РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 39 (10 жовтня 2014) 

  • Що пов'язує село Дубовичі із залізницею

    Чим відрізняються краєзнавці від журналістів, які пишуть на теми мандрівок, зокрема Україною? У першу чергу тим, що патріоти рідних міст і сіл роками чекають на зустріч із представниками мас-медіа. А ЗМІ лінуються зайвий раз опинитися десь у глибинці. Мовляв, чого зайвий раз ноги бити за сотні кілометрів. Але на місці не дає сидіти віце-президент Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Олена ЗЕЛЕНКО. Цього разу журналісти столичних видань опинилися на берегах річки Ретик (притока р. Реть, що впадає у повноводу Десну). Якщо точніше, то серед дібров північного регіону (Кролевецький район Сумської області) у двох кілометрах від міжнародного автошляху Київ - Москва й у 18 км від залізничної станції Кролевець Південно-Західної магістралі розташувалось мальовниче, відоме ще з часів Київської Русі село Дубовичі.

    Запитайте тепер хоч у Глухові (25 км від села), хоч у Воронежі (станція Терещенківська), де кращі місця для риболовлі, збирання грибів та ягід? Де цікаві історичні місця, пов'язані із життєдіяльністю багатьох відомих особистостей, які прославили кролевецьку землю? І вам нададуть точну відповідь: «У Дубовичах».


    Маєток родини Кочубеїв (с. Дубовичі, Кролевецький район Сумщини).


    Голова сільради с. Дубовичі Світлана ЛУЦИШИН біля мозаїчної ікони Пресвятої Богородиці «Дубовицької».


    Василь КОЧУБЕЙ (1680 - 1743 роки).

    ЗВЕЛИЧУВАТИ, АЛЕ НЕ ДАТИ ЗАГИНУТИ

    Експрес від столичної автостанції, що біля метро Чернігівська, довіз до зупинки із екзотичною назвою «Тулиголове». Відразу у пам’яті виникли асоціації із козачими прізвищами на кшталт Скоробагатько, Вертиполох, Чорногор, Живогляд, Богомаз. Так і є. Ці лісові пущі та річкові береги прихистили за народними переказами дружинників київського князя Володимира Великого. Перша фортеця оберігала південно-східний рубіж Київської Русі. Згодом у ХVI ст. сюди із-за Дніпра тікали козаки та селяни, що не витримували польсько-шляхетського гноблення. В історико-краєзнавчому нарисі із зрозумілою назвою «Дубовичі» (м. Київ, 2012 р.) авторами якого є вчитель, багаторічний директор Дубовицької середньої школи Віктор ГУРБА, Федот КАРАБУТ та Микола СЕРДЮК, відмічаємо такий факт: «Протягом першої половини ХVІІ ст. Дубовичі, як і вся Україна, жили «між плугом і мечем». Це був період, в якому провідною рушійною силою виступало козацтво. Це була доба пошуку Україною свого місця у складі Європи; часи в які міцніла віра, поширювалися знання, розвивалося промислово-ремісниче виробництво і так далі». А у ХІХ ст. Дубовичі мали статус містечка. Ще б пак, тут, крім різних напрямків сільського господарства, лісництва, розвивалося ткацтво, столярна справа, цукрове виробництво. Уявіть, лісозаготівля породила виробництво деревного вугілля. Останнє широко використовували як паливо у металургії, діяла паперова фабрика, скловиробництво, вироблення кришталю, фаянсу та порцеляни (фарфор), варіння мила… Що, де коли? Рудний промисел ґрунтувався на видобуванні та обробленні болотяних та дернових руд у басейні лівих приток Дніпра, зокрема Десни та її приток, у тому числі й повноводої річки Ретик. У ХVIІ ст. залізо з болотної руди плавили у руднях - невеличких залізоробних заводах. Руда, дрова, вода - ось тобі і тогочасна металургія. Згодом, через усілякі вдосконалення підуть в історію і залізорудна і паперова промисловості. Проте сільське та лісове господарства, а поруч із ними і завод з ремонту сільгоспмашин, агрегатів, сівалок, культиваторів, плугів та іншої сільгосптехніки тут розвивається й донині.

    Пройшли століття, мешканці Дубовичів попри соціально-політичні та економічні випробування, які випали на долю всієї України, і нині живуть, будують сміливі плани на майбуття. На сьогодні чимала заслуга у цьому голови сільради Світлани Луцишин.

    Гостинно зустріла Світлана Антонівна столичних гостей у селі. Відразу запропонувала розпочати екскурсію до старовинного парку. Це один із головних культурних об’єктів, який за її ініціативи, чиї родинні корені йдуть із цього села, увійшов до нещодавно створеного історико-культурного музейного комплексу «Кочубеївський», який поки що працює на добровільних засадах. Приємний факт: ми - серед перших відвідувачів нещодавно створеного культурного осередку у селі. Тут серед майже тисячі його мешканців навряд чи знайдеться песиміст, який не вірить, що дітище депутатів сільради на чолі із її головою, впровадиться у життя. Діло, як завжди за малим. Не вистачає коштів. А їх є куди вкладати. Хоча б у реконструкцію старого парку, будинку культури, житлових будівель і так далі. Ледь занурюєшся у парк, як перед тобою - величні осокори, липи, дуби, модрини. Дивина: ці хвойні дерева родом із країн Далекого Сходу, а прижилися саме на Поліссі.

    Кочубеївський парк, заснований ще у ХVIІІ ст., до початку ХХ-го залишався окрасою місцевого поміщицького маєтку. Останнім часом можна зустрітися із поширеною історичною дилемою. Прихильники «руського міра» закликають забувати ім’я автора національної ідеї із заснування української держави гетьмана Івана Мазепи, діяльність якого була спрямована на завоювання незалежності козацької України. У той же час у сучасній українській публіцистиці можна зустріти погляди, що стверджують про наступне.

    «Elefor ubi konsumor». Це девіз роду Кочубеїв, що у перекладі з латинської означає: «Звеличуюсь, коли гину». Схоже, що завдяки місцевій громаді на чолі із тендітною і в той же час цілеспрямованою Світланою Луцишин, історична пам’ять про культурне надбання українського Полісся не загубиться..

    НАОДИНЦІ З ЕКСКУРСОВОДОМ

    Військовий суддя Василь Кочубей, який був розгніваний на Івана Мазепу за те, що він взяв її за коханку (курсив мій - В.З.) з його донькою Мотрею, разом зі свояком Іваном Іскрою донесли цареві Петрові І про зраду присязі Івана Мазепи, який врешті-решт за дозволом того ж таки царя стратить Василя Кочубея та Івана Іскру. Парадокси давніх часів? Їх вистачає і у нашу добу. Про це неодноразово у нашій теплій розмові буде повторювати Світлана Луцишин, в якої болить душа не лише за долю рідного села, але і за майбутнє всієї країни.

    Не зупиняючись детально на характеристиці перебігу історичних подій, зазначимо, що 1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією, яка принесла збільшення податків, примусові фортифікаційні роботи, реквізиції харчів, жертви серед населення і так далі. У народі шириться невдоволення політикою Москви та І. Мазепи. Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори із союзником Швеції польським королем С. Лещинським, а 1708 р. укладає угоду з Карлом ХІІ. Восени 1708 р. шведські війська вступили в Україну, щоб тут перезимувати. Далі в їхніх планах був наступ. Це не входило в плани Мазепи, адже робило територію України театром воєнних операцій. І. Мазепа був поставлений перед необхідністю прийняття негайного рішення. З п’ятитисячним загоном він переправляється через р. Десну (сусідній із Кролевецьким - Коропський район Чернігівщини) в табір Карла ХІІ. Петро І надзвичайно жорстоким терором повністю деморалізував населення на Лівобережжя. Так, Петро Великий чимало української крові пролив: після знищення гетьманської столиці Батурина тіла замордованих оборонців, прив’язавши до колод, пускали за течією ріки, наганяючи жах на населення України. А хто ж йому протистояв? Те, що Мазепа не отримав належної підтримки, пояснюється ще й тим, що гетьман більше покладався на зовнішньополітичний фактор, фактично ігноруючи значущість народних мас у боротьбі за незалежність (попередня підготовча робота серед козацтва і народу не проводилась).

    Відомі трагічні наслідки Полтавської битви (червень 1709 р.), в якій, до речі, українці безпосередньої участі не брали (охороняли шведську армію від можливого обходу російського війська). Перемога Петра І ознаменувала остаточний крах намірів патріотично настроєної старшини, очолюваної Мазепою, домогтися незалежності козацької України. 22 серпня 1709 р. гетьман Мазепа помер неподалік Бендер.

    Цю інформацію ми отримали від Віктора Гурби, який досконально вивчив родинне дерево Кочубеїв. Куточок шкільного музею, що присвячений саме біографіям нащадків Василя Кочубея, доводить істину: тут починається літопис парка-пам’ятки «Історико-культурного музейного комплексу «Кочубеївський». Між іншим, як розповіла далі сільський голова Світлана Луцишин завдяки творчим пошукам громади села та небайдужих вдалося познайомитись із прямим продовжувачем роду Кочубеїв - Олександром Кочубеєм. Сорокатрьохрічний банкір з Женеви (Швейцарія) з дружиною, донькою та сином неабияк зацікавились долею проекту у Дубовичах та запропонували розробити програми, які буде можливо реалізувати завдяки співпраці на міжнародному рівні.

    ПРО ЩО ПОВІДАЛА ІКОНА

    Чим можуть пишатися мешканці Дубовичів? Вже не одне століття живе у народі повір’я про цілющі властивості води з криниці, що розташована у прадавньому лісі неподалік від села. Легендарне місце. Колись за давніх часів тут випасав худобу юний чередник (пастух - ред.). Через неймовірну спеку вирішив втамувати спрагу. За якоїсь миті - раптовий зблиск. Дивовижне золотого кольору проміння осяяло все навколо. Він щиросердно був здивований: на нього спрямувала свій погляд Богоматір. На якусь мить засліплений юнак знепритомнів. Трохи згодом Пречиста Діва порадила підлітку ступити сім кроків праворуч, де струмить джерело. Скориставшись порадою Святої Марії, він випив чудодійної води. Став зрячим, сильним і здоровим. Легенда легендою, але з давніх-давен до джерела місцевий люд, та й мандрівники квапляться, щоб втамувати спрагу, випивши чудодійної аква-віти. «За висновками медиків, цілюща вода благодатно впливає на щитоподібну залозу, органи травлення, має здатність омолоджувати організм» - стверджує вчитель, краєзнавець, екскурсовод історико-культурного комплексу Віктор Гурба.

    День села тут святкують на наступний день після десятої п’ятниці від Пасхи. А на десяту п’ятницю біля криниці звучать святі молитви. Мешканці найближчих сіл та міст вірять у чудодійну силу води з Дубовицької криниці, бо багатьом вона допомогла. У роки Великої Вітчизняної війни, приміром, партизани славетного з’єднання Сидора Ковпака омивали рани цілющою водою і пили її як ліки. Після Чорнобильської катастрофи сюди їхали і йшли мешканці не лише з навколишніх сіл, а й із сусідніх районів та областей.

    Ми - біля криниці. Приємна на смак вода, що й казати. .Крім того дивом є те, що і в мороз, і у спеку, як стверджують місцеві селяни, температура води з криниці є незмінною. Поруч - капличка, де проводять урочисті молебні на духовні свята. Є тут і пам’ятний знак на честь ікони Божої матері «Дубовицька». Навколо клумби око милує дивовижний ландшафт. Справжня казка, що створена за підтримки місцевої громади на чолі із С. Луцишин.

    СЕЛО І СТАЛЕВІ КОЛІЇ

    У планах Дубовицького сільського голови Дубовичів Світлани Луцишин стовідсоткова реставрація садибного будинку і флігеля. Розбудова туристичної інфраструктури, як запевнила нас Світлана Антонівна - це також не з розряду повітряних замків. Дубовичі добре знають православні прочани, які проклали шлях до місцевої Церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

    Кожний день сільського голови - чималі турботи. Уявіть, із 695 домоволодінь жилих - 390. Робочих місць для майже 400 осіб дорослого населення не вистачає. Хоча тут діє сільськогосподарське ТОВ «Дубовичі», завод сільгосптехніки, рибне господарство, пекарня. Проте, повторимось, робочих місць все одно не вистачає. А сільському голові бажається, щоб до місцевого дитячого садка «Казка» квапилося щоранку побільше дітлашні. Щоб у світлих класах середньої школи звучали сотні учнівських голосів. Отже, як сприяти вирішенню демографічних проблем? Щоб більшість із місцевих дорослих селян не шукали заробітків по світах. Як зацікавити інвесторів вкладати кошти у розбудову туристичної інфраструктури села, щоб рідні односельці могли заробляти трудові гривні у Дубовичах? Світлана Антонівна сподівається, що її край увійде до карти міжнародного туристичного маршруту. Її думки підтримують громада, місцеві підприємці Юрій та Сергій КОВТУНИ, земляки з усіх усюд та інвестор Микола СЕРДЮК. Адже північні села Сіверського Полісся насичені архаїчними рисами та традиціями, що до сьогодні маловідомі для пересічного українського, а тим паче для іноземного мандрівника. Головне - до їхніх послуг не лише автошляхи між Києвом та кордонами нашої держави. На нових пасажирів чекає світлий вокзал станції Кролевець, що неподалік від мальовничого історико-культурного музейного комплексу «Кочубеївський.». Світлану Антонівну цікавить все, що стосується розвитку рідного краю. Днями вона завітала на залізничну станцію Кролевець. Тут разом із начальником Олексієм ПІСКУНОМ працюють 29 залізничників. Зі станції місцеві підприємства відправляють зерно, металобрухт, деревину. Приміром, деревини - у середньому п’ять вагонів щодоби. І зерно, і металобрухт, і деревину - все це заготовляють у її рідних Дубовичах.

    ОДИН НА ОДИН З ГОЛОВНИМ РЕДАКТОРОМ

    Редакція газети «Рабочее слово» щиро вдячна віце-президенту Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Олені ЗЕЛЕНКО за надану можливість побувати у цікавому місці північного регіону України. Серед щоденникових записів ще чимало цікавих фактів із життя цього мальовничого краю, про які розповімо далі. Між іншим, у селі у цьому році вийшло у світ кілька номерів газети «Дубовицькі вісті», де головним редактором на громадських засадах… Світлана Луцишин. У рубриці «Наше життя» із задоволенням прочитав матеріал із красномовною назвою «Дубовичі - село не тільки дивовижної вроди, а й чистого довкілля». Так і є. Вкотре подумки пройшовся тихими прадідними сільськими вулицями, що мають самобутні назви. Прасолівка (від тих селян, які займалися оптовими закупівлями для подальшого перепродажу тварин та різних припасів - риби, м’яса і та далі), Бойчунівка (на честь переселенців із Західної України за часів польської шляхти), Подорога (від давнього шляху на Кролевець), Любчичівка. Всіх чистих, безмежно любих селянами вулиць і вуличок за день не обійдеш. Тож до побачення, серпанком оповиті Дубовичі!

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Київ - Кролевець - Дубовичі - Київ, Фото надано віце-президентом Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Оленою ЗЕЛЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05