РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 37 (26 вересня 2014) 

  • Залізна магістраль твого серця

    Вже котрий місяць мій рідний Донбас живе в умовах війни. Для мене це є аксіомою. Як також і те, що війна ця ніяка не громадянська. Бо переважна, наголошую, переважна більшість моїх земляків, у тому числі колег-залізничників, ніякої участі в ній не беруть. Так, мабуть, багато з них ще навесні раділи з приводу відторгнення Криму Росією, коли відвідали вседонбаський травневий референдум, воліючи так само м’яко, без шуму та пилу, відійти до цієї країни, «гаранта» недоторканості українських кордонів.


    Сепаратисти у Донецьку. Ось таке їх істинне обличчя... (www.haaretz.com)

    Втім, далеко не факт, що більшість населення Донбасу прагнула опинитися громадянами Росії. Далеко не факт. Тим паче, не факт це саме сьогодні, коли люди нарешті збагнули, що воно таке справжня кривава війна. Збагнули, хто саме з нею до нас в Україну прийшов, зі своїм «відверто миролюбним» московським урядом і новими ультимативними правилами для життя. Який сором - знати, що твою країну прийшли рвати на шмаття, і радісно тому підспівувати. Але попри всі агітаційні відозви з боку лідерів самопроголошених республік ЛНР і ДНР, середньостатистичний донбасівець свідомо відсторонився від воєнного процесу, що за якісь півроку призвів до масштабної руйнації регіону.

    Так, певна кількість моїх земляків беруть найактивнішу участь на боці цих двох утворень, вбиваючи так званих «бандерлогів», але хто вони, ці люди? Хто вони, ці зовсім нечисленні «ополченці» віком переважно до тридцяти років? Скільки їх насправді? Жалюгідні декілька тисяч? Що це у порівнянні з мільйонами інших донбасівців?

    Знаєте, що їх усіх об’єднує, отих отруєних антиукраїнською пропагандою нещасних молодих та солідних за віком людей? Стовідсоткове незнання української мови та історії країни, в якій живеш. І небажання знати. А це вже діагноз, кажучи мовою лікарів. Хвороба вкрай важка.

    Це як мінімум. Бо максимум, звичайно, назбирає в собі набагато більше негативних особливостей, притаманних цим сепаратистам. Непогано знаю одного такого, вік якого вже давно є добряче запенсійний. Тобто, збрешу, якщо заперечуватиму наявність солідних дядьків у складі армій самопроголошених «народних» Луганської та Донецької республік - ЛНР і ДНР.

    Так от про мого знайомого. Він і досі отримує зарплатню, що регулярно нараховується на його банківську картку бухгалтерією однієї із служб управління Донецької залізниці. Що цікаво. Штатний комуніст за своїми ідеологічними переконаннями, він доволі хитро, як на мене, влаштувався в житті. Судіть самі. Легковий автомобіль має західнонімецький. Саме цю машину він пригнав років десять тому з тої ж таки Німеччини, куди їздив до одного зі своїх тамтешніх друзів, колишніх мешканців СРСР. Можна цілком уявити тих друзів, які борознять планету Земля в пошуках далеко не самих поганих місць, де їм почувається банально краще, насамперед, матеріально. Таке житя. І навряд варто дивуватися цьому суспільному явищу. Еміграція.

    Повертаюсь подумки, однак, до свого знайомого. Взутий і одягнений він хоча і не в нове дещо, але - цілком капіталістичного виробництва. У своїй роботі користується відповідною технікою, зробленою знов-таки не у якійсь там Авдіївці чи Горлівці, а далеко за кордоном, де панує той самий, розпаплюжений усіма принциповими комуністами, капіталізм. «Ополченцеві» смакує також інтернет, що, як відомо, створений у ненависній йому Америці. Маю певний сумнів через те, що цей «яскравий» персонаж взагалі знає про походження багатьох тих досягнень людства, що ними він так полюбляє користуватися в своєму слизькому житті: інтелектом ображений. Але що говорити про цього рядового банального псевдокомуніста, коли їхній червоний з усіх боків ватажок поводить себе в рази гірше? Здається, тут треба розглядати питання про наявність совісті як такої, вже не наводячи ніяких прикладів з брудного життя перевертнів. Додам ще одну деталь, для мене доволі показову. Оці два персонажі - згаданий мною мій знайомий та його кумир С. - вони обидва, не зважаючи на цілком українські прізвища, нехтують ледь не усіма українськими чеснотами майже абсолютно. Годі й говорити про повне незнання ними української мови. Що не кажи, читачу, але для мене це є ознакою важкої хвороби. Зважуючи на солідний вік обидвох борців за народ, - хвороби невиліковної. До речі, нещодавно червоного ватажка пана С. та його нову дружину упізнали як відпочиваючих в Австрії. Відповісти на цілком мирні на їхню адресу запитання вони не захотіли…

    Мені дивно: як можна розривати країну, що роками тебе годує, на шмаття, при тому регулярно отримуючи від неї гроші? Стосовно мого знайомого, дивіться: має пенсію, має гарантовану зарплатню при стовідсотковій зайнятості «великою справою ополчення», за яку теж має ті або інші преференції. Отже, бюджет українських залізниць утримує цього, вибачте, покидька у той самий час, коли його армія разом з ним цілеспрямовано руйнує її інфраструктуру. Як тобі, читачу, цей сюжет? Ти підтримуєш отаке, чи ні?

    Здавалося б, ідея комунізму є по суті прекрасною річчю, але чому тоді носії комунізму поводять себе так зухвало, брутально, необ’єктивно? Чому вони, наприклад, замовчують сьогодні той беззаперечний факт, що в зоні дії Донецької залізниці, визволеної Українською армією, вже відбувається конструктивна відновлююча робота? З боку тих же колійників, залізничних будівельників, машиністів, енергетиків, колективів вокзалів та станцій. Наприклад, у Красному Лимані, Слов’янську, Костянтинівці, Краматорську, Маріуполі, Сєверодонецьку, Лисичанську, Попасній? Чому туди повертаються люди, які, здавалося б, повинні були назавжди дистанціюватися від так званих «бандерлогів», переважний відсоток яких саме й визволяв ці та інші міста Донбасу, ризикуючи власним життям? Чого мовчать про це комуністи? А чи не того вони мовчать, що сказати їм, за великим рахунком, нічого?

    Мабуть, після закінчення війни, а може й раніше, повернеться на своє робоче місце мій горезвісний знайомий, бо гроші йому завжди конче потрібні. Чи може в нього нарешті прокинеться совість, і він скаже собі: «Все, годі, не маю права отримувати зарплатню за всі свої гріхи проти країни, яка дала мені майже все!» Знаєте, мало вірю в такий розвиток подій. Але хтозна - може, станеться саме так? Бо ж віра вмирає останньою. Віра в людину, якою б та людина не була, - теж.

    Під назвою «Залізна магістраль твого серця» маю на увазі своє особисте ставлення до України. Для мене це також і рідний багатостраждальний задурений Донбас, вкупі з усіма іншими, значно більш свідомими регіонами неповторної моєї Батьківщини, що дарує нам радість і надію на краще майбутнє. Коли в твоєму серці ця непохитна любов має місце, коли ніякі посіпаки не в змозі зруйнувати твою сердечну сталеву магістраль своєю вибухівкою, - тоді Україна буде вічною, як вічними є справжні загальнолюдські чесноти.

    Олег ПИЛИПЕНКО, Донецьк
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05