РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 14 (11 квітня 2014) 

  • Глухів просинається

    До Конотопа прибула військова частина. На тлі драматичних загальноукраїнських подій її появу у державі ЗМІ не помітили й не коментували, та місто відразу ж узялося опікуватися солдатами. І ось уже чую на точці, де продають не то контрабандні, не то контрафактні сигарети:

    - А зачем тебе столько? - запитує літня сигаретниця в чоловіка, теж не молодого, який бере цілий блок.

    - Так солдатам же.

    - А мы вот вчера были. Носки отвезли, платочки, полотенец.

    - А я у Степанова (роздрібно-оптовий магазин - авт.) купив їм круп та олії, - додає ще один конотопчанин, який стоїть поблизу.

    Як з’ясувалося, це лише один епізод із сотні подібних. Кому довелося побувати у частині, говорять, що потік допомоги військовим не міліє.

    Мене вразило. Конотоп майже на кордоні, тихий, спокійний, який до Верховної Ради делегував колись відомих жінок, які у політику почвалали під червоним стягом, під ним і залишаються. А даремно: часи не ті… Ще два місяці тому в міському житті тон задавали «менеджери з великої дороги». Сьогодні Конотоп реагує без спонукання і найменшого тиску, від щирого серця. «Ведь там же наши дети, - сказала тоді продавчиня цигарок. - Они нас защищать будут».

    І я тепер розумію, чому у 1659 р. місто змогло оборонятися майже два місяці від московських військ, вистояло, аж поки не з’явилися під його стінами козаки Івана Виговського.

    М’яко кажучи, стінами, бо фортеці, більш-менш серйозного укріплення тут ніколи й не було. Лиш земляний вал, дерев’яна огорожа, заболочена місцина та сила духу захисників, які вже відчули на собі «братню любов» північного сусіди - у 1658 р. місто було розграбоване. Тоді боярин Григорій Ромодановський, свідчив літописець, «зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто та його мешканців по-татарськи, сказавши: «винуватого Бог знайде, а війська треба потішити й нагородити».

    Є ще один чинник успішного протистояння сотенного міста весною на початку літа 1659 р. - ніжинський полковник Григорій Гуляницький, якого інколи називають сіверським гетьманом і який мав досвід оборони від російських військ Пирятина та Варви (нині селище на Чернігівщині - авт.). Досить цікава постать в історії України. Хоча б тим, що був в опозиції до Богдана Хмельницького - не схвалював спроби гетьмана заручитися турецькою підтримкою. Утік від гетьманського гніву до монастиря. Григорій Гуляницький, Іван Богун та ще кілька козацьких ватажків відмовилися присягнути царю у Переяславі. Прихильник гетьмана Івана Виговського, він брав участь у польсько-московській війні 1654 - 1667 рр., відбув трирічне ув’язнення у прусській фортеці Марієнбург, а після звільнення із тисячним козацьким загоном захищав Правобережжя від татарських набігів.

    Григорій Гуляницький досить вправно володів пером. Наприклад, у листі до ніжинського наказного полковника (свого заступника - авт.) Григорія Кобилецького писав: «Москва наступає безбожна із свавільниками, де нікому не норовять, все вогнем та мечем розоряють, церкви Божі палять та монастирі, священиків та ченців й черниць без всякого милосердя вбивають, а понад те над паніями добрими, дівками та дівицями гвалт чинять, груди ріжуть й малим дітям не спускають, очі вилупляють й гірше за поган». Лист датований 31 жовтня (10 листопада нового стилю) 1658 р.

    До речі, в нинішньому році є нагода згадати й про Івана Богуна - минає 350 літ від його смерті. Про Івана Богуна написано досить багато. Й один із найповніших літературних творів про козацького полковника, сподвижника Богдана Хмельницького належить уродженцю Конотопа Олександрові Соколовському (роман «Іван Богун», 1931 р.).

    Та повернемося до подій 350-літньої давнини. У другій половині січня польське військо на чолі з королем Яном ІІ Казимиром та козацькими полками гетьмана Павла Тетері підійшли до Глухова. У місті вже встигли підготуватися до облоги - король досить довго стояв у Кролевці. Перший тиждень поляки іноді обстрілювали місто з гармат, та згодом у двох місцях підірвали фортечний мур і пішли в наступ. Та вже швидко зупинилися під гарматним вогнем, який вівся захисниками Глухова із-за барикад. Була ще одна спроба штурму, але також безуспішна. Після неї, дізнавшись, що вже близько свіже військо Григорія Ромодановського й Івана Брюховецького, король знімає облогу та відступає до Новгорода-Сіверського.

    Як вважають історики, козаки під командуванням Івана Богуна в облозі брали досить пасивну участь - «відбували номер», не поспішали накласти головами за «ясного круля». Це й стало основою для звинувачення Івана Богуна у зраді. Та ще начебто був перехоплений його лист до Брюховецького. 27 лютого 1664 р. військовий суд, стверджував Микола Костомаров, виніс постанову про смертну кару, й Івана Богуна розстріляли. Проте є лист, який дає підстави сумніватися, що все відбулося дійсно так. Король Ян ІІ Казимир до дружини писав: «Я наказав його (Богуна - авт.) арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше». Це «інакше» залишається таємницею до сих пір.

    Поховано Івана Богуна на березі Десни під Новгородом-Сіверським.

    Цікаво, що Глухів у ту пору не завжди був промосковським. За Івана Виговського (1659 р.), коли воєвода князь Куракін послав стрільців «приводить глуховских всяких жителей к вере», козаки й міщани частину перебили, а частину відправили до гетьмана.

    У 1664 р. після відступу королівського війська глухівські козаки повстали і вбили 30 московських вояків. Воєводу Авраама Лопухіна врятував місцевий протопіп.

    Через чотири роки вже згадуваний Іван Брюховецький скликає у Глухові раду, де ухвалять розірвати стосунки із Москвою. І це, зауважте, Брюховецький, який був обраний на Чорній раді в Ніжині при московській підтримці і який випросив у царя боярське звання та одружився з дочкою боярина. Який, врешті, підписувався словами - «Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин й гетман верного войска вашего царского вирный холоп й найнижший подножок пресвитлого престола, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий». Чому? Причиною стали усе ті ж «братні обійми». Занадто міцними вони були. Аж поки не задушили зовсім.

    У тому ж році Глухів піднявся проти московської залоги. Частина стрільців загинула, а їх воєводі Мирону Кологривову глухівчани зберегли життя - відправили в подарунок татарам. «Государева доброхота» ж, протопопа Івана Шматковського, посадили за грати.

    Який тепер Глухів? Чим живе він у ці тривожні дні? Та тим же, що й Конотоп. У місті, як повідомляє сайт міської ради, обговорюється проект рішення про перейменування вулиць: вулицю Леніна - на вулицю Шевченка, Жертв Революції - на Небесної сотні, Першотравневу - на Героїв Майдану. Просинається Глухів від гучного голосу з київського Майдану. Прислухається до звуків, що несуться з того боку українського кордону. Не потрібно нових «братніх обіймів»!

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05