РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 21 (6 червня 2014) 

  • Мистецтву бачити красу варто вчитися на берегах Десни

    Запрошення на екскурсію у найвіддаленіший куточок українського Полісся сприйняв із задоволенням. Творча ініціатива - від керівника Туристичної асоціації Чернігівщини Олега ГЕРАСИМЕНКА та від віце-президента Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб» Олени ЗЕЛЕНКО. Сонячним ранком кваплюсь до місткого мікроавтобусу. Це для того, щоб разом із журналістами столичних та чернігівських видань стати учасником цікавого прес-туру аж до, як назвав у своїх віршах самодіяльний поет із придеснянської Свердловки Василь КИРИЛЮК, «в віршах оспіваної моєї вічної любові Десни».



    Успенська церква - справжня окраса м. Короп.
    Тут зберігаються мощі Св. Феофана Рихлівського - місце отримання зцілення та Божої благодаті.

    Протягом двох травневих днів півтора десятка майстрів пера відвідали один із мальовничих районів Чернігівської області - Коропщину, що розташована у північному Поліссі, у межиріччі Десни та Сейму. Прискіпливо роздивляюся карту, що помережена безліччю умовних показників про місця, достойні уваги любителів подорожувати. Тому можна визначитись - маршрут вдалий: саме в Коропському районі природолюби приємно подивуються красою навколишніх лісів, повноводих річок та озер, що розташовані на більшій частині деснянсько-сеймівського межиріччя. Тут є де відпочити. Рибалка, «тихе» полювання, мисливство, піші прогулянки, катання на конях… Все залежить від бажань. Подумалось: це краще, ніж пекти пузо під спекотним сонцем десь у Причорномор’ї. Хоча, кожному своє.


    Мелодія від дзвонів Свято-Миколаївського чоловічого монастиря розноситься далеко краєм.

    МАРШРУТ ПРОКЛАДЕНО. ПЛАНИ ВІДОМІ

    У наші плани входило помилуватися чистеньким містечком Коропом з усіма його визначними пам’ятками, церквами, музеями. З біографією Миколи Кибальчича - видатного терориста, вбивці російського царя Олександра ІІ, винахідника більш потужного динаміту за нобелівський, проектанта першого у світі реактивного летального апарата, який зараз є основою сучасних космічних кораблів, - можна ознайомитись у меморіальному музеї імені М. Кибальчича. А ще довелося відвідати Мезинський національний парк. Не обминемо Музею імені краєзнавця, художника та археолога В. Куриленка та філіал цього закладу історії та культури з безліччю цікавих експонатів. Побуваємо у бажаному для багатьох прочан Свято-Миколаївському чоловічому монастирі (околиця села Рихли), де зберігається чудотворна ікона Святого Миколая.


    Село Вишеньки, що на правобережжі Десни, прославив генерал-фельдмаршал Петро Рум’янцев-Задунайський.
    Палац у східному стилі з елементами готики побудувано у XVІІІ ст.

    Для тих, хто відчуває себе у стародавньому лісі, як у казці, варто прокласти шлях до стародавньої ялинової алеї, що є ботанічним пам’ятником природи місцевого значення. Досить вражаючими уяву виявляються багатометрові дерева, які по обидва боки густого лісу відмежовують дорогу до монастирських печер. Алея, якій, як стверджують краєзнавці, понад сто років, дивує вічнозеленим серпанком, що майже не пропускає сонячні промені. Побачити небо крізь зелений щит доволі проблематично.


    Природний пам’ятник «Дуплистий дуб» біля с. Рихли може прихистити багатьох подорожуючих.

    Ще одним природним пам’ятником славиться село Рихли. Багатовіковий дуб, прозваний «Царем-дубом», на вік - приблизно 800 років. Це історичне дерево пов’язане з легендарними оповідями про те, що саме з його верхівки розвідниками, які воювали на боці Петра І, велися спостереження за шведським військом під час війни 1700 - 1721 рр. Стовбур величного дуба становить 1,8 метра в діаметрі й сягає на 24 м вгору. У ході конкурсу «Національне дерево України», що проходив у 2010 р., рихлівський дуб зайняв почесне 3 місце в номінації «Цінні дерева» з естетичної точки зору. Деякі з мандрівників намагаються його обійняти. І тут рук однієї людини не вистачить. Поруч із Царем - його «родичі». Через те, що колись у старе міцне дерево потрапила блискавка, його серцевина вигоріла. Але життя дуба-гіганта продовжується до сьогодні. Тепер в його стовбурі від негоди можуть укритися кілька подорожніх.

    Подивуємося довершеністю архітектурних форм сучасного палацу, що належить агрофірмі «Авангард» (с. Свердловка). Без нашої уваги не залишиться неперевершений ландшафт, що відкривається на Придесення з місцевої альтанки.

    Ми зустрінемо схід сонця на берегах мальовничої Десни біля величного палацу ХVIII ст., що належав генералу-фельдмаршалу (військове звання), наміснику всієї України за часів правління Катерини ІІ, президенту Малоросійської колегії графу П. Рум’янцеву-Задунайському. Між іншим, судячи із архітектури, внутрішнього інтер’єру палацу, граф мав неабиякий художній смак. На зворотному шляху до Чернігова побуваємо у сучасному отелі «ШишкіNN». Очевидно, стало зрозумілим, що в наступних номерах газети залізничників поділюсь власними враженнями від далекої подорожі у самобутні краї.

    ЖІНОЧИЙ ОБРАЗ ЯК ВІЗИТІВКА

    Цікавий за звичками наш брат-журналіст. Незадовго до зустрічі із директором інформаційно-туристичного центру «Космос» (Коропська районна рада) Вітою ШУТ, найбільш досвідчені колеги проклали на карті декілька маршрутів, які ведуть зі столиці до невеличкого містечка на березі Десни, що за 145 км від Чернігова. Пішов в історію пасажирський рух із Конотопа у Короп. Через падіння попиту на цей вид залізничних перевезень. Тож як там не є, а краще, ніж трасою М02 (Е101), не дістатися. Автолюбителі, у жодному разі не зіб’єтеся зі шляху, якщо біля с. Пролетарське, що на межі із Сумською областю, повернете руль ліворуч. Через якихось 20 з невеличким гаком кілометрів вас зустріне «город Короп, сім церков і баба Калачиха». Така в цьому містечку, якому, як зазначають історичні джерела, вже 12 століть, сьогодні існує приповідка. Перша звістка про нинішній Короп зустрічається в універсалі гетьмана Остряниці 1638 р. Він зазначений як «повітове місто», найбільш постраждале «від абид, утисков, раззорений, деючихся от ляхов...».

    Місто зустрічає травневою тишею. Теплі кольори церков запрошують увійти у святая святих. Переступивши поріг, зустрічаємося із прохолодою…

    - Церков було дев’ять, - починає розповідь В. Шут, - проте парафій саме семеро.

    Зазначимо, під час прогулянки Коропом навіть семи церков не побачили - на сьогодні збережено Іллінську церкву-фортецю (кін. ХVII - поч. XVIII), Вознесенську, де зберігаються старовинні ікони. А ікона «Явлення Богоматері перед рибалками» вважається дуже рідкою пам’яткою народного живопису ХVIII ст. До Успенської церкви прочани ходять, щоб поклонитися мощам святого Феофана Рихловського. Вважається, що в них - чудодійна сила. А у Феодосіївській церкві сьогодні розміщено регіональний історико-археологічний музей.

    Із вуст В. Шут дізналися, що плавучий міст, який існував у давнину, часто-густо затоплювався під час весняних повеней на річці Карпівці. Спеціальний пристрій дозволяв за великої води спливати течією. Після перебудови у залізобетонний шляхопровід повінь його не оминає. Але конструкторська міць гарантує - міст нікуди не попливе. Щодо баби Калачихи, то це реальна особистість, яка, поки очі бачили, про всіх все знала і розповідала. Така собі язиката жінка, яких у кожному селі хоч греблю гати. Але ж саме ця, коропська, увійшла в історію краю. Про неї згадують під час велелюдних свят. Колоритний образ - своєрідна візитівка Коропа.

    ЗВІДКИ КОРОНА?

    Отже, Короп - давньоруське поселення (Іпатіївський літопис ХІ ст.) Хороборор (тобто «Хоробрий»). Як свідчать краєзнавці, місто часто згадується в літописах. Це привід пересвідчитися у тому, що край має цікаву військово-патріотичну історію. Край переніс татаро-монгольську навалу (ХІІІ ст.). Як писав у «Мещерській стороні» Костянтин Паустовський, «У цих лісах відсиджувалась давня Русь від татарських набігів».

    Далі у ХIV - ХV ст. містечко - під управлінням Великого князівства Литовського. Після 1500 р. - під Московською державою. В часи козаччини Короп відігравав значну роль у суспільно-політичному житті України. Адже сотенне містечко Ніжинського полку, що неподалік від гетьманських столиць України Батурина і Глухова, маючи Магдебурзьке право, вважалось одним із важливих центрів Новгород-Сіверського Полісся. Тобто життя буяло. Яскравий доказ - стародавні церкви, фортеці і замки.

    Короп, Риботин. Село і місто межують поруч. А назви говорять самі за себе - це здавна рибні місця. Місцеві озера - наче намисто навколо повноводої красуні Десни. Тепер про герб, який красується на гранітній брилі, що в основі місцевого фонтану. Бувалі у бувальцях розповідають, що за недавніх часів той камінь слугував постаментом вождеві мирового пролетаріату. Як останнім часом буває, Ілліч «підсковзнувся», впав назавжди. І від ганьби кудись зник. А щоб місце не пустувало, підприємливі коропці підвели водопровід… Проте і краплинки води під час візиту у фонтані не побачили. Жарт від місцевих комунальників, так вирішив автор цих рядків, уважно роздивляючись зображення золотого коропа під царською короною. Це і є герб міста на березі р. Карпівки. Звідки корона? Це символ міста-фортеці ще за царських часів, свідчення про дію основ Магдебурзького права (правова система міського самоврядування - ред.).

    ПОЧИНАЮТЬ ЛОВИТИ ЩЕ НА МАСЛЯНУ, А РИБАЛЯТЬ ПРОТЯГОМ УСЬОГО РОКУ

    Виявляється, і з цього приводу існує легенда. Мандрував у цих краях відчайдух-козак із самого Батурина. Якось вдалося йому перестріти татарський військовий загін, що взяв у полон чималенько місцевого люду. Проїхати і не допомогти визволитись від загарбників? Це не у характері сміливця… Добрим рубакою виявився наш герой… Омиваючи гостру шаблю, якою «пригощав» окупантів, у маленькій річці, козак побачив коропа. Та й не одного. Швидко нанизав рибу на шаблю. Тож ні голод не страшний, ні ворог. Тут і заснував сторожовий козацький пост. Вже із сторожового поста Короп став чималим містом. Приглянулася ця місцевість не одному козакові. Як запевняють туристичні довідники, про рибну назву цього містечка давно сперечаються етнографи, а місцевим мешканцям до душі легенда про те, що імператриця Катерина ІІ, пропливаючи Десною під час вояжу до Криму, побажала спробувати свіжої рибки. І першим, хто попався в невід, був важкий короп. Страва сподобалась цариці. Фразу «Да быть здесь граду Коропу!» - передруковують усі путівники по Чернігівщині. А назва таки відповідає дійсності і до сьогодні - риба на коропському базарі є завжди в асортименті. А під час ярмарків, які тут влаштовують влітку, «отієї риби, та різних видів, та по-різному приготовленої» тьма-тьмуща, - казали нам місцеві мешканці. Значить, і риболовля тут ого-го! Починають тут ловити ще на Масляну, а рибалять протягом усього року.

    ПРИРОДА Є ЧИСТОЮ: ЗАБРУДНЮВАТИ НІЧИМ ТА НІКОМУ

    - Приїжджайте на грандіозне дійство - Коропський Свято-Миколаївський ярмарок, що проводиться у липні, - запрошували місцеві, - не пошкодуєте.

    Мовляв, тут відбувається справжнє свято для тих, хто любить рибні страви. До речі, у перекладі із грецької короп - плід. Припустимо, що назва міста пов’язана із плідністю цього виду річкового аборигена.

    Прогулюючись берегами Десни, Карпівки, Верхнього озера, що у межах Мезинського національного парку, пересвідчилися у тому, що для справжніх господарів вудочки та спінінга тут є основний привід для організації чудового відпочинку - риба тут чекає на любителів. Як вдалося дізнатися, сьогодні у Коропі поки що працюють маленька меблева фірма, комунальні підприємства, хлібний завод. Отже, з точки зору екології, природа є чистою: забруднювати нічим та нікому. Це справжня знахідка для тих, хто хоче провести власну відпустку подалі від промислової зони.

    Ще й до сьогодні екскурсоводи згадують гетьмана Демьяна Многогрішного. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1669 - 1672 рр.), якого сучасні історики шанують через намагання проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. А ще довелося почути, що Демко Многогрішний - справжній військовий діяч, який облаштував у рідному Коропі артилерійський двір, де вироблявся порох і гарматні ядра. Там, де, як би зараз сказали, діє військово-промисловий комплекс, розвиваються й інші види народного господарства: ковальське, лимарське (кінна збруя), шкіряне, ткацьке, гончарне. Не все кануло у Лету. І сьогодні найближчі села відомі гончарною продукцією, сувенірними виробами із соломи та лози.

    РЕЦЕПТ ЮШКИ ВІД ПОЕТА ТА МУЗИКАНТА

    Сьогодні, як зазначає директор інформаційно-туристичного центру «Космос» Віта Шут, у Коропі до послуг туристів 12 номерів готелю, де можуть розміститися 29 осіб. Умови - на будь-який смак і гаманець. Є чим порадувати і гурманів, які бажають скуштувати фірмових страв місцевої, зокрема рибної, кухні - кафе «Срібний глобус», «Дар божий», «Золота рибка».

    Садиба «На краю світу» (с. Сверд-ловка), де господарюють місцевий музикант, поет-пісняр, колишній вчитель німецької та англійської мов Василь Кирилюк разом із дружиною Наталією, відома багатьом любителям зеленого туризму. Дві кімнати із усіма сучасними умовами для проживання, гарантія полювання, річкової та озерної риболовлі, прогулянки на конях і човнах і так далі дозволили Василю та Наталії Кирилюкам, як зараз кажуть, стати відомими організаторами пізнавального сільського зеленого туризму. За редакційною традицією дізналися рецепт юшки від Кирилюків.

    Готувати смакоту з прісноводої риби намагаються відразу після її вилову. А як ловити, відомий на Чернігівщині шкільний педагог та громадський діяч, який віддав освіті довгі роки життя, знає. Мисливець, рибалка, пасічник, садівник в одній особі. І ще - неповторний кухар Василь Кирилюк по праву вважає: чим свіжіша риба, тим смачніша юшка. Рибу до казанка кладуть із самого початку, а щоб вона не розвалювалася і не спливала, зверху потрібно покласти шар картоплі, додати порізану кружальцями моркву, цілу цибулину, нарізану на чотири частини, шмат сала і залити водою. Коли юшка закипить, додати солі і спецій. Умова від Кирилюків - процес має відбуватися на «малому» вогнищі. Коли страва готова - зняти казан з вогню, додати зелені, обов’язково дати настоятися. Скажете, нічого нового? Увага! Серед затятих рибалок існує традиція - наприкінці варіння опускають до юшки на декілька секунд тліючу головешку з вогнища. Для пом’якшення води у страві. А щоб додати смаку виразності - вливають туди чарку оковитої. Кажуть, що це і є справжня юшка, найсмачніша і найкорисніша. Що ж пробували, знаємо! Це справедлива думка. Про це згадуєш, коли побачиш дно казанка.

    Коропський край неможливо не полюбити. Правда, північне Полісся розкривається не відразу. Дуже повільно. Про це думалось пізнього травневого вечора, коли вдивлявся у прозорі зорі, що відбиваються у деснянських хвилях. Ясна річ, для тих, кому хочеться відпочити, витративши помірну суму коштів, варто подумати про мандрівку до Коропщини. Мистецтву бачити світ варто вчитися на берегах Десни.

    (Далі буде)
     

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото надане Туристичною асоціацією Чернігівщини та Асоціацією журналістів «Туристичний прес-клуб України»
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05