РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 25 (25 липня 2008) 

  • Духовність і сумління відомого актора

    Вперше я побачив Анатолія ПАЗЕНКА на сцені у дипломних виставах «Готель «Асторія» О. Штейна та «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Кобиліна. Художнім керівником цього знаменитого курсу, з якого у майбутньому майже половина студентів стала народними артистами, був курбасівець Михайло Поліектович Верхадський. Пам`ятаю значну переконливу роботу Пазенка у першій виставі і дуже яскравий епізод у другій. Запам`яталася гра актора в інститутських капусниках, де він дотепно, смішно, але разом з тим тактовно відтворював звич-ку і вислови директора інституту Семена Ткаченка, якого всі любили. Як зараз, звучать його текст, інтонація і тембр голосу, такі схожі на голос Семена Михайловича, коли він у своєму кабінеті лагідно звертається до порушника дисципліни: «Любий мій, незважаючи на ваші гарні акторські дані, якщо ще раз повториться таке неподобство - вижену вас, як собаку...».

    На професійній сцені я вперше побачив Анатолія Федоровича Пазенка у виставі Київського театру юного глядача «Чортів млин», автор - Ісідор Шток, режисер - М. Мерзлікін, в якій він грав роль Пустельника. Із завитим на голові волоссячком, у білій сутані з хрестиком, він, як біла кулька, поволі й обережно, пересувався сценою, був лагідним і зворушливим, як дитина, і дуже смішним.

    Широкий діапазон

    На сцені театру ім. Лесі Українки, за більш ніж 30-річчя його роботи, було зіграно велику кількість яскравих ролей. У цьому театрі він став справжнім народним артистом, бо його любили не тільки глядачі, він був популярним і в акторському середовищі нашого міста, любила його також театральна студентська молодь. Актор широкого діапазону, він створив багато яскравих несхожих образів: героїчних, комедійних, підступних тощо. Та я чомусь на все життя зберіг враження від його виконання ролі Тернового з вистави «Й відлетімо з вітрами» М. Зарудного, режисура М. Резніковича. Терновий у його виконанні був ніжним у ставленні до своєї дружини і водночас іронічним через її педагогічну «завзятість» до своєї дочки. Його Терновий був зворушливим у стосунках з дочкою, був їй близьким другом, справжнім сучасним батьком з тонким гумором, з незаперечним для неї авторитетом. Багато доброго сміху викликала сцена знайомства батьків нареченого та нареченої. Коли майбутні свати, які обоє воювали, та й ще на сусідніх фронтах, вже добре почаркувавшись, по-братньому обійнявшись, йдуть «покурити на кухню». В цій ролі щедра самобутня природа актора допомогла створити переконливий образ яскравої багатогранної людини. Він і розумний, і сердечний, і витончений, і жартівливий, і наївний... Можна було б згадати багато масштабних значних ролей у виконанні Анатолія Федоровича, але оживає в пам`яті саме цей його образ живої, теплої, з гумором людини.

    «Я люблю ваш кінотеатр імені Лесі Українки»

    Так склалася моя доля, що я міг бачити Анатолія Федоровича в різних площинах його життя. Певний час я бачив, скільки часу, сил, вигадливості, наполегливості віддавав він, працюючи головою місцевкому театру ім. Лесі Українки, щоб допомогти співробітникам отримати квартири, можливість відпочити, надати матеріальну допомогу. Я добре пам`ятаю на початку 70-х років, як майже половина місцевкому (а це й Валерія Заклунна, яка дуже допомогла мені, і Лія Глазі, і Олександра Смолярова - парторг театру, Олена Метакса) на чолі з Пазенком прийшли на прийом до голови Шевченківського райвиконкому, доброї літньої жінки, з листом від театру та слізним проханням, щоб дали дозвіл у квартиру адміністратора Піронера, яка звільнилась, вселити мене з дружиною та зовсім малою дочкою.

    - Шановні мої, - почала вона, - я дуже люблю ваш кінотеатр імені Лесі Українки, але ваш директор вирішив питання вселення адміністратора Піонера, а вселення в його квартиру молодого актора - ні. Що ж я можу зробити?

    Та, слава Богу, ми з Анатолієм Федоровичем і членами місцевкому, котрі допомагали, через деякий час таки святкували моє новосілля на новій квартирі. Традиції піклування місцевкому про побут людей, які були при Пазенку, продовжувалися, коли головами місцевкому були В. Заклунна, І. Дука, і, в певній мірі, ці традиції існують і зараз.

    Понад 30 років ми з Анатолієм Федоровичем працювали в популярній радіопередачі. Якщо творцем радіотеатру, який називався «Від суботи до суботи», був режисер В. Бохонко, то душею її був А. Пазенко. Його звали, як мовиться, в очі і за очі, «Професором». А його колишні студенти - «Учителем». Ну, по-перше, тому, що він перед мікрофоном блискуче читав тексти популярної передачі, а, по-друге, він не пропускав у колег жодного порушення логіки, помилкового наголосу, неточної орфоепічної вимови того чи іншого слова. Все це обурювало його. Він розмовляв з винуватцями, як зі своїми неуспішними студентами. Ми мовчали. Але тепер все це згадується з вдячністю за удосконалену ним нашу українську мову. Крім того, Анатолій Федорович записав багато фондових передач (довічних чи на багато років).

    І його прекрасні роботи дадуть уявлення прийдешнім поколінням радіослухачів про рівень професіоналізму, майстерності, талановитості акторів 60-80-х р.р. минулого сторіччя.

    Нещодавно я з хвилюванням послухав радіопередачу за оповіданням Євгена Гуцала у виконанні Анатолія Пазенка, Павла Морозенка, Ірини Дуки. Передача про собаку, якого п`яні хазяї побили, залишили здихати на одному з дніпровських островів. До цього острівця пристали відпочити герої оповідання, врятували й виходили собаку. А коли через декілька днів хазяї за чимось повернулись на острів, то пес, кульгаючи, махаючи хвостом від радості, побіг зустрічати своїх мучителів...

    Кафедра

    Напевно, вже два десятиліття тому, викладаючи сценічну мову в інституті культури, я запросив на свій залік Анатолія Пазенка, який вже тоді завідував кафедрою сценічної мови при Київському театральному інституті. Він прийшов, продивився залік, зробив, як завжди, прискіпливі і некомплиментарні зауваження, а потім сказав мені, що буде розмовляти з керівництвом, аби запропонувати мене на кафедру сценічної мови Київського театрального інституту. Через деякий час поінформував мене, що у нього відбулася розмова з тодішнім ректором, який, почувши прохання про дозвіл взяти мене на роботу, сказав:

    - Це той Комаров, який веде українську передачу «Від суботи до суботи» з російськими інтонаціями? І чого це саме він?

    - Ну, по-перше, він - професіонал - я бачив залік його студентів, а, по-друге, він чи не єдиний викладач зі сценічної мови, хто виступає з літературними вечорами за творами української, російської та світової класики. Я був на одному з них у Будинку актора - це гідно.

    - Що це ви його так вихваляєте? Мабуть випива з вами, випива, випива?

    - Він взагалі не п`є! - заволав Анатолій Федорович. - Кожного року за станом здоров`я зі своєю дружиною їздить до Миргорода.

    Нарешті мені за-телефонували, і пові-домили про те, щоб я оформлював документи і прийшов на засідання кафедри. На стінах просторої аудиторії кафедри сценічної мови я побачив декілька афіш про мої вечори. Коли я перед цим привітався з ректором, він мене не помітив, так, напевно, як і не помітив афіш. Кафедра зібралася для обговорення чергового заліку. Мені сподобалась атмосфера обговорення. Виступаючі говорили з підкресленою гідністю, можна було почути достатньо критичні зауваження, але вони були настільки аргументовані, що не викликали образи. Йшла професійна, інтелігентна розмова. Виступи зводилися до того, щоб через ці зауваження педагоги допомагали студентам якнайшвидше і якісніше оволодіти предметом. Була присутня на засіданні кафедри колишня її завідувач - Євгенія Йосипівна Віховська, яка завдяки своєму досвіду, відкриттям збагатила роботу кафедри. Треба було бачити, скільки уваги, турботи, навіть ніжності виявляли до неї члени кафедри на чолі з А. Пазенком. Завдяки великій вимогливості, неабиякому педагогічному обдаруванню та багатому досвіду Анатолію Федоровичу пощастило створити кафедру сценічної мови такого високого рівня, якого до нього не було.

    «Бери свої функції у руки і дєйствуй»

    Позаминулого року я був членом журі Всеукраїнського конкурсу читців імені Лесі Українки і бачив, яка велика різниця між студентами Київського театрального інституту і представниками інших вишів із різних регіонів України. Більшість призових місць зайняли студенти Київського театрального інституту. Отже зусилля А. Пазенка не були марними.

    Анатолій Федорович був прекрасним співрозмовником, блискучим оповідачем з дивовижним гумором, тому не дивно, що у кожній компанії він ставав її душею. Всі реготали, слухаючи його оповідки, і кінця їм не було і краю. То він розповідав про білоруса, який хвалився, що риба так добре клює через те, що грузило він зробив із медалі, яку одержав під час війни. То цикл розповідей вже від образу одного дуже колоритного режисера-жінки, з якою йому довелося працювати. Особливо запам`ятався її монолог під час репетиції: «Толічка, я таке придумала: ти ж у полоні у Кощея. Руки у наручниках, що до скелі прикуті, а ти їх здіймаєш догори та й кажеш йому: «Не боюсь я тебе, трясця твоїй матері! Сякий-такий! Кащей ти Безсмертний!» Та рученятами своїми у різні боки - ррраз! Ціпурочки і посипались. А ти з гордо піднятою головою монтіруєсся у дєкорації». Або ще одне: «Толічка, бери свої функції у руки і дєйствуй». І багато-багато таких оповідок він розповідав нам.

    Я думаю, що його студенти, його колеги, товариші й знайомі, для яких він так багато зробив, будуть завжди з теплом і вдячністю згадувати його. На жаль, цей сумлінний, по-справжньому народний актор полишив цей світ 21 січня цього року. Назавжди...

    Олег Комаров
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05