РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 25 (4 липня 2014) 

  • Духом не падаю

    Вісімнадцять йому виповнювалося у сорок п’ятому. Та фронту потрібні були солдати, й Олексія БУГАЙОВА, юнака із села Бочечки Конотопського району, до армії призвали восени сорок четвертого. Завчасно. Повноліття він зустріне в запасному полку.


    Ветеран-залізничник Олексій Юхимович БУГАЙОВ.

    Кунгур Пермської області. Зима. Сніг, люті морози та новобранці, які вчаться премудростям військової справи. І квапляться на передову.

    - Просилися, - підтверджує Олексій Юхимович. - На фронті годували краще. Й одягали краще. А що уб’ють - так від долі не втечеш.

    Що правда, то правда. Не втечеш. Фронтовики, які пройшли усю війну, дещо іронічно відгукувалися про покоління Олексія Юхимовича. Мовляв, по-справжньому пороху й не нюхали. Можна погодитися. Тільки лиха їм теж дісталося через край. У тих же запасних полках. Під час окупації. Та й в армії вони служили ледь не сім років - Олексій Бугайов демобілізувався у п’ятдесят першому.

    А в родині їх було п’ятеро. П’ятеро напівсиріт - рано залишилися без батька. А там накотилася колективізація, голод, який забрав брата і сестру. «На моїх очах померли», - сумно говорить Олексій Юхимович. Закінчив він чотири класи школи - і в колгосп, пастухом.

    Улітку сорок п’ятого солдатами запасного полку, в якому служив Олексій Бугайов, поповнюють частину, що повернулася із заходу. Знову завантажилися в ешелон - і аж у глиб Сибіру.

    - Висадили нас на кордоні з Китаєм, - згадує ветеран. - Степ та річка. Але… обігнали воші, помили нас, переодягли… 9 вересня кордон ми той перейшли і стали рухатися на Харбін. «Рухатися» сказати легко. Ночами, бо вдень - немилосердна спека. І пішки ми здолали понад 400 кілометрів. Уже перед Харбіном нас посадили на броню. По двоє на самохідку. Їдемо. Не зустрічаємо нікого - ні японців, ні місцевого населення. У бій вступили аж уранці.

    То був єдиний бій червоноармійця Бугайова. Як свідчить документ, стрілок автоматної роти «самоотверженно охраняя самоходную установку от японцев, огнем своего автомата уничтожил 5 японских солдат, ускорив разгром засады противника». За цей бій командування відзначило солдата медаллю «За отвагу».

    Війна, на якій довелося повоювати Олексію Бугайову, була радянським бліц-кригом. 9 серпня Забайкальський і два Далекосхідні фронти розпочали наступ у глиб Китаю. Їм протистояла понадмільйонна Квантунська армія. Суттєва перевага радянського війська була у всьому. Наприклад, танків - у чотири рази більше, літаків - удвічі. Та найважливіше - солдати, переважаюча частина військових підрозділів мала фронтовий досвід. Але й противник не виявляв налаштованості відразу здаватися. Щоб знищувати танки, японці сформували спеціальні загони смертників. Учасник тих боїв генерал Іcса Плієв у спогадах писав: «Отряды камикадзе формировались и штабами дивизий, и штабами полков, они были в каждом батальоне и роте. Главной их целью стали наши танки. Обычно смертники располагались цепочкой в горном проходе, вдоль дороги, в глубоких и узких ячейках, хорошо замаскированных сверху. Когда приближался танк, они либо подтягивали на веревке с той стороны дороги какой-нибудь старый снарядный ящик или другой привычный глазу предмет, в котором находилась мина, либо подталкивали мину под гусеницы длинным бамбуковым шестом, либо сами, обвязавшись взрывчаткой, бросались под танк… Должен отметить, что в Маньчжурской операции наибольшие потери в танках мы понесли не на минных полях, не от огня японской артиллерии, но именно от действий этих смертников». Ось таких п’ятеро смертників і знищив червоноармієць Бугайов.

    Більше воювати не довелося. Не встиг: наказ про капітуляцію Квантунська армія одержала 20 серпня. А вже 16 вересня в Харбіні відбувся парад переможців. До речі, четвертий парад у сорок п’ятому. Перший проведено у Берліні біля Бранденбурзьких воріт 2 травня, другий - на Червоній площі у Москві 24 червня, третій - 7 вересня військами союзників антигітлерівської коаліції біля тих же Бранденбурзьких воріт.

    У 1951 р. Конотоп активно долав воєнне лихоліття. Вже дзвеніли на вулицях міста трамваї, працювали заводи і фабрики, виросли нові будинки. Сильні чоловічі руки були потрібні скрізь. Ось тільки демобілізований молодший сержант не мав жодної цивільної спеціальності. Й Олексій Бугайов йде в локомотивне депо працювати кочегаром на паровоз. Одночасно вчиться у вечірній школі, бо хоче бути машиністом. Ним він згодом і стане, підготувавшись самостійно. Згодом переучуватиметься водити тепловози, електровози. А на заслужений відпочинок Олексій Юхимович піде у 1982 р.

    - А що цікавого було у вашому залізничному житті? - запитую.

    - Робота. Роботи було багато, - відповідає ветеран. - Але чекайте. Є один загадковий випадок. Одержуємо ми наказ забрати зі Льгова поїзд. Їдемо до Льгова резервом. Машиніст - Степан Васильович Маїрко, кочегар - Микола Ульянович Шевченко, я - помічник. Цілу добу під охороною там топили. Узяли поїзд і довели до Ворожби. Кого везли у тому поїзді, повірте, до сих пір не знаю. Когось із Кремлівського керівництва.

    Цьогорічною весною переступив Олексій Юхимович через своє вісімдесятисемиліття. Вже пішла у вічність дружина. Залишився одинаком, але не самотнім. Колишня невістка, за словами ветерана, дуже чуйна людина. Валентина Іванівна Откидач приїздить із Шаповалівки, доглядає, допомагає. Часто із дочкою та чоловіком. Як до рідного батька. Та й у локомотивному депо не забувають свого колишнього працівника.

    «Духом не падаю, - говорить Олексій Юхимович. - У доміно ходжу грати… Аби лиш здоров’я було».

    Від долі не втечеш. У кожного вона своя. Олексій Бугайов належить до того покоління, яке черпнуло добрий ківш лиха, яке гартувало характер у полум’ї війни, щоб потім, у мирний час, самовіддано працювати. І щоб мати право сказати Шевченкове: «Ми чесно йшли, ми не лукавили з тобою, у нас нема й зерна неправди за собою». Олексій Бугайов має таке право.

    Микола ПАЦАК, Фото із сімейного архіву О.Ю. БУГАЙОВА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05