РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 37 (26 вересня 2014) 

  • Запальний, незрозумілий, мінливий…


    Пантелеймон КУЛІШ

    На початку серпня була нагода згадати про Пантелеймона Куліша - минуло 195 років від його народження. Сучасник Тараса Шевченка, автор першого українського історичного роману «Чорна рада». Більш поінформовані назвуть «Листи з хутора» і можуть сказати, що він був істориком, етнографом, перекладачем та видавцем - до речі, це не так вже й мало для ХІХ століття, для періоду розгрому Кирило-Мефодіївського братства та Емського указу.


    На цьогорічних «Кулішевих читаннях» виступає шосткинська юнь.

    Іван Франко вважав Куліша «одним з корифеїв нашої літератури», «першою звіздою» українського літературного небосхилу. А Микола Хвильовий висловився так: «Що ж до ідеального революціонера-громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента». Але в контексті офіційної історії української літератури радянського часу Пантелеймон Куліш виступав передусім антиподом революційного демократа Тараса Шевченка. І це певною мірою відповідало дійсності. Пантелеймон Олександрович і сам зараховував себе до заможного козацтва, тоді як Т. Шевченко для нього був січовиком, таким собі геніальним козаком Голотою.

    Взаємини П. Куліша і Тараса Шевченка досліджені більш-менш повно. І товаришували - Тарас Григорович висватав йому Олександру Білозерську, і листувався з «другом та братом», але на початку шістдесятих років у їхніх взаєминах намітився розрив. Куліш, схвально відгукуючись про творчість Шевченка, радив авторові доопрацювати «Кобзаря» і поему «Гайдамаки», аби видати їх за кордоном у перекладі та з коментарями німецькою мовою. Аби стали вони доступними для широкого світу: «…Щоб славилось українське ім’я в усіх язиках!» Й обіцяв на таке видання дати грошей - «своїм власним коштом надрукувати, хоч би не виручив опісля ні копійки».

    Вони були абсолютно різними за вдачею. Куліш - непоступливий, непосидющий, неспокійний, нетактовний, незручний у спілкуванні, погордливо аристократичний, самовпевнений, упертий, вибуховий, гарячий, бурхливий, розхристаний і навіть … несправедливий. Шевченко… Візьміть лишень коло його друзів - десятки, якщо не сотні. Підтримували й допомагали на засланні, любили, як аристократка Варвара Репніна, клопоталися про помилування, прихистили поета, коли той повернувся до Петербурга, як брати Лазаревські… Куліш же розбивав глека з усіма своїми товаришами. Об’єднувала Шевченка й Куліша тільки щира та велика любов до рідної землі, до України.

    Із Чернігівщиною-Сумщиною Пантелеймон Куліш пов’язаний народженням - у селі Вороніж (станція Терещенська), і навчанням - у Новгород-Сіверській гімназії. Коли вилетів у світ широкий, на малу батьківщину майже не приїздив. Є згадка, що у зрілому віці він провідував недужого батька. Та й усе, здається.

    Не любив Куліш згадувати про дитинство. Воно у нього, за словами одного із дослідників життя і творчості, було набагато похмурішим, «ніж наповнене верболозом та вишневим цвітом раннє дитинство Тараса Шевченка».

    Куліші - козацького роду. Дід письменника сотникував у Воронежі. Батько мав зо тридцять десятин землі й сіножаті. А на додачу ще й запальний характер. У молодості Олександр Андрійович намагався служити, аби набути дворянства, та трапився начальник-самодур, якому юнак просто дав по пиці. По-сільському, по-парубоцьки, від душі. Тому із державної служби відразу ж вилетів і до самої смерті господарював на своїх нивах, не цураючись ні орати, ні косити.

    У сімейному житті він - тиран. Єдина людина, до якої прислухався Олександр Куліш, була сусідка Уляна Терентіївна Мужиловська, заможна вдова секунд-майора. До неї в науку й віддали майбутнього письменника. Пізніше Уляна Терентіївна із власної волі, помітивши у хлопчикові іскру Божу, сплачувала половину вартості навчання Пантелеймона в гімназії. Другу половину - батько. До речі, Новгород-Сіверська гімназія на той час вважалася однією із кращих в Україні.

    Бездітна Уляна Терентіївна виховувала небожа й небогу. Коли Куліш закінчував 5-й клас, небіж вигнав Мужиловську із власної оселі. Її прихистили сусіди, та мови про оплату навчання вже не було. Батько не міг самотужки профінансувати синову освіту, і юний Куліш стає домашнім вчителем. На рік у родині глухівського маршалка Красовського. Влаштуватися вчителем Кулішеві допоміг директор гімназії Ілля Тимківський. Він же допоможе, коли Пантелеймон повернеться розчарованим із Києва (не прийняли до університету), знайти роботу в Ніжинському ліцеї вищих наук, де у свій час навчалися Микола Гоголь, Євген Гребінка, Нестор Кукольник. У 1839 р. Пантелеймона Куліша було зараховано студентом Київського університету на історико-філологічне відділення.

    У Києві, як потім і в Петербурзі, Пантелеймонові Кулішу щастило на добру допомогу. Його в наукових пошуках підтримував ректор університету Михайло Максимович. Пантелеймон товаришував з інспектором училищ Київського учбового округу Михайлом Юзефовичем. Із тим Юзефовичем, який вважався зрадником Кирило-Мефодіївського братства, був пізніше запеклим ворогом Павла Чубинського й одним із натхненників Емського указу. В Петербурзі П. Куліша «у світ виводить» Петро Плетньов, поет, критик, видавець і редактор журналу «Современник».

    Злет наукової кар’єри Куліша обірвався у 1847 р. Хоч він, як і Шевченко, не належав до Кирило-Мефодіївського братства, та слідство побачило у надрукованих творах вияв антицарських настроїв. А далі - заслання до Тули без права друкуватися.

    Біографія Пантелеймона Куліша досить цікава. Наприклад, не одне покоління дослідників приваблюють його взаємини з жінками. Остання ґрунтовна розвідка належить львівському науковцеві Євгенові Нахліку. Тож і виходить, що Марія Вілінська-Маркевич ніколи б не стала Марком Вовчком, якби не зустріла полум’яного Панька. І Ганна Барвінок не з’явилася б. Ганна Барвінок, дівоче прізвище якої Білозерська, по чоловіку - Олександра Куліш, Беатріче з хутора Мотронівка на Борзнянщині, яка була «справжньою музою поета». Вислів, що в лапках, нині блукає нетрями електронної мережі. Я навіть не знаю, хто запустив його вперше. Але доля правди є. На схилі віку Пантелеймон Олександрович відчув, що найближчою, найріднішою людиною є дружина. І вже більше не тягнувся до чужих спідниць.

    Що ж, і так буває. Це ж Куліш - запальний, незрозумілий, мінливий. Куліш, про якого Іван Франко також сказав: «Це був великий, хоч недужий дух. Йому не дано було гармонії, але він пристрасно шукав те, чого не міг осягнути».

    На Сумщині тепер щороку влаштовуються фольклорно-мистецьке свята «Кулішеві читання», скромні, переважно з участю місцевих літераторів і краєзнавців. Навіть цьогорічне 195-ліття, проведене поблизу села Гукове (Шосткинський район - авт.), де колись стояла садиба батька письменника, не порадувало напливом гостей. Зі столичних письменників приїхала лиш поетеса Наталка Поклад. Але танцювали, співали, клялися не забувати про славного земляка.

    Микола ПАЦАК, фото з інтернет-газети «Шостка.INFO»
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05