РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 16 (25 квітня 2014) 

  • Чи варто наражати медичний персонал на небезпеку?

    Слова медицина, лікарі і все, що пов'язане з цією сферою нашого життя, навіюють у багатьох якщо не сум, то відразу. Якщо не розчарування, то злість. І пояснень тому - чимало. Такою виявилась сучасність. Корупція, хабарі, кумівство. Та ще наше «всі дають (маю на увазі гроші), і я дам, а тож як до мене лікар буде відноситися?». Ой-йо-йо… Ще не одне десятиліття, мабуть, цю свідомість потрібно змінювати. І починати з себе. Не давати хабарі, не смітити в під'їзді, не лаятись із сусідами. Маючи власне «я», не нашкодити ближньому.


    Повернення з виклику.


    Лікар ПОЗ Оксана РАКІТІНА. «Тиск під контролем».

    ЗА МИТЬ ДО ТЕЛЕФОННОГО ДЗВІНКА

    Готуючи цей матеріал до друку, перегорнула чимало інтернет-сторінок з відгуками про роботу залізничного вокзалу ст. Київ-Пасажирський. Особливо медичного пункту. Скажу відверто: образ більше, ніж подяк. Мабуть, права авторка цитати Марія Ебнер-Ешенбах: «Лікарів ненавидять або через переконання, або з економії…»


    Старший фельдшер Марина БОГДАНОВА, завідувач ПОЗ Марина СЕРБІНА
    та фельдшер Євген ПИЛИПЕЦЬ. Скоро на виклик.

    Та мета нашого матеріалу переконати вас, шановні читачі, що є на залізниці чимало лікарів, яких шанують і цінують. Робота пов’язана з ризиком, душевним та фізичним напруженням. В їхньому житті бувають моменти, коли хочеться забути про все, що бачив і відчував. Хочеться не чути криків від тих, хто втратив близьку людину. А бувають миті, коли життя людське врятовано. Це, коли ти ніби закохався, готовий обійняти весь світ, немов ти врятував самого себе. Між цими двома паралелями й проходить життя працівників пункту охорони здоров’я (далі - ПОЗ) ст. Київ-Пасажирський.

    «Працівники у нас тут найкращі, ми в усьому намагаємось їм допомогти. Адже їх робота - як на передовій, не хочеться вживати таке порівняння, лінії фронту», - запевнили нас головний лікар Леся ДРОФА та Ярослав КЛЕБАН, заступник з поліклінічної роботи дорожньої клінічної лікарні ст. Київ (ДКЛ-2), якій цей пункт охорони здоров’я підпорядковано.

    «Наш пункт працює цілодобово, - розповідає нам завідувачка Марина СЕРБІНА. - Обслуговуємо пасажирів залізничного транспорту, працівників вокзалу, людей, які опинились на вокзалі та потребують невідкладної допомоги. З увагою відносимось і до асоціальних категорій громадян. На зміні працює лікар, фельдшер, санітарка, старший фельдшер та завідувач. Колектив складається із 17 осіб. А ще до цього дружнього гурту прикріплені носії, які допомагають зняти або посадити на поїзд людину, дитину». Марина Вікторівна перераховує випадки, на які доводиться реагувати щозмінно: запаморочення, гіпертонічні кризи, пневмонії, інфаркти, інсульти, травми, забої, кровотечі, пологи, отруєння від вживання сурогатів алкоголю та неякісних харчових продуктів та інше. Так, дійсно справжніми лікарями стають саме тут, подумалось. Найбільшої практики і найрізноманітнішої етиології (причини виникнення хвороб - ред.) годі де й набути чи побачити.

    - Як з усим цим справляєтесь? - цікавлюся.

    - Оглядаємо, ставимо попередній діагноз, надаємо першу невідкладну допомогу і у разі необхідності госпіталізуємо. У нас є прямий телефонний зв’язок зі «швидкою» невідкладною допомогою. Викликаємо бригаду, і «швидка» вирішує через відділ госпіталізації, в яку лікарню доставити хворого.

    - А як з медичним та апаратним забезпеченням?

    Марина Вікторівна відкриває шафу, де зберігаються електрокардіограф, дифібрилятор, укладка на випадок поїзної травми та пологів. Показує нам шафи з медикаментами, перев’язочним матеріалом. А згодом розглядаємо «місцеве господарство»: дві палати, ізолятор, перев’язочний кабінет, маніпуляційну, стерилізаційну.

    - У день - до 50-60 звернень та до 10-15 викликів на територію і до поїздів, - продовжує розповідь Марина Вікторівна. - Найчастіше звертаються переважно люди віком за 50-60 років з підвищеним артеріальним тиском.

    За якусь мить лунає телефонний дзвінок. Марина Вікторівна перериває нашу розмову і уважно слухає. Записує до журналу виклик: платний туалет, жінка… Швидко збираємось, лікар і фельдшер, захопивши сумку з необхідним, біжать попереду. Заходимо до туалету. З’ясовуємо, виклик зробив охоронець, який поскаржився, що дуже бліда жінка вже понад годину не виходить з туалетної кімнати. Бригада заходить туди, жінка років 60-ти, дійсно досить бліда, копошиться біля своїх пакунків. На запитання лікаря відповідає чітко і каже, що нещодавно перехворіла на пневмонію. Бліда шкіра, мабуть, - наслідок низького гемоглобіну. За одягом і пакунками стає зрозуміло - безхатченко.

    Що мав би зробити у даному випадку охоронець? Принаймні, мав би, хоча б якщо не сам (бо той нас запевняв, що йому «не положено» заходити в дамський туалет), то з касиром-жінкою, яка працює у туалеті, зайти та розпитати жінку. Про що? Чи потрібна їй медична допомога? Неправдивий виклик - це саме те, що заважає працювати та надавати допомогу людині, яка її потребує.

    «ХОРОШИЙ» ВИПАДОК - ПОЛОГИ В ПОЇЗДІ

    Під час цього виклику ми знайомимось із фельдшером ПОЗ ст. Київ-Пасажирський Євгеном ПИЛИПЦЕМ. Молодий хлопець працює лише рік, та вже, як каже сам, «бачив все, бо робота незвична, не легка, та вже звик і не уявляю своє життя без неї». Прошу згадати якийсь «хороший» випадок. Женя замислюється: «Гаразд. Нас з черговим лікарем-окулістом викликали в потяг на пологи. Пасажирка при надії. Тут зволікати неможливо. Швидко зібравши все необхідне, ми прибули у вагон. Тут теж серед пасажирів виявився лікар, і ми втрьох прийняли пологи. Молоді 19-річні батьки щойно народженого хлопчика, відверто сказати, були у шоці. Їхали народжувати до столиці, та не доїхали. Одразу ж з потяга ми викликали «швидку», яка і доставила їх до пологового будинку вже з немовлям».

    ПИТАННЯ РУБА: ОХОРОНЕЦЬ БОЇТЬСЯ?!

    Часто працівники медпункту виходять на так звані «поїзні травми» - травмування на коліях. А також травми під час подорожі у поїзді. Через необдумане зривання стоп-крана виникають непередбачувані наслідки - люди падають з полиць. Обстрілювання підлітками вікон поїзда, заради розваги, камінням - теж має негативні наслідки, насамперед, для пасажирів.

    Серед таких важких випадків, на які потрібне миттєве реагування, на превеликий жаль, існують й просто, так би мовити, псевдовиклики! На один з яких ми і потрапили. Охорона вокзалу досить часто викликає медиків, щоб… розбудити людину. Непрофесійність охоронців, безвідповідальність у цей час може слугувати виправданням відсутності лікарів у потрібному місці. Звичайно, це безглуздо, але це явище існує. «Охоронець боїться» - словосполучення несумісне, на нашу думку.

    Коли вже мова зайшла про охорону, то варто зауважити, що медпункт співпрацює з вокзальною міліцією та службами охорони вокзалу, проте власної охорони не має. Хоча неодноразово звертались із цим питанням до відповідальних осіб. Адже бували випадки нічної облоги. Вночі, як правило, до медпункту приходить багато нетверезих людей, кримінальних елементів, психічно хворих, які не контролюють себе. Тож і доводиться захищатися самотужки, стримуватися, не реагувати на погрози та нецензурну лайку. Питання руба. Наражати медичний персонал на небезпеку?!

    «У ВІДПОВІДЬ - «ДІПРЕШЕН!»

    Трохи розбалакались і про життя-буття. Нас запрошують на другий поверх, де розташоване побутове приміщення для працівників. Тут є холодильник, мікрохвильова піч, електрочайник, душова кабіна, мийка, шафа для одягу та взуття. За великим столом - чайний сервіз, на стіні - рідний прапор. Затишно та комфортно. Наша розмова стає менш офіційною. Медики розповідають, що були курйозні випадки, коли пасажири приводили для надання допомоги (заспокоєння) братів наших менших - собак, приносили коробки з котами з проханням: «Дайте щось Мурчику, щоб зайти в поїзд».

    «Досить багато цікавих випадків відбувається з іноземцями. Адже їм також надаємо невідкладну допомогу. У нас є найнеобхідніший лексичний запас та книжка-розмовник, якою користуємося за потреби, - розповідає Марина Вікторівна. - Пригадую один виклик. У слухавці лунає: «Південний вокзал. Погано жінці. Іноземка - француженка». Запитую, які симптоми, у відповідь - ДІПРЕШЕН!!! Вийшли, поспілкувалися, дали рекомендації, чим можна замінити її ліки, які вона забула в іншій сумочці».

    ЗВІДКИ У ПАСАЖИРА УСМІШКА?

    Згодом продовжуємо наше знайомство з роботою пункту охорони здоров’я у кабінеті старшого фельдшера Марини БОГДАНОВОЇ, яка працює вже 11 років. «Особливість та складність нашої роботи полягає у тому, що якщо, наприклад, «швидка» допомога «бере» виклик, то займається власне цим викликом. У нас може бути одночасно декілька паралельних: і від чергового по вокзалу, і від чергових по станції, і від охоронної служби, і від пасажирів, і від начальника поїзда, - пояснює нам Марина Валентинівна. - Часу для того, щоб визначити, що важливіше, немає. Йдемо туди, звідки надійшов перший виклик. Трапляються випадки, коли доводиться пояснювати, чому діяли так, а не інакше».

    Знаю з власного досвіду, як недовіра псує відносини. Прикро потрапити і в іншу пастку. Старший фельдшер розповідає, що все ж таки вона та її колеги довіряють людям, але часто відбувається так, що натикаються на обман. Почасти буває, що той, хто викликає допомогу, вважає своє «горе» найбільшим, у той час, як в іншому місці людина, можливо, стікає кров’ю. Сьогодні у Марини Валентинівни та її колег є можливість звернутися через газету до наших читачів з великим проханням: об’єктивно оцінювати ситуацію, діяти, позбавившись емоційного накалу; не турбувати медиків безкінечними телефонними дзвінками, тим самим недаючи їм можливості просто фізично вийти на виклик.

    Просимо детальніше розповісти про виклики в поїзд.

    «Якщо поїзд прохідний, дії такі: постраждалий звертається до провідника або до начальника поїзда, який зв’язується з черговим по станції. І ми отримуємо телефонограму на медичний пункт. Також це може бути виклик і за допомогою телефонного дзвінка на ПОЗ.

    Специфіка надання допомоги в таких випадках полягає у тому, що пасажир налаштований на кінцевий пункт призначення і, у більшості випадків, категорично відмовляється вийти з поїзда. Тоді надаємо першу невідкладну допомогу та зв’язуємось з медичними пунктами на наступних станціях й просимо проконтролювати стан хворого до станції призначення. Так супроводжуємо його у дорозі.

    Якщо ст. Київ-Пасажирський - кінцева зупинка, то маємо швидко прийняти рішення, зібрати анамнез (основний суб’єктивний метод дослідження хворого, що полягає в отриманні інформації про нього та його недугу шляхом розпитування - ред.) і у разі відмови від госпіталізації надати необхідну допомогу та рекомендації.

    Нашу бесіду перериває чоловік, на вік - років сорок. Як згодом з’ясувалось, пасажир з поїзда Київ - Львів звернувся за допомогою. Скарги на погане самопочуття, головний біль. Вимірявши тиск, температуру, оглянувши чоловіка, лікар ставить попередній діагноз та надає допомогу. На обличчі залізничного пасажира з’являється ледь помітна усмішка…

    МАТЕРІ-ЗОЗУЛІ

    Думаю, ніхто не буде заперечувати, що невід’ємним атрибутом будь-якого вокзалу, на жаль, і столичного також, є люди асоціальних категорій, так звані безхатченки. Без житла, роботи, а почасти і без моральних норм. Звичайно, таких людей, на мою думку, має десь прилаштовувати держава, адже вони можуть бути джерелом інфекційних хвороб, особливо, туберкульозу, банального педикульозу.

    Ще однією особливістю роботи персоналу ПОЗ на вокзалі ст. Київ-Пасажирський є велика кількість «глядачів» та тих, хто ловить гави. «Коли ти маєш зробити все правильно, ти мусиш ще й робити це під супровід коментарів від «знаючої публіки». Звичайно, заважають коментарі, диктофони, камери. «Буває, ми надаємо допомогу, - ділиться з нами своїми роздумами Марина Валентинівна, - а на нашому фоні дівчата фотографуються. Тому що: «Ну немає у них фото на фоні з лікарем!» Не абсурд? Вихованнячко підкачало, та й усе?!»

    Що найбільшою подією для медпункту, та й, мабуть, для всього вокзалу, є пологи, підтвердила нам старший фельдшер. Правда, не без гіркої нотки у голосі. Одні породіллі, а це здебільшого молоді матері, думають, що це зі мною не станеться НІКОЛИ! Проте є й такі, які цілеспрямовано приїздять на столичний вокзал без документів, без обмінної картки, щоб народити тут і… залишити дитину. Від таких слів у мене йде мороз по шкірі. Народить, покине, а вдома скаже, що втратила. Матері-зозулі. Мимоволі пригадуються знайомі сімейні пари, які десятками років лікуються від безпліддя…

    ЗАДУМАЛАСЬ НАД СУТТЮ ВИСЛОВУ АВІЦЕННИ

    Непередбачувані ситуації завжди вибивають з розміреної життєвої колії. Згодом аналізуєш все, що з тобою відбувалося і навіть сама собі дивуєшся. А що говорити, коли в стресовій ситуації опинилась хвора людина!

    За таких випадків поведінка буває дуже різною, в одну мить ти чуєш образи, лайку, погрози на власну адресу. І коли, незважаючи на все це, робиш свою справу - через декілька хвилин ця ж людина цілує тобі руки, розповідають нам у медичному пункті.

    До кабінету заходить молода жінка, простягає квитки та ще якийсь папірець. Згодом дізнаємось, донька з батьком після операції на нозі потребують допомоги при посадці на поїзд. А саме - палати, де він очікуватиме на прибуття, носія та візок. На 10-у колію чоловік потрапив вчасно і без зайвого нервового збудження…

    При вході з пункту охорони здоров’я звертаємо увагу на інформаційний стенд. Тут серед іншої інформації розміщено книгу скарг.

    - І часто вимагають? - запитую у Марини Валентинівни.

    - Досить часто, - ледь усміхаючись, говорить вона і додає, - зрозумійте мене правильно: це свого роду також терапевтичний засіб. Є така категорія людей, які, наприклад, не встигли на поїзд. Вони приходять до нас, як результат, з підвищеним тиском або іншими симптомами стресу і починають, хто «виписувати», а хто виговорювати свою образу… Тож правду кажуть, якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар?!

    Готуючи матеріал, задумалась над суттю вислову Авіценни, що лікар повинен володіти поглядом сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева. Можу з впевненістю сказати: усім цим володіє колектив професіоналів з пункту охорони здоров’я ст. Київ-Пасажирський. А побажати хочу, щоб реальністю стало продовження цієї цитати: «Лікар… повинен бути одягнений у багатий одяг, носити на руці дорогий перстень, мати найкращого коня, щоб думи про хліб насущний не відволікали його від турбот про пацієнта».

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05