РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 17 (8 травня 2014) 

  • Пам'ять білої акації

    «Білі акації будуть цвісти
    В місячні ночі жагучі...»
    Володимир Сосюра

    Пригадалося наразі з дитинства, як по-сусідськи з нами жив бувалий солдат війни, людина, покалічена у фронтових атаках, в чиїх легенях багато вже по воєнному грозоліттю сидів ворожий осколок, з яким він і відійшов до світу кращого. Це був Едвард Станіславович РОЖАНСЬКИЙ. Маючи разом усього сім пальців на руках, тримаючи в легенях смертоносний шматок металу, він усе своє життя невтомно трудився на користь людям.

    З його розповідей не забулося, як і він, будучи пораненим, марив криничкою-копанкою на маминому городі. Тоді ж, коли очуняв, дав собі обітницю, як тільки повернеться додому з війни, накопає силу-силенну криниць, де тільки буде в цьому потреба. І дотримав даного серцю слова: будучи покаліченим, фронтовик, Едвард Рожанський викопав за роки повоєнного життя, а відійшов він до Бога в свої високі 85 літ, майже три десятки (!) криниць у людських обійстях та вздовж вулиць, де мешкав у повоєнні роки. В тому числі й у рідному Погребищі, де дійшов до останнього причалу, викопав десяток криниць!

    І всі облагородив вишнями-черешнями, кущами калини, деінде вже стали дорослими його дубочки-саджанці. А ще цей чоловік-трудяга дуже любив доглядати за садом. У нього був і гарний сад із запашними яблунями-грушами, медами-сливами...

    І от наразі пригадалося, як одноліта, вже, коли одплодоносила розвільна крислата яблуня, що побіля нашої межі росла, раптом - зацвіла вдруге. До того ж так рясно, що не вірилося, адже вже стояла пора перед святом Преображення Господнього - Спаса Нашого Ісуса Христа. Ми збігалися всією округою милуватися цим дивом живої природи. І ось ще більшим було наше здивування, коли яблуня, одквітувавши, зарясніла новою зав’яззю яблучок-зеленух. Мало не під Покрову Пресвятої Богородиці ми ласували тими пахущими яблучками, які були вельми соковиті й ароматні, от лише без жодного зернятка в осерді плоду. Це було для кожного з нас дивом із див! Наші мами, що перебачили на своєму віку, відвертали нас як могли від того, аби ми не їли той другоплід яблуні-дивачки, а нам так не терпілося бодай покрадьки, а все ж зірвати ті плоди і поласувати ними, бо ж уже стояла така запізня пора в природі, як для яблук.

    Все це наразі пригадалося, коли кілька років упродовж у нашому містечку над Россю-рікою, уздовж алеї, що якраз пролягає попід блоками залізобетонної огорожі цукрозаводу, пізньої осінньої пори, вже мало не в передзимку, несподівано зацвіли каштани. Алея, висаджена ними багато років тому, завше була чарівною окрасою і місцем відпочинку мешканців заводського селища. Один із каштанів упідряд кілька років пишно двічі розквітовував і вабив до себе кожного не тільки з перехожих, а й почасти допитливі водії автівок зупинялися побіля нього, щоб помилуватися цим живим витвором матінки-натури. Потому можна було чути, що таке диво другого цвітіння каштанів відбувалося в багатьох інших місцях, як он у селі Андрушівці, Погребищенського району, де заквітувала ціла каштанова алея вже якраз напередодні Покрови Пресвятої Богородиці.

    Усе це пригадалося, коли споглядав із вікна вагона чарівну поезію живої природи уздовж призалізничних насаджень, що тягнуться від станції Зарудинці до Козятина. Цього разу заквітували дружно вдруге білі акації. Та ще й як заквітували! Просто-тобі живодайне споглядання цієї краси!

    А оце знову випало бачити таке принадне для душі диво - вдруге заквітували білі акації, мов вирішили нагадати кожному світлу пам’ять про своє весняне квітування. До того ж все це видиво настільки зворушує, що хочеться просто-таки не відходити від цього животрепетного пейзажу матінки-природи. Більше того, навколо цієї блідорожевої неопалимої купини квітування білих акацій так дружно зазумріли бджоли, мов і справді розвільно дихнула весна... Спробуй у такий розмай пам’яті квітування білих акацій не згадати і оте ніжне сосюринське за шкільної парти, й оте з романсу класичного, де «...белой акации гроздья душистые ночь напролёт нас сводили с ума».

    Що там казати! У природи свої, далеко незвідані для людини, закони, вона, як і весняна повінь, почасти не терпить раз і назавше означених берегів. І виходить з них нам назустріч з красою і завороженням душі, як ось і тепер, коли зачарувала світ квітуванням білих акацій, мов живий потяг до нашого усвідомлення, як дорожити життям...

    Едуард ПОДІЛЬСЬКИЙ, журналіст м. Погребище над Россю-рікою
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05