РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 38 (3 жовтня 2014) 

  • Про Назара Луценка дбає рідний батько

    Знайомству передувало телефонне спілкування. Ще тоді відзначаю мову бригадира вагонного депо. Українська, літературна. У Конотопі не часто таку почуєш: переважає суржик. Чогось страшного у тій мішанині немає, та мова, як сказав хтось із мудрих, є дзеркалом душі. Принаймні, свідчить про рівень освіченості. Й уже стає цікаво. Тільки Олександрові ЛУЦЕНКУ ще тиждень «догулювати» відпустку, тож зустрічаємося не в цеху.


    Бригадир вагонного експлуатаційно-ремонтного депо Конотоп Олександр ЛУЦЕНКО.

    Простий, скромний - це перше враження. Конотопчанин. У родині до нього ніхто залізничником не був. Батьки - вчителі. Олександр же закінчив місцевий технікум транспортного будівництва (тепер він називається Конотопський політехнічний технікум Сумського державного університету - авт.). Тільки ремонтувати і прокладати автошляхи Олександрові не довелося. Після технікуму він влаштувався на електромеханічний завод. Підприємство ще працювало на повну силу, випускаючи обладнання для шахт. Та після дев’яностих флагман конотопської промисловості накрила хвиля змін. Спроба налагодити виробництво тари (!) для німецького замовника завершилася безрезультатно. І завод, де були цехи із точної металообробки, ливарний, гальванічний, цех електромонтажу, науково-дослідний інститут, зупинився.

    Більшість заводчан не стали чекати на сумний фінал. Чи не половина НДІ почала торгівлю на базарах, хтось подався на заробітки за кордон, хтось влився у будівельну бригаду… А Олександр Луценко перекваліфікувався на рибовода.

    Ця професія до простих не належить. Щоб працювати, а в рибгосп на той час уже прийшли ефективні власники, - треба вчитися. Й колишній майстер електромеханічного заводу знову гортає книжки, спеціальну літературу, де пишеться, як вирощувати коропів і товстолобиків. Щоб добре нерестилися, щоб швидко набирали вагу і не гинули під зимовою кригою та від хворобливої пошесті паразитів влітку. Ціла наука, скажу я вам. У рибгоспі Олександр Луценко працював до 2007-го року. А вже тоді прийшов у депо.

    Дещо звивистий шлях на залізницю, та доля, як жінка-красуня, примхлива і часто викидає такі коники, що аж дух перехоплює.

    - Ще не забулися перші враження від депо? - запитую Олександра.

    - Не забулися. Відразу відчув, наскільки відповідальна справа ремонтувати вагони. У депо - дисципліна, налаштованість людей працювати з повною віддачею, їх привітність. Зустріли добре.

    Олександр Луценко влаштувався слюсарем у підсобно-допоміжний цех. Тільки на цій посаді довго не затримався - уже через два місяці його призначено бригадиром. І так по теперішній час. Його посада називається складно - бригадир (звільнений) підприємств залізничного транспорту та метрополітенів 6-го розряду. Та «звільнений» - поняття умовне. Коли не вистачає рук, бригадир береться за інструмент і ремонтує візки вантажних вагонів.

    - А скільки у вашій бригаді працівників?

    - Є слюсарі, фрезерувальники, газорізальники… До п’ятнадцяти…

    - Не страшно було розпочинати «із нуля»?

    - У тридцять років ще не страшно. По-друге, підтримка. Ти вливаєшся у колектив. Колектив зацікавлений працювати успішно. Тому кожен допоможе, підкаже, покаже, як зробити краще, швидше, якісніше. Я вдячний за підтримку слюсарям Сергію Холодному, Олександрові Шуляку, Сергієві Маньку. Бригадирові Юрію Гоцеву - колезі, моєму напарникові, так би мовити.

    Час відпустки є час відпустки. Особливо наприкінці, коли призабувається робоча напруга, а на перше місце виходять домашні клопоти. Тож про ремонт вагонів з Олександром більше не говоримо. Його, правда, здивувала нагорода - відзначення Почесною грамотою Укрзалізниці. «Працюю, - сказав він, - як і всі. У нас кожен працює сумлінно, кожен хоче виконати завдання».

    Захоплення? Риболовля. Ще б пак, колишній рибовод та не вміє ловити рибу? Нонсенс. Починаю витягувати інформацію далі. Гітара, класична. І добре грає. Малює. Цей талант, очевидно, передався від батька - Юрія Олексійовича, який свого часу закінчив інститут образотворчого мистецтва.

    - На всі захоплення потрібен час, - говорить Олександр. - А його якраз і немає. Точніше, весь вільний час намагаюся присвятити синові, Назарові.

    Найменшому Луценку йде третій рік, та Назарко вже був у депо - першого червня, на День дитини. І хлопчикові там дуже сподобалося. Що ж, буде батькові зміна.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05