РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 38 (3 жовтня 2014) 

  • Урок любові

    Гинуть найкращі, помирають найдорожчі, втрачаєш найрідніших. Сини, батьки, брати, кохані. Це ціна, яку платить Україна за те, щоб залишитись, вільною у своєму виборі, самостійною і квітучою. Це ціна за життя тих, хто хотів «умереть в Рассее», а сьогодні живе за рахунок України. Це ціна за мізки тих переселенців зі Сходу України, які вже повертаються з Сибіру, куди їх розсортирувала рятівниця-Росія. Мені соромно, але зізнаюсь: приємно читати цю новину. (Що? Не схотіли доживати віку на висілках? А чому? Крайня Північ теж не тішить? Воркута. Мороз. Чому б не грітися тостами «За Рассею»?). Ціна за життя тих, хто викричав війну. Ціна за життя тих, хто вірить у якесь міфічне перемир’я і припинення вогню…

    ДУЖЕ ВАЖКО ДИВИТИСЬ У ВІЧІ ТИМ, хто втратив близьких, рідних, знайомих там на Майдані чи на Сході країни. Одразу відчуваєш якусь неповноцінність свого існування. Скажу відверто, на мою думку, Київ сьогодні війни не відчуває: столиця працює не у дві зміни, як варто було б. Найбільше обурює кількість шоу-розважальних програм, концертів, робота караоке-барів. А ще незручно через постійні замінування станцій метро та адмінприміщень. Не впізнаю киян, які майже 100-відсотково підтримали Майдан. Де їхня реакція сьогодні? Я не закликаю перетворити її на місце трауру, але…

    Коли готувала матеріал до друку, дізналась про проведення у Києві Маршу миру. Таки я була не права щодо реакції киян. Вони вийшли знову…

    ПОЛІТИКИ РОБЛЯТЬ СВОЮ СПРАВУ, А ЖУРНАЛІСТИ - СВОЮ (про тих, хто квапиться у політику, мова не йде): підіймають теми, які мають закласти у коді нашої нації міцний фундамент сильного та інтелігентного громадянина в такій же країні. Погляньте навколо: що робить сьогодні справжня інтелігенція - розумні, виважені діячі культури, актори і серед них - вчителі. Власним прикладом показують, за що варто боротися. Бігборди на вулицях країни зі словами: «Спасибі, Андрію!» (Макаревичу) не лише підносять патріотичний дух населення, а й ще раз підтверджують справедливість нашої боротьби.

    ЩЕ ОДНІЙ ЛЮДИНІ СЬОГОДНІ КАЖЕМО «СПАСИБІ!» Та, на жаль, після загибелі. Його ім’я одразу ж виринуло у пам’яті, коли вирішила підготувати матеріал, присвячений Дню вчителя. Не заглиблюватись у сам творчий процес педагогічний, його роль і т.д. А просто на шпальтах залізничного видання, яке отримують численні читачі, згадати Вчителя…

    Сергій Михайлович БОНДАРЧУК народився 9 вересня 1961 р. - загинув 20 лютого на вул. Інститутській від кулі снайпера, коли виносив пораненого. Той, кого він врятував, вижив і сьогодні приходить до дерева, до липи, яка ніби зберігає тепло його душі, та низько схиляє голову.

    Толерантний, спокійний, виважений і талановитий Сергій був вчителем Старокостянтинівської гімназії. І сьогодні всі, кого він учив розуміти фізику, зрозуміли найголовніше - вони збагнули, що мають стати справжніми людьми. Патріотами і поборниками волі для своєї Батьківщини. Іншого виходу не існує і для тих, хто пережив його смерть, і для тих, хто просто покладає квіти до дерев на вулиці Небесної сотні і не знав особисто Героїв.

    НАЙГОЛОВНІШИЙ УРОК...

    Згадаємо Вчителя словами його учениці, аби по-справжньому пам’ятати ГЕРОЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ СЕРГІЯ МИХАЙЛОВИЧА БОНДАРЧУКА.

    «Сьогодні... Сьогодні...» - монотонно вистукують колеса потяга, що мчить нас із сестричкою до столиці. Так, зустріч із Вами, Сергію Михайловичу, на Інститутській буде саме сьогодні. Як багато хочеться Вам розповісти...

    Нарешті: вокзал, метро, людська суєта. От і довгоочікуване оголошення: «Станція «Майдан Незалежності». Мовчки виходимо і роззираємось довкола. Усе тут трохи інше, ніж з екрана телевізора, - болюче й правдиве. Зразу ж знаходимо потрібну вулицю. Безпомилково її впізнаємо за нерозібраними барикадами. Нам угору. Обабіч дороги кілька тонюніх обгорілих деревцят, що благальне тягнуть свої неживі вже гілки до ясного липневого неба, мов питаючи: «Невже це все тут було?!». Піднімаємось вище, на понівечених липках - портрети... Пильно вдивляємось у ці мирні обличчя.

    Аж ось і липка, де Ви нас чекаєте - шумить буйним листом. От ми й зустрілися, дорогий наш Учителю. Сюди на побачення з Вами приходить багато Ваших учнів, випускників-студентів та просто незнайомих людей. Схиляємо голови у жалобі й пошані...

    Ми щоразу чекали, коли Ви повернетесь із Майдану. У Ваших очах були тривога і відповідальність, ми чули твердо сказані Вами слова: «Хто ж, як не ми? Коли, як не сьогодні?». Ви були там, куди кликало серце патріота.

    Той четвер 20 лютого став чорним. На великій перерві ми довідались про страшну звістку. Немов щось обірвалось. Наша велика світла гімназія ридала, малюки злякано дивились на старших. Медсестра не встигала крапати заспокійливі краплі. Відчуття болю, що обпалив раптово... Десь у глибині душі таїлась думка, що можлива помилка. Сумніви розвіяв вечірній випуск новин. Ваш син сказав кореспонденту, що куля снайпера влучила Вам прямо в серце. Остання хитка надія побачити Вас живим обірвалась...

    Ваші очі на фото випромінюють енергію, світлу радість. Сергію Михайловичу, навіть не знаємо, з чого почати розмову. У пам’яті, як слайди, пролітають незабутні моменти. Ваш проникливий голос, повага до кожного вихованця, прекрасна вчительська майстерність. Ми приходили на уроки в передчутті нового, із впевненістю та сподіванням на ваше розуміння. Ми знали, що Ви неодмінно будете у вишиванці, як на цьому фото. Хлопці після уроків очікували Вас біля тенісного стола та на волейбольному майданчику, щоб взяти урок спортивної майстерності. Але Ви провели для нас найголовніший урок - УРОК ЛЮБОВІ ДО РІДНОЇ УКРАЇНИ.

    Дорогий наш Учителю! Вічна слава Вам і Вашим побратимам, усім справжнім українцям, що боронять рідну Вітчизну. Ми будемо гідними Вашими вихованцями! Будьте впевнені в нас!

    Тетяна СУКМАНЮК,

    учениця 71-ї групи (11 класу)

    Старокостянтинівської гімназії, Хмельницька обл.»

    Підготувала Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05