РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 10 (7 березня 2014) 

  • Щоб ставна, щоб чорні брови, щоб, як вогонь

    Про Шевченка і жінок написано багато. Нового додати складно, бо ще зі школи знаємо про Катерину і засторогу дівчатам кохатися «та не з москалями». Тарас Григорович любив жінок. І вони його любили. У «Кобзарі» немає негативних жіночих образів. Крім одного, звичайного, того, що у сатиричній поемі «Сон», хрестоматійного, який, на думку авторів підручників для шкіл та вузів, засвідчував ненависть поета до царського режиму.


    Гликерія Полусмак - наречена Тараса Шевченка.

    Цитую: «… обок його Цариця-небога, Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще, на лихо, сердешне Хита головою. Так оце-то та богиня! Лишенько з тобою». Але цих двадцяти слів цілком вистачило, щоб розгніваний чоловік Олександри Федорівни Романової відправив автора в армію на цілих десять років. Як стверджують історики, Микола І, прочитавши ці рядки поеми, сказав: «Положим, он имел причины быть мною недовольным и ненавидеть меня, но её-то за что?»


    Цариця Олександра Федорівна.

    Дійсно, за що? І чи справді Олександра Федорівна була такою, пробачте, негарною? Бо негарних жінок, як ви знаєте, немає зовсім.

    Називатися Олександрою Федорівною вона почала у 1817 р., коли вийшла заміж за Миколу Павловича Романова. А до цього була просто Friederike Luise Charlotte Wilhelmine von Preussen, дочкою пруського імператора Фридеріка Вільгельма ІІІ, сестрою Вільгельма І, який пізніше стане першим німецьким імператором. Зі своїм майбутнім чоловіком Шарлотта познайомилася у 1814 р. Назвати цей шлюб шлюбом із розрахунку не можна. Як свідчили царські біографи, молоді люди закохалися одне в одного з першого ж погляду. Цікаво, що в подружньому житті Шарлотта побоювалася лиш одного - свекрушиного гніву. «Я много плакала при мысли, что мне придётся встретиться с вдовствующей государыней, рассказы о которой меня напугали», - записала вона в щоденнику перед заміжжям.

    Але при дворі нову велику княгиню прийняли привітно. Вона швидко порозумілася із вдовою-імператрицею Марією Федорівною і була, як не раз засвідчено у спогадах сучасників, досить привабливою. Не вірите? «И в зале яркой и богатой, Когда в умолкший тесный круг, Подобно лилии крылатой, Колеблясь, входит Лалла-Рук, И над поникшею толпою Сияет царственной главою И тихо вьется и скользит Звезда - харита средь харит». Це - восьма пісня «Евгения Онегина», а Лалла-Рук - прізвисько Шарлотти.

    Лалла-Рук, до речі, в перекладі із перської означає «тюльпанні щічки», і це ім’я героїні стилізованої повісті ірландсько-англійського поета Томаса Мура, який був на той час популярним у Європі.

    А ось ще одна цитата: «И блистая и пленяя - Словно ангел неземной - Непорочность молодая Появилась предо мной; Светлый завес покрывала Оттенял ее черты, И застенчиво склоняла Взор умильный с высоты». А це уже Василь Жуковський, поезія називається «Лалла-Рук» і легко здогадатися, що присвячена вона саме Олександрі Федорівні. А Василь Жуковський, як ви знаєте зі школи, був вихователем сина Шарлотти, майбутнього імператора Олександра І, тобто не раз і не двічі бачив цю жінку.

    Проте в Тараса Григоровича вона «як опеньок засушений». Частина розгадки, чому таке ставлення українського поета до цариці, - в комедії далі: «А я, дурний, не убачивши Тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам. Ото дурний! а ще й битий, На квиток повірив Москалеві; от і читай, І йми ти їм віри!». Ліричний герой, скоріш всього, тут лукавить. Портретів Олександри Федорівни було багато, і Тарас міг їх бачити, наприклад, у Брюллова чи ще в когось, хто малював чи належав до столичної знаті. Та й віршів про російську Лаллу-Рук вистачало, не Жуковського, а інших, м’яко кажучи, менш відомих авторів, що й викликало спротив.

    Друга частина негативного ставлення криється в ідеалі жінки. В Тараса Шевченка він був близький до народного - щоб ставна, щоб чорні брови, щоб, як вогонь. Олександра Федорівна ж міцним здоров’ям не відзначалася. Петербурзький клімат їй шкодив. Лікарі навіть підозрювали, що цариця захворіла на сухоти. Словом, для перебірливого Тараса - не красуня.

    … Він дійсно все життя шукав свою половину, свій ідеал. І не скажу, що не траплялися. Та ж Ганна Закревська. Але вона була заміжня. Марія Максимович, що вже пошлюбилася із підстаркуватим професором Михайлом Максимовичем. Та й княгиня Варвара Репніна сюди ж…

    Не знаходив. Це нині легко…

    На схилі віку Тарасові Григоровичу здалося, що Господь змилостився і послав Ликеру. Але…

    Гликерія Полусмак народилася під Ніжином. Якщо їхатимете на Чернігів електричкою, зверніть увагу на станцію Липовий Ріг - вона саме звідти. Вважалася кріпачкою, хоча потім з’ясувалося, що Ликера належить до козачого стану. Була покоївкою у поміщиків Макарових, привабливою, особливо коли одягалася у вишиту сорочку і плахту, щебетухою. На це й, пробачте, клюнув сорокап’ятирічний поет. Він намагається зробити із неї Галатею і винайняв для колишньої покоївки квартиру поблизу Академії, запросив учителя, щоб учив грамоти. На свою біду, молодого семінариста, який у науці із покоївкою пішов далі, ніж «аз» та «буки». І вінчання не відбулося.

    Про Гликерію Полусмакову теж написано немало. Та й вона на схилі віку надиктувала спогади про своє життя.

    До речі, слава, що Ликера і сяка й така, і розпусниця, і ледащо, має авторство - Ганна Барвінок, письменниця і дружина Пантелеймона Куліша, яка ревнувала полум’яного Панька до кожної жінки. І небезпідставно, до речі. В інших спогадах про Гликерію говориться більш лояльно.

    Років через кілька по смерті Тараса Шевченка Гликерія Полусмак вийшла заміж за петербурзького перукаря Яковлєва. У шлюбі народила дітей, мала перукарню, досить відому у столиці. Тільки не була щасливою. Чоловік виявився п’яницею і помер. Гликерія Яковлєва-Полусмак їде в Україну й доглядає за могилою Кобзаря. Вона вже розуміла, що щастя було поряд…

    Ось таке воно життя.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05