. Творча спадщина Олександр Петровича має велику цінність не тільки як взірець літературного слова, а й як історичний документ очевидця. Тому може позмагатись з будь-яким творчим здобутком українського та європейського прозаїка. Оповідання, кіноповісті, фільми, повісті, новели тощо. Їх десятки, сотні… У Літературно-меморіальному музеї О.П. Довженка, що у Сосниці, таких доказів - переповнені полиці.

    «Україна в огні» - кіноповість-трагедія. Автор створив сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, які звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів.

    Сьогодні розумієш смисл слів Олександра Довженка по-новому. Якщо читаєш їх, тримаючи у пам’яті військові події лютого - жовтня 2014-го, розумієш: Довженка можна назвати провидцем. «Єдина країна у світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось ворожим і контрреволюційним. Це Україна». Ні, перед нами не лише констатація факту. У цих думках, які викладені у щоденниках, справжній душевний біль українського письменника, 120-річчя від дня народження якого відмічали у серпні поточного року. Роздуми полковника О. Довженка, яким понад сім десятиліть, актуальні як ніколи.

    «Яка там історія! - обурюється у «Літературній Україні» поет, прозаїк, журналіст, сценарист та перекладач Вадим ПЕПА (ЛУ №13 від 27 березня 2014 р). - Перекручено, сфальсифіковано значно більше, ніж подано достовірного. Викривлено, підігнано під імперські заміри. Доісторичні періоди обрізано. Розірвано сув’язь тисячоліть і віків. Підрізано коріння пам’яті з усіх епох, періодів буття». Схоже, поступово облуда з очей спадає.

    «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Так записав видатний Олександр Довженко 25 травня 1942 р. Знав би він, що його батьківщина знову в огні…

    Далі буде

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05