РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 33 (29 серпня 2014) 

  • Битва, яка триває й до сьогодні

    На тлі нинішнього протистояння нашої держави із північним сусідом знову актуальними стають історичні матеріали про взаємини давні, про взаємини, які тривалий час були маловідомими широкій громадськості. Не в останню чергу це стосується і Конотопської битви.


    Пам’ятний знак на в’їзді до села Шаповалівки.

    ЖАХ, ЩО ОХОПИВ МОСКВУ

    У липні поточного року минуло 355 років, як на південно-західних околицях міста відбувся бій, про який точаться і ще точитимуться суперечки. Бо залишається, приміром, загадкою число військ із московського боку. Російським літописцям до вподоби менша цифра, наші ж історики нерідко піднімають її до ста тисяч, стверджуючи, що Москва під Конотопом зазнала однієї з найбільших військових поразок за всю свою імперську історію. І цитують російського історика ХІХ ст. С. М. Соловйова, який писав: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 р., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був через те важчим, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно князь Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество князя Хованського, а зараз його «колега» Трубецкой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від’їжджає за Волгу, за Ярославль».


    Картина «Конотопська битва».

    ЧОМУ ВОЮВАЛИ І ЧОМУ ПІД КОНОТОПОМ?

    Гетьман Богдан Хмельницький помер у 1657 р. Мала б відбутися передача влади синові, та Юрій ще не змужнів для керівництва державою. Козацька рада ухвалює тимчасово, до повноліття Юрія Хмельницького, наділити гетьманським повноваженнями генерального писаря Івана Виговського. Саме та козацька рада, де вирішальний голос мали Богданові соратники й однодумці, як на теперішні мірки, польові командири національно-визвольної війни. Вони вже відчули силу влади та грошей, тому готові вийняти шаблі для оборони своїх вольностей і статків. Звичайно, потримати гетьманську булаву прагнув не тільки Іван Виговський. З’являється опозиція, яка орієнтується на північний схід. А Москва тим часом міцніше затягує зашморг братньої любові: у великих містах стоять московські залоги, йде мова про впорядкування козацького реєстру, запровадження подушного податку і передачу українських фінансів до царської казни, забороняються будь-які зносини з іншими державами, а вибори гетьмана треба обов’язково погоджувати із царем та боярами…

    Немає спокою й серед українського люду, наляканого нестримними апетитами доморощеної шляхти. Невдоволення акумулюється на Запоріжжі та у близьких до нього південних полках. До того ж на генеральну раду в Корсуні, яка відбулася восени 1857 р., січовиків не запросили, хоча у ній брали участь і старшина, і рядове реєстрове козацтво, і духовенство та міщани.

    Цікава з погляду історії рада. Т.в.о. гетьмана Іван Виговський кладе булаву й говорить, що «в неволі він жити не хоче». Але генеральний суддя Самійло Богданович-Зарудний з полковниками сунуть ту булаву йому в руки знову і клянуться, що «за гетьмана і за вольності дотеперішні стоятимуть одностайно». «Розчулений» високою довірою Виговський відразу ж обіцяє найважливіші питання державного життя виносити на обговорення і спільно вирішувати. Як на мене, зріє республіканська форма правління, подібна до польської, правда, там демократія хлюпала через край - одне «не позволям» у сеймі блокувало королівське слово.

    У той же час тодішній український шляхтич Юрій Немирич веде переговори зі шведами. Здогадуєтеся про що? Про військово-політичний союз, який передбачав допомогу в разі війни та гарантію Карлом Х Густавом державної незалежності Війська Запорозького з усіма прилеглими землями, в тому числі й Берестейщиною, сприяння безмитній торгівлі між Україною і Прусією…

    Москва і тоді вже була Москвою. Стрілецькі залоги (гарнізони - ред.) в українських містах підтримали опозицію. У Полтавському і Миргородському полках спалахує антигетьманське повстання, а на історичну арену виходять кошовий атаман Яків Барабаш і полковник Мартин Пушкар. Цікаво, що у листах до царя вони постійно «викривають» підступні наміри «Івашки Виговського» передатися під руку польського короля, хоч, як свідчить перебіг подій, гетьман шукав союзника в іншому місці - у Криму. Угоду із кримським ханом було укладено, і татари брали участь як у внутрішніх військових конфліктах, так і в протистоянні з Москвою. Барабаш і Пушкар висловлюються за обмеження суверенітету гетьманського уряду, що теж пролилося благодатним єлеєм на душу царя Олексія Михайловича і бояр.

    Виговський повстання майже придушує, тільки сусід вводить «миротворчий контингент». Цей «миротворчий контингент» якраз і зазнав поразки під Конотопом.

    Керував «миротворчою місією» 1657 р. бєлгородський воєвода Григорій Ромодановський. Наділений широкими повноваженнями, але позбавлений дипломатичного хисту, він відразу ж налаштував проти себе Виговського та козацьку старшину.

    ФОРТУНА ПОВЕРНУЛАСЯ… БОКОМ

    Конотопській битві передувала облога міста. Добре укріпленим воно ніколи не було. Звичайна дубова огорожа, рови, болото на північному боці. Та ще кілька тисяч козаків на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким. Не менш важлива тут підтримка захисників конотопцями, в яких ще не стерлися враження від візиту «миротворців» восени 1658 р. Микола Маркевич, посилаючись на козацький літопис, писав: «Коли Ромодановського зустріла процесія від громадян міста (Конотопа - авт.), він помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи, сказавши «винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за труди, в поході понесені». До того ж конотопці були готові, бо знали, як московські війська узимку та навесні пройшлися краєм - «розорили, випалили й висікли» Срібне, Варву, Лубни, Сенчу і Борзну.

    Чи мав Конотоп стратегічне значення? Очевидно, що ні. Та залишити у себе в тилу кілька тисяч українського війська московські «миротворці» не наважувалися. Розрахунок був на швидкий успіх - прийшов, побачив, переміг. Але фортуна того року повернулася до них … великим боком.

    І БУВ БІЙ

    Облога Конотопа тривала до кінця червня. Якщо вірити Вікіпедії, число «миротворців» під Конотопом розподілялося приблизно так: 12 тисяч - військо князя Олексія Трубецького - стояли під Підлипним, 7 тисяч - князя Григорія Ромодановського - стояли під Попівкою, 6 тисяч - князя Федора Куракіна - стояли на північ від міста. Та ще були 6 тисяч козаків промосковського гетьмана Івана Безпалого.

    24 червня (4 липня за н.с.) військо Виговського (разом із кримчаками - 50 тисяч) наблизилося до Конотопа. 29 червня гетьман атакував московський загін, який обороняв переправу через річку Куколку. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася навздогін. Та вже скоро гетьман віддав наказ про відступ, виманюючи за собою московську кавалерію. Чи то розвідки не було у «миротворців», чи випили багато, чи розраховували на «авось», - кинулися вони багатотисячним скопищем. І відразу ж потрапили під гострі шаблі основних сил кримських татар, залишених у засідці. Назад би, так козаки вже зруйнували переправу і загатили річку, що затопила заболочені береги. «З тої поразки міг утекти хіба той, хто мав... крилаті коні», - зафіксував літописець. До того ж із тилу ударили знесилені облогою козаки Гуляницького.

    Відступ російські війська розпочали 2 липня, а вже 4 липня стали переправлятися через Сейм поблизу Путивля.

    Із «миротворцями» відступив й Іван Безпалий. Саме до нього у ті дні й звернулися полковники Виговського: «Дивуємося ми тому непомалу, що Ваша милість народився з нами разом вільним народом й скормився заодно в Малій Росії, Вітчизні нашій, а проливаючи через немалий час кров свою за вільність всього Війська Запорозького, тепер самі добровільно в неволю подаєтесь і з нами, братією своєю, з котрою разом хліб їли і проти неприятеля стояли, війну ведете і на своїх кровних близьких наступаєте...

    Знайте, що сам Бог вам не поможе, коли ви на власну кров наступати захочете; маємо надію велику на Бога всемогущого, що як почав неприятелів наших, на здоров’я й вольності наші наступаючих, явно побивати, тo і до кінця їм воскреснути не дасть, видячи невинність нашу, бо ж не від нас до невинного кровопролиття причина почалась...»

    Вчитайтеся у ці слова. Вони актуальні й сьогодні.

    До речі, тоді ж був скомпонований лист і до вцілілих під Конотопом «миротворців»: «Й ми, бачачи ту неправду й землі нашої спустошення, зібравши війська наші й просячи у Бога допомогу, принуждені були на вас рушити...». Помічаєте паралель? Історія, говорять, любить повторюватися.

    СЬОГОДЕННЯ

    Конотопську битву бралися досліджувати немало науковців. Писали про причини й учасників, про наслідки, які виявилися маловтішними - Виговського, Гуляницького було ув’язнено і страчено, а в державі розпочався період Руїни. Та до сих пір залишається ряд питань, навколо яких точаться суперечки. Звідси, наприклад, плутанина у назві річки - бо в одних джерелах Соснівка, в інших - Куколка. І де саме розгромлена московська кіннота?

    Найповніше на запитання про місце бою, як вважають краєзнавці, відповів Олександр Матвійович Лазаревський у ґрунтовній розвідці «Історія Ніжинського полку»: бій відбувався на Куколці, а в засідку російські війська потрапили поблизу Саранівки, села, якого вже немає на карті Конотопщини. Як стверджував науковець, саме там селяни не раз знаходили залишки зброї та були невідомі масові поховання.

    У наш час до пошуку місця долучався фронтовик, інвалід війни, патріот й уродженець села Підлипного Іван Андрійович Лисий. Він склав одну зі схем бою, найбільш прив’язану до тутешнього ландшафту.

    Цікаво, що усних переказів про битву практично немає - лиш раз доводилося чути, що в Соснівці є затоплена ставковою водою могила, де начебто поховані учасники бою. Але ж це далеко від Конотопа. Якась темна пляма в пам’яті жителів навколишніх Попівки, Підлипного, Шаповалівки. Але ж достеменно відомо, що вже були Підлипненська, Попівська козацькі сотні, а нащадки козацьких родів хоч і розвіялися по світах, ще живуть над Липкою і Куколкою.

    Із 2008 р. перемогу під Конотопом розпочали святкувати на державному рівні. На в’їзді до Шаповалівки встановлено пам’ятний знак. У самому ж селі - хрест та каплицю.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05