РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 22 (13 червня 2014) 

  • Микола КИБАЛЬЧИЧ: «Жінки люблять, щоб за ними доглядали, а я цього не вмію, та й ніколи мені»

    «Химия - наука чудес, кузница народного богатства», - з іронією у голосі висловився автор, переступивши поріг Меморіального музею Миколи КИБАЛЬЧИЧА, що розташований у Коропі - районному центрі на Чернігівщині. Уродженець цього мальовничого містечка, справжньої сучасної туристичної перлини, прославив його на віки. Винахідник літального апарата, відомий як творець вибухових хімічних сумішей. За його життя порох Кибальчича слугував не його особистому збагаченню, а навпаки…


    Пам’ятник М. КИБАЛЬЧИЧУ у центрі м. Короп.


    Будинок, де народився Микола КИБАЛЬЧИЧ.

    У власні 18 років син священика з маленького повітового містечка Короп Микола Кибальчич, який щойно закінчив Новгород-Сіверську гімназію із срібною медаллю, вступає до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. Рішучий, як ровесники визнавали його бунтарський характер, юнак мав неабиякий хист до математики та мовознавства. Отець Іван бачив у синові продовжувача сімейної традиції. Для цього відправив Миколу вчитись спочатку до духовного училища, а згодом - до Чернігівської духовної семінарії. Проте наперекір батьківській волі син кидає духовні університети. А ще й відзначився через те, що створив при гімназії таємну бібліотеку з книг, які царський уряд не дозволяв розповсюджувати. Мета вступу до залізничного інституту для М. Кибальчича - це спроба здійснити мрію про те, що «для Росії залізниці - найважливіше питання. Покриється Росія безперервною мережею залізниць, і тоді ми процвітатимемо…».

    Проте інженером стати не судилося. Через два роки навчання в інституті Микола кидає його, щоб поступити до медико-хірургічної академії. Остання була центром студентського руху у Петербурзі. Він поділяє погляди народників. Зазначимо, що народництво - ідеологія, поширена серед інтелігенції в Російській імперії в 1860-1910-х рр., орієнтована на «зближення» з народом у пошуку власних коренів, свого місця у світі. Рух народництва був пов’язаний з відчуттям серед інтелігенції втрати свого зв’язку з народною мудрістю, народною правдою. У радянській історіографії народництво вважалося другим, революційно-демократичним («різночинським») етапом революційного руху в Росії, що прийшов на зміну «дворянському» (декабристам) і попередньому - «пролетарському» (марксистському) етапу. Цей рух мав пік у розвитку протягом 1860-80 рр.

    Ясна річ, активісти народництва переслідувалися імперським режимом. М. Кибальчич також «ходив у народ». У жовтні 1875-го він потрапив до тюремної камери через зберігання нелегальної літератури. Через три роки його було випущено під поліцейський нагляд. Продовжувати освіту було заборонено. «Вовчий квиток» спонукає бунтаря перейти на нелегальне положення. За запрошенням керівників терористичної групи «Свобода або смерть», яка належала до організації «Земля і воля», Кибальчич працюватиме у підпільній лабораторії з виробництва вибухових речовин. Нітрогліцерин та динаміт видавала на гора група Головного техніка, як називали його народовольці. Впродовж 1879-го р. він виготовив декілька пудів динаміту. Існував ризик підірватися на власноруч виготовленому снаряді або бути арештованому на місці виробництва недозволених речовин?!

    - На це відчайдух не звертав жодної уваги, - розповідає завідувач відділу історико-археологічного музею м. Короп Григорій КАСЬЯНЕНКО, який проводить екскурсії місцевим Меморіальним музеєм М. Кибальчича. - Одночасно з виробництвом вибухівки Кибальчич вивчав можливості застосування пороху для запуску літальних апаратів.

    Факт: будинок, що належав батькові винахідника у Коропі, знайти неважко. Це і є меморіальний музей. Злочинець чи герой, терорист чи геніальний винахідник? Вдивляюся у портретні фоторепродукції, що розташовані у невеличких залах музею і чудово збережені до сьогодні.

    За словами свого товариша по організації народовольців І. Ясинського, М. Кибальчич мав «середній зріст, носив чорний сюртучок, крохмальну білизну, краватку й взагалі мав вигляд європейський. Був дуже охайним, ввічливим і скромним, гордовито скромним... Від нього віяло холодком. Він прихиляв до себе, чимось притягав, але начебто й відштовхував. Велике чоло, борідка й зачесане назад густе пряме волосся. Обличчя велике, дуже бліде, а на блідому обличчі два чорних діаманта, серйозні, що спокійно дивляться перед собою, очі. Говорив мало... По справі».

    Керував підпільною друкарнею, займався публіцистикою. Просвітництво - надійна зброя. Проте саме терор вважав як кращий засіб боротьби за власні ідеали. Навесні 1879-го разом із товаришами готував вибух у царському поїзді в Одесі. Запали, «гримучий студень» на основі нитрогліцерину, як зазначають фахівці, були значно потужнішими за динаміт, який винайшов Нобель.

    Врешті-решт, один з чотирьох снарядів від Кибальчича влучить в Олександра Другого. Це станеться першого березня 1881 р. в Петербурзі. А 17 березня його буде заарештовано разом з активістами «Народної волі». На допитах поводився мужньо, прагнучи перетворити їх у трибуну для пропаганди ідей своїх братів по зброї. Стверджував, що «терористична діяльність - не тільки засіб для покарання керівних осіб за їхні переслідування соціалістів, але й знаряддя боротьби для досягнення політичного й економічного звільнення народу». Заявляв: «Даю слово, що увесь мій час, всі мої сили я спрямую на служіння революції за допомогою терору!». Невиправний бунтар. На запитання про родиний стан відповів: «Жінки люблять, щоб за ними доглядали, а я цього не вмію, та й ніколи мені».

    Біографи стверджують, що голова суду Е. Фукс записав про нього: «Кибальчич - чудовий розум, людина, яка має незвичайну витримку, пекельну енергію й разючий спокій». Перебуваючи у в’язниці, революціонер до останньої хвилини залишався вченим, продовжуючи роботу над проектом створення реактивного ракетного двигуна («проект повітроплавального приладу») із багатозарядним двигуном імпульсного горіння на твердому пальному. Він також продовжував створювати опис пристрою порохового двигуна, вираховував габарити порохових шашок і камери згоряння пального у ракетному двигуні. Микола Кибальчич міркував над проблемами керування польотом літального апарата й забезпечення його стійкості за допомогою крил-стабілізаторів, аналізував способи гальмування апарата в атмосфері під час спуску.

    Напередодні страти М. Кибальчич звернувся з листом до нового імператора Олександра ІІІ, намагаючись переконати його в необхідності зміни політичної системи. Лист до адресата не дійшов. Перед самою стратою Кибальчич відмовився від сповіді й причастя, вступив у диспут зі священиком, обґрунтовуючи атеїстичні погляди.

    «Царевбивцю» було повішено разом з іншими терористами через місяць після вбивства Олександра ІІ, 3 квітня 1881 р. у Петербурзі. Усього двадцять сім років тривав життєвий шлях геніального вченого й революціонера. Двадцять сім років вистачило, щоб назавжди ввійти у всесвітню історію.

    Задовго до того, як в Україні було увічнено його ім’я, відомий, радянський письменник А. Гайдар, на переконання багатьох літераторів, створив романтичний образ Мальчиша-Кибальчиша. Цей казковий персонаж вдало боровся із буржуїнами. Він наштовхнув на створення кіно- та мультиплікаційних версій багатьох митців у всьому світі.

    Як там не є, а в 1960 р. у Коропі було засновано вище згаданий музей. У 1966. р один із кратерів на зворотному боці Місяця названо його іменем. Вулиця у Києві та столичний масив також носять ім’я Миколи Кибальчича.

    …У Меморіальному музеї Кибальчича у Коропі можна побачити проект першого в світі реактивного літального апарата, який він накреслив на стіні тюремної камери. За радянської доби шлях до музею торував перший космонавт світу Юрій Гагарін. Серед артефактів - книга та компас від Юрія Олексійовича, земля з космодрому Байконур і навіть їжа в тюбиках, яку, на початку ери польотів на зорельотах вживали космонавти. У сфері космонавтики ідеї Миколи Івановича Кибальчича на багато десятиліть обігнали час. Ви, мабуть згадали про першого українського космонавта Л. Каденюка?! Так і про нього тут пам’ятають.

    …Проходячи через алею, що поруч із меморіальним музеєм, погляд затримується на ще одному експонаті. Літак винищувач-перехоплювач МиГ-17, подарований цьому закладу у 1960 рр. Чернігівським вищим військовим авіаційним училищем льотчиків, мимоволі нагадує про сучасні неспокійні часи. Проте життя продовжується, а з ним - історія мальовничого Коропа - міста, що поруч із зачарованою Десною. Місто, яке обіцяє цікаві екскурсії старовинними фортецями, храмами, музеями. Тут є чому приємно здивуватися і де відпочити.

    Автор висловлює подяку керівнику Туристичної асоціації Чернігівщини Олегу ГЕРАСИМЕНКУ, віце-президенту Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України» Олені ЗЕЛЕНКО та директору Інформаційно-туристичного центру «Космос» Коропської районної ради Вікторії ШУТ за сприяння у підготовці даної статті.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олени ЗЕЛЕНКО
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05