РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 11 (14 березня 2014) 

  • Про службу в Афганістані навіть не здогадувався

    Минуло понад 25 років відтоді, як з Афганістану вивели обмежений контингент радянських військ. Суспільство вшановує пам’ять про загиблих солдатів - учасників усіх збройних конфліктів на території іноземних держав.

    Серед залізничників столичної магістралі працюють колишні воїни-інтернаціоналісти. Більшість із них, які побували на війні, є прикладом скромності і справедливості. Бо статус «афганця» - важкий і відповідальний. Сьогодні ми знайомимо читачів газети «Рабочего слова» з учасником тієї війни - інженером оперативно-розпорядчого відділу галузевої служби перевезень Сергієм ЧОРНЕНКОМ.

    …Напередодні нашої зустрічі Сергій Чорненко збирався у відрядження. Тож часу для бесіди було не так багато. Сергій Петрович із задоволенням розповідає про роботу. Однак як тільки запитую про його участь у бойових діях, то говорить неохоче.

    - Сергію Петровичу, як Ви відзначили 15 лютого?

    - Щорічно ми з побратимами збираємося біля столичного пам’ятника Воїнам-інтернаціоналістам, що на вулиці Лаврській. Як завжди, коли зустрічаємося разом, згадуємо про загиблих, поранених, про вдів та матерів. Пережити ці дні складно психологічно. Спасибі керівництву залізниці, яке до цього ставиться не формально, а завжди підтримує нас, воїнів-інтернаціоналістів. Але я знаю багато своїх товаришів, які і до сьогодні не отримують ні визнання, ні поваги, не одержують й допомоги, на яку вони заслужили. Бо з самого початку цієї війни в суспільстві було посіяно недовіру і підозру по відношенню до воїнів-«афганців». На жаль, коли ми повернулися, ніхто не говорив нам: «Ви, солдати, - молодці». Багато хто казав: «Ми вас туди не посилали».

    - Що найбільше Вас вразило на тій війні?

    - До армії я встиг закінчити Чернігівське залізничне професійно-технічне училище. Був зовсім юним. Хлопчик, який пішов в армію із села. Нічого про цю війну не знав. Адже не було ніякої інформації. Спочатку - служба в учбовій частині в Москві, а вже потім нас відправили на Таджицьку прикордонну заставу. Вісім місяців - з боку кордону Таджикистану, а рік - уже на тому боці, в Афганістані. Застава була заглиблена на декілька кілометрів. Нашим завданням було стояти на постах, охороняти кордон. Незважаючи на те, що діяти доводилося у важких умовах високогір’я, 50-градусної спеки і гострої нестачі води, їжі, особовий склад виявляв високу бойову підготовку. Було важко. Бо вдень вони, афганці, - нормальні люди, працюють в аулі, а вночі могли бути дуже небезпечними. Тому ми лягали спати із зарядженим автоматом і з бойовими гранатами. Хоча в той період, а я служив з 1986 по 1988 роки, до керівництва Союзом прийшов Михайло Горбачов і почались перемовини про вихід наших військ із території Афганістану. Нам було заборонено проводити воєнні дії. Стало спокійніше. Та всього було на цій війні!

    - Батьки знали, де Ви служили?

    - Ні. Батьки навіть не здогадувались про це. Адже всі листи «проходили» через Москву. Я приїхав додому, а тут країна живе зовсім іншим життям, все в порядку. І якось було незручно говорити про те, що ти був на війні.

    - Як Ви адаптувались до мирного життя?

    - Мені допомогла робота на столичній магістралі. Мабуть, генетично передалась мені любов до залізниці. Адже мій дід, батько моєї мами, Федір Дейнека, працював на залізниці, мамин брат, Павло Дейнека, був машиністом, щоправда, у Казахстані. До того ж я мав спеціальність, адже закінчив технічне училище. Пізніше одержав диплом технікуму залізничного транспорту. Набував оперативного досвіду на ст. Дарниця - працював черговим по станції. Потому перейшов в управління дорожнім диспетчером. Сьогодні - на посаді інженера в службі перевезень. Маю родину: дружина Наталка та тринадцятирічна донечка Юля. Тож можна сказати, що життя склалося. Бо що може бути краще від того, що ти потрібен близьким людям, що у тебе є робота, яку виконуєш із задоволенням?

    - Сергію Петровичу, як Ви вважаєте чи потрібно розповідати молоді про війну в Афганістані?

    - Так. Усім потрібно розповідати, а молоді розпитувати у тих людей, які там воювали. Звичайно, не варто весь час говорити про це. Але треба, щоб молодь знала правду: українці воювали - виконували присягу, яку давали в умовах Радянського Союзу. Тоді тисячі чоловіків дивились смерті в очі, пройшли війну, складні життєві умови. І молодь про це повинна знати.

    Ольга ЛИХАЧОВА, Фото Валентини ЧЕЛЮСКІНОЇ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05