РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 18 (16 травня 2014) 

  • За висотою – висота

    На «родовому гербі» ЯНОВСЬКИХ із пишно розгалуженим генеалогічним деревом можна з повним правом малювати залізничну символіку. Їхня династія настільки велика, що відразу декілька родин можуть претендувати на звання «головних». Локомотивники, вагонники, квиткові касири, бухгалтери, медсестри, викладачі… Вони зберігають відданість сталевій магістралі понад століття. А от загальний трудовий стаж - 1048 років!

    КОЛЕКТИВНИЙ ДОСВІД

    Ми ведемо розмову з одним із представників трудової династії Петром Олександровичем ЯНОВСЬКИМ, почесним залізничником та працівником транспорту, професором кафедри організації перевезень Національного авіаційного університету.



    Петро Яновський


    Владислав Яновський

    - Рід Яновських - давній. Його витоки починаються в Польщі, - розповідає Петро Яновський. - До XV століття, а можливо й раніше, наші предки оселилися в селі Подоли на Харківщині. Про нашу родину ми збирали інформацію разом з моїм племінником Володимиром. Саме Володя відновив генеалогічне дерево нашої сім’ї. Ще раніше працював з різними джерелами інформації мій двоюрідний брат Іван Тимофійович. Тож можна сказати, що це колективна праця.

    Династія веде свій родовід з Якова та Марини Яновських, які проживали в селі Подоли, Куп’янського району, Харківської області. Чи могли знати тоді прості землероби, що, створюючи сім’ю, вони тим самим об’єднують великі залізничні родини зі славними іменами та міцними професійними традиціями?

    У подружньої пари було чотири сина і дві доньки. Старший - Степан 1897 р. н., потім - Тимофій 1905 р. н., Олександр 1911 р. н., Дмитро 1912 р. н. Ми називаємо їх тому, що кожний із них, а пізніше і їхні діти (а у кожного з них було не менше трьох), стали залізничниками. Звичайно, про всіх ми не можемо розповісти, але, повірте, про кожного члена цієї родини можна написати книгу. Та все ж про деяких ми згадаємо.



    Яновський Олександр Якович - ДС - Молчанове Куп’янського відділка Південної залізниці понад 25 років


    На зворотній стороні фото

    ПРИКЛАД ДОСВІДЧЕНИХ

    Степан, який розпочав династію Яновських, працював на Куп’янському залізничному вузлі всього три роки, - розповідає Петро Олександрович. - Життя його трагічно обірвалось у 1933 р. - причини до кінця не з’ясовані. Адже це були сталінські часи. Його дружина Уляна, після смерті чоловіка, працювала в депо аж до початку війни. Із їхніх дітей хочеться згадати наймолодшу - Антоніну. Вона прийшла на залізницю відразу після визволення Куп’янського району від німців у 1943 р. Спочатку Антоніна допомагала відновлювати станції Куп’янськ-Сортувальна та Куп’янськ-Вузлова. Паралельно навчалась. Працювала на різних станціях - Преддонбаська, Боярка, Київ-Товарний. Свій трудовий шлях довжиною у 48 років закінчила в комерційному цеху на станції Київ-Петрівка.

    Другий син Якова, Тимофій, одружився на подолянці Анні. Це був союз любові. Тимофій спочатку пішов працювати у вагонне депо учнем, а потім - ковалем. Виробнича травма не дала Тимофію до кінця освоїти цю професію: відлетіла скалка і вибила йому око. Після лікування він переходить працювати в інструментальний цех, аж до самої пенсії. Четверо дітей Тимофія пішли працювати на залізницю. Заради справедливості варто мовити, що і працювати більше ніде. У місті не було ніяких підприємств, а жити потрібно було. Тож діти пішли стежками батьків, які своїм працелюбством показували їм приклад. А вони, в свою чергу, трудилися так, щоб не було соромно батькам за своїх дітей.

    Якщо дивитися на генеалогічну таблицю, яку склав Володимир Яновський, то лінія Степана нараховує 164 роки, Тимофія - 255, Дмитра - 225, Олександра - 240 років.

    ЯСКРАВІ МИТТЄВОСТІ

    У сімейному архіві Петра Олександровича зберігаються цікаві історичні документи. Особливо викликають інтерес пожовклі фотографії минулого століття, які ілюструють історію всієї родини. З теплими синівськими почуттями розповідає Петро Олександрович про своїх батьків. Батько 48 років працював на залізниці. Був начальником та черговим на ст. Молчанове. Одним із перших із родини його нагороджено знаком «Отличный движенец». Мати Петра - залізничниця, станційний працівник.

    - Наша мама була мудрою жінкою, - продовжує розповідь Петро Яновський. - Вона не мала освіти, але її природний розум, поміркованість, уміння аналізувати події, якими переповнена доля кожної людини, допомогло нам обрати правильний шлях у житті.

    Спостерігаючи за тим, як батько ставиться до роботи і якою повагою він користувався серед залізничників, всі троє його синів - Віктор, Михайло, Петро - вирішили піти стопами батька.

    Михайло працював складачем поїздів, але трагічний випадок обірвав його життя. Віктор трудився на транспорті 45 років на різних посадах. Його було нагороджено знаком «Почесний залізничник». Троє його синів працюють машиністами на залізницях Росії.

    Найбільш яскраво склалось життя на залізниці нашого героя Петра Яновського. Петро перевершив усі очікування своїх рідних - не лише з відзнакою закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, а й здобув великого авторитету серед залізничників та своїх колег-викладачів.

    У Петра Олександровича за плечима - 45 років роботи на залізниці. Після отримання червоного диплома Харківського інституту інженерів транспорту (ХІІТ), маючи право вибору, обрав Київ. Направлення одержав на ст. Дарниця: працював черговим по парку, пізніше - старшим інженером дорожньої лабораторії Південно-Західної залізниці. Однак молодий спеціаліст не полишав думки про продовження навчання. У 1973 р. вступив до аспірантури ХІІТу. Захистив дисертацію. І знову переїзд - викладацька діяльність у Куйбишевському (нині Самарському) інституті інженерів залізничного транспорту. Працював проректором. Зі своєю дружиною, Тетяною Григорівною, вони знайомі ще зі студентської лави. Навчалися на одному факультеті, лише вона на два курси молодша. Одружились. Бог подарував двоє діток. Доньку - Вікторію та сина - В’ячеслава.

    Та все ж туга за рідною Україною змусила їх повернутися до Харкова. «Моя дружина працювала педагогом у Самарському залізничному технікумі. До слова, вона й сьогодні викладає у технікумі залізничного транспорту. А за роки, прожиті в Самарі, учнів у неї було не менше, ніж у мене. У нас там з’явилось багато друзів та знайомих. Своє коло інтересів. Тому рішення про переїзд було нелегким. Після довгих перемовин таки у 1992-му ми повернулись до Харкова, і я пішов працювати доцентом в Академію залізничного транспорту», - ділиться спогадами Петро Яновський.

    То були важкі часи, мільйони громадян переживали кризу. За словами Петра Олександровича, соромно говорити, але йому, кандидату технічних наук з причини безгрошів’я доводилося час від часу навіть добиратися на роботу «зайцем». Не було чим заплатити за проїзд, адже по півроку не платили заробітну плату.

    Пізніше - знову переїзд, тепер до столиці. Свого часу колишній начальник залізниці Борис Степанович Олійник запропонував йому роботу першим проректором Київського філіалу інституту Харківської державної академії залізничного транспорту. Пізніше перевівся до Укрзалізниці. Нині Петро Яновський викладає організацію перевезень у Національному авіаційному університеті. Його науковий доробок - понад 220 наукових статей, з яких 6 навчальних посібників, яким надано гриф Міністерства освіти і науки України, відповідальний за виконання серії науково-дослідних робіт з розробки Генеральної схеми розвитку залізничного транспорту України на період до 2020 р. та Державної цільової програми економічного та наукового-технічного розвитку залізничного транспорту України на 2008 - 2020 рр.


    А ДАЛІ - БУДЕ…

    Насправді 1048 років загального трудового стажу для династії Яновських не є межею. Тетяна Григорівна веде серйозні додаткові дослідження про паралельні лінії сім’ї. Вона передбачає, що члени їхньої родини мають стажу понад дві тисяч років.

    Продовжуємо розмовляти з Петром Яновським. Звертаю увагу на те, з якою пошаною і навіть гордістю відгукується про своїх родичів Петро Олександрович.

    - Це дуже добре, що у нас така родина, - каже Петро Яновський. - Всі ми пройшли довгий і складний шлях. Але кожний із нас на своєму робочому місці доводив свою професійність. Радію з того, що й сьогодні мої двоюрідні брати і сестри, племінники, їх діти не зраджують нашій професії, працюють на залізниці. Мої діти трудяться у нашій галузі: Вікторія - кандидат економічних наук, доцент (працює в Державному економіко-технологічному університеті транспорту (ДЕТУТі), Владислав - начальник ст. Київ-Московський. Я відчуваю гордість за всю свою родину. І дуже хочу, щоб наша династія зростала і молодь примножувала та зберігала історію нашої родини, пам’ятала своє коріння, бо це потрібно наступним поколінням.


    Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ

    та з архіву сім’ї Яновських

    Ольга ЛИХАЧОВА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05