РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 20 (30 травня 2014) 

  • Жіночі маневри Надії ЛІПІНСЬКОЇ

    На станції Дарниця з-поміж п’ятнадцяти чоловіків, маневрових диспетчерів, працює лише одна жінка - Надія ЛІПІНСЬКА. Понад тридцять років вона керує маневровими роботами. Всі переміщення рухомого складу, пов’язані з обробкою прийнятих і відправлених поїздів, проходять під її контролем. За 12-годинну зміну Надії Борисівні потрібно не лише тримати в пам’яті те, що відбувається на коліях станції; знати, які вагони на них перебувають і куди їх переганяти, але й швидко реагувати на ситуацію, що складається. Надія Борисівна особливою себе не вважає, до своєї професії ставиться просто…

    Народилася Надія Ліпінська в мальовничому селі Сербинівці на Хмельниччині. Вона та сестра Олена зростали в дружній атмосфері. У кожної з них була мрія. У Олени - пов’язана з опануванням професії авіатора. До слова, вона її здійснила. Пізніше після закінчення авіаційного училища, будучи пілотом, спеціально пролітала над малою Батьківщиною. А Надія ще у малолітньому віці знала, що буде трудитись на залізниці. Бажання було настільки сильним, що ніякі аргументи на кшталт: можливо потрібно обрати більш жіночу професію, не сприймались. Мабуть, все це було закладено на генетичному рівні. Адже мама Надії - Анна Якимівна - працювала провідником у Хмельницькій вагонній дільниці. Тому було обрано Жмеринське технічне училище залізничного транспорту.

    По закінченні училища дівчина одержала направлення на ст. Дарниця. Однак Надія не могла відразу приступити повноцінно до роботи, бо треба було дочекатися, коли їй виповниться 18 років. Та все ж дуже кортіло приїхати на станцію. І вона не втрималась - поїхала просто ознайомитися з робочим ритмом станції.

    Першим, кого зустріла Надія, був колишній інженер технічного відділу Юхим Каганович. Запросивши до себе в кабінет, розпитав про плани і наостанок сказав: «Чекаємо на тебе, приходь».

    Пізніше моральна підтримка Юхима Яновича неодноразово допомогала Надії в різних життєвих ситуаціях і вона не соромилась звертатися до нього за порадами, а інколи - просто з душевною розмовою.

    Спочатку Надія працювала сигналістом. Потім - оператором, черговим по гірці. А з 2006 р. - маневровим диспетчером.

    Надія Борисівна з теплотою згадує перші роки роботи. На станції Надія відчула під собою твердий грунт, набирала громадської ваги. Була комсоргом. І хоча жили в гуртожитку, але не помічали ніяких труднощів. Молодість брала своє. Ходили в туристичні походи, проводили спортивні змагання, вечори. На роботі вона зустрілась зі своїм майбутнім чоловіком. «Ми були зовсім інші. Я говорю це не тому, що ностальгую за своєю молодістю. Всі були разом. Була впевненість у завтрашньому дні», - каже Надія Ліпінська.

    Слухаючи Надію Борисівну, намагаюсь розгадати секрет її майстерності. Виявляється, він досить простий - цілковите занурення в роботу. Коли вона на зміні, для неї нічого іншого не існує.

    - Я не уявляю більше ніякої роботи, - розповідає Надія Ліпінська. - Знаєте, ті, хто працював на гірці, ніколи не зраджують своїй професії. Можуть підніматися лише кар’єрною щаблиною. Хоча й, зважаючи на специфіку роботи, пов’язаної з безпекою руху поїздів, відповідальність дуже велика. Одне з головних правил маневрового диспетчера - передбачити ситуацію, наприклад, як саме вона буде розвиватися на дільниці і станції, щоб вибрати пріоритет у процесі формування того чи іншого поїзда, а потім своєчасно подати під нього локомотив. Все потрібно робити так, щоб не було простою і крутилися колеса, - пояснює пані Надія.

    Моя співрозмовниця розповідає про тонкощі роботи на зміні. Про те, що вже немало підготувала молодих кадрів. У колективі для багатьох молодих колег вона є наставником. За її словами, окрім знання інформаційних технологій, якими молодь володіє успішно, є ще багато секретів у роботі залізничників, яким саме може навчити наставник.

    Така ще деталь, яку особливо хочеться підкреслити: робочий кабінет Надії Борисівни прикрашає оранжерея. Вона закохана у квіти. А вони їй вдячні за турботу і ростуть до самої стелі. А ще ця красива, енергійна жінка вміє керувати мотоциклом та автомобілем.

    Коли робота закінчується, то Надія Борисівна повністю поринає у звичайні життєві турботи. Вона із задоволенням виконує ролі дружини, мами, а особливо - бабусі. Весь свій вільний час проводить зі своїм онуком - маленьким Дмитриком. За словами нашої героїні, він - її «улюблений чоловік». Вона його обожнює. А ще Надія Борисівна опікується своєю мамою, яка проживає у селі на Хмельниччині. І як тільки випадають вільні дні, вона з онуком відразу прямує на село. Поза цим під’їзд будинку, де мешкає наша героїня в Києві, з ранньої весни до пізньої осені буяє її барвистими клумбами. «Вчіться бачити красу і шукати радість в усьому», - радить вона.

    Хочеться вірити, що поки є такі люди на залізниці, їй ніякі кризи, ніякі економічні негаразди не страшні. Вони - запорука тому, що попри все залізниця буде існувати!

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05