РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 39 (10 жовтня 2014) 

  • «Енергодеру» без залізничників наказано довго жити…

    Людство для опалення навчилося використовувати різні матеріали й сполуки. Горить і дає тепло, наприклад, бензин, газ, мазут, солярка. Це відомо кожному. Етиловий спирт також. Тільки хто ж ним топитиме?! У довгому списку палива, зрозуміло, є вугілля, торф, дрова, солома… І кізяк. Не посміхайтесь. Кізяком у світі топлять мільйони. Навіть в Україні, бо є інформація, що на подібну альтернативу переходить степовий регіон.

    Тепловіддача від кізяка скромна. Але ж практично задарма. І праці на заготівлю чистий мізер: вийшов уранці, згріб, висушив - і топи. Але то є примітивна технологія заготівлі палива. У гірських районах Кавказу кізяк перемішують із глиною, формують та сушать. В аварському селі Цада великі глинокізякові млинці ліплять прямо на стіни житла. На зовнішні, зрозуміло. І яке ж то було здивування мудрого аварця Гамзата Цадаси, батька поета Расула Гамзатова, коли він уперше приїхав до великого міста: «Похоже на то, что здесь, в Москве, не разводят огня в очагах, чтобы приготовить пищу, ибо я не вижу женщин, которые лепили бы кизяк на стены своих жилищ, не вижу над крышами дыма, похожего на большую папаху Абуталиба». (Расул Гамзатов, «Мой Дагестан».)

    Степовики ж довго не чистять кошари. Кізяк накопичується й накопичується, худоба утрамбовує, сонечко висушує - залишається лиш порізати його та сховати від дощу. Запах, скажете. Не без того, але заради комфортного температурного режиму можна потерпіти. Та і скільки тієї зими. В Узбекистані ж здогадалися домішувати до кізяків вугільний пил - горить краще. І майже без запаху. В Гімалаях топлять кізяком з-під яків - тварина, знаєте, є така, рогата й волохата. Так ось, згораючи, яковий кізяк пахне ладаном. Чесне слово. Уявляєте? Підкинув порцію - і сидиш, як… Не гнівитиму Всевишнього, та факт є фактом. Щастить же людям.

    Та спустимося із Гімалаїв до Конотопа. Чим пахнутиме тут у грядущу зиму? Ладаном не пахнутиме. Це - абсолютно точно. Бо і яків немає, й усі приміщення залізничного регіону переведені на електричне та газове опалення. Заздалегідь переведені, і не останню роль тут зіграла завбачлива позиція Конотопського будівельно-монтажного, експлуатаційного управління. Електрокотелень восени поточного року в дирекції нараховувалося 79, газових - 11, тобто можна прогнозувати, що трохи тепла та буде. Обережно прогнозувати, бо, наприклад, Конотоп жде так званих «веерных» вимкнень. У лихі дев’яності подібний спосіб зберегти державну енергосистему від руйнування, здається, так пояснювали цей захід, оминав залізницю. Нині ж, коли вугілля завозитиметься до України із Південної Африки, треба готуватися до усяких сюрпризів. Та ми переважаючим числом - оптимісти. Страху немає, але на базарі повним ходом іде торгівля свічками й гасом.

    Можете мені вірити, можете не вірити, та дві останні зими найхолоднішим приміщенням на вузлі була адмінбудівля дирекції. І вікна поставили тут зі склопакетами, і двері щільно зачиняли, а мерзли. Не те, щоб зовсім - штаб все-таки, командний вузол залізничного регіону, але в сильні морози не нагрівалися. Не нагрівалися, бо приміщення опалював якийсь мутно-комунальний «Енергодар». А чи «Теплодар»? Правильніше було б прописати другу частину назви як «дер». Бо деруть за калорії безбожно. Якщо не помиляюся, дирекція за опалення трьох будівель адмінкорпусу заплатила в попередньому опалювальному сезоні півмільйона гривень.

    Комунальна сфера вся у нас така - нереформована й дорога, та тепловий сектор стоїть окремо. Уже років двадцять тому було відомо, що в містах України половина тепла губиться при транспортуванні. Та плюс старі котельні із застарілим й неекономним генеруючим обладнанням. Додайте затрати на ремонт, персонал, на хліб із маслом для керівництва. За низьких цін на енергоносії споживач платив. Зі скрипом, але платив. Тепер же вимагатиме гарячих батарей.

    Коли терпець від холоду урвався, у дирекції стали рахувати. А порахувавши, дійшли висновку, що краще мати автономне опалення. Гроші, затрати? Так, але за рік-два окупляться. Й енергоресурси економитимуть: пригріє сонечко - повернуть регулятор проти годинникової стрілки, морозцем придавить - набавлять.

    Тільки була проблема. Шість електрокотлів - по два на кожну будівлю - вимагали надійнішого електроживлення. Тож довелося ставити ще й трансформаторну підстанцію. Коли писалися ці рядки, автономне опалення в адмінприміщеннях дирекції ще не випробовувалося, та, як запевнили надійні інформаційні джерела, все буде «окей» - у цю зиму не мерзнутимуть.

    І тепер про газ. Є у мене в одному із приміських конотопських сіл знайомий ветеран. Коли розпочався процес масового переводу опалення з вугілля та дров на газ, він сказав:

    - Миколо, подивись, які дурні в нас люди. Хоромів понабудовували - а їх же чимось топити треба. Газом? Так він сьогодні є, а завтра немає. Я свою грубку на котел не проміняю. Укину три полінця - і вже тепло. Треба буде, двічі протоплю. І вода в мене у дворі, гас є, картопля вродила, капусточка, морквиця... Ні від холоду, ні від голоду не пропаду. Я й моя хата, так би мовити, в автономному плаванні.

    І він мав рацію, мій старий сивочолий товариш. А щодо газу, то ті ж надійні джерела в дирекції інформували про новий курс в опаленні - на електрику. 11 котелень це не так вже й багато, але фінансування ще не дозволяє взятися за його реалізацію.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Пригадується старий бородатий анекдот:

    - У мене дві новини, погана й гарна. Погана - урожаю цього року обмаль, тому всю зиму будемо їсти гній.

    - !!!... А яка ж гарна?

    - Гною цього року багато.

    Добре, що конотопські залізничники відмовились від послуг місцевого тепломонополіста. Уявіть, якби отой «Енергодер» ще б до рук прибрав кізяковиробництво (курсив мій - В.Н.) в окремо взятій країні, куди б поділися місцеві мешканці? У боргову яму. Тож нехай і теплодерам будуть непереливки.

    Микола ПАЦАК, Віктор НОВОБІЛИЧ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05