РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 9 (28 лютого 2014) 

  • Як боротися із «калькуляторами»... в білих халатах

    Зустріч активу Конотопської ради ветеранів і керівництва відділкової лікарні на станції Конотоп відбулася в середу, 19 лютого. Якби в інший, спокійніший час, можливо, розмова була б гарячішою. А тоді тривожна інформація із центру столиці тяжіла над кожним присутнім, відчувалося, що обидві сторони прагнуть порозуміння, прагнуть якнайшвидше знайти вихід із непростої ситуації, коли лікування стало дорогим, а перебування у стінах медичного закладу не додає здоров’я.

    Як і анонсувалося, лікарню представляли головний лікар Юрій ЗЛИДЕННИЙ, заступник головного лікаря Володимир ДЯКУН, виконуючий обов’язки головного лікаря поліклініки Леонід КЛАДКО та представник страхової компанії «Нафтагазстрах» Людмила КЛОК. Ветерани - це конотопчани. Бачу колишнього голову профкому локомотивного депо Михайла САМОЙЛЕНКА, колишнього заступника начальника відділу перевезень Конотопської дирекції Михайла ЖУРИЛА, інших пенсіонерів вузла, про яких залізнична газета свого часу не раз і не два згадувала з позитивної точки зору. Бо це заслужені люди. Із лінії змогла приїхати Надія ПРИХОДЬКО та голова профкому станції Ворожба Галина СИДОРЕНКО.

    Зустріч проходила не за писаним сценарієм. Слово одержували всі, хто хотів, точніше, зверталися ветерани, в кого найбільше накипіло на душі. І хто не побоявся піднятися з місця. Парадоксально, але так. Мовляв, я сьогодні тут виступлю, а завтра мені, не дай Боже, доведеться у лікарню лягати…

    Ніна САСІМ сорок років відпрацювала на залізниці. Тільки з громадським життям після виходу на заслужений відпочинок зв’язків не втрачає. Вона - голова квартального комітету у залізничному мікрорайоні. Лише здоров’я тане, як сніг весною. Лікувалася зовсім недавно, тому поділилася ще свіжими враженнями. Втішного мало. «Не можу туди йти (в лікарню - авт.), не хочу йти», - сказала ця літня жінка. - Бо відчула байдужість до чужого болю, зіткнулася із непрофесіоналізмом окремих медпрацівників, а то й вимаганням грошей». Їй, учасниці війни, пропонували сплатити 70 гривень за обстеження, хоч ця послуга для такої категорії громадян безкоштовна.

    До речі, на зустрічі прозвучала фраза, яка точно охарактеризувала ситуацію в медицині: лікарі перетворилися на «калькулятори»… в білих халатах.

    Такої ж думки про відвідини лікарні і Михайло Журило: «Ідеш в лікарню - наче на каторгу» Чому? А ось вам приклад, начебто, лікування, почутий на зустрічі. Лікарка, вже досить поважного віку, заходить у палату. І до хворої:

    - Ну, і як там ваша нога?

    - Та ні, в мене не нога болить. У мене - спина.

    - Гм!.. Добре! Тоді я пішла.

    Ось вам і діагноз…

    Представниця ветеранського Бахмача Надія Приходько відразу ж сказала, що бахмачани до своєї залізничної поліклініки претензій не мають. А ось до відділкової - вистачає. Тому пенсіонери-залізничники із Бахмача не хочуть їхати на лікування до Конотопа. І навела кілька фактів лікарської байдужості. Один із них, власне, і дав поштовх публікаціям на медичну тему в «Рабочем слове». А закінчила вона виступ словами: «Хворе суспільство - не здорові й лікарі».

    «Ходють слухи, словно мухи», що беруть. І за листки непрацездатності, і за медкомісії, і за добре ставлення…

    Старенька бабуся із села потрапила до лікарні. Їй тут же нашептали, що лікарку треба заохотити. Вона тоді буде уважніша і препарати чудодійні призначить. Розв’язала бабуся вузлик та сунула в кишеню халата дві купюри з портретом Грушевського. Почервоніла лікарка? Злякалася? Ніскілечки. Витягла двома доглянутими пальчиками гроші і сказала: «Фі, та мені цього й на помаду не вистачить».

    Чуток, як говорить знайомий прокурор, до справи не підшивають. Тільки диму без вогню все-таки не буває.

    Позиція головного лікаря Юрія Злиденного щодо всіх цих питань читачам «Рабочего слова» відома. Не буду переповідати його виступ, можу лиш додати, що Юрій Олександрович не раз підкреслював, як йому прикро за колег, прикро за таку маловтішну оцінку роботи медичного закладу. І закликав до співпраці. Яким чином? Не варто пенсіонерам у лікарні здаватися без бою. Немає місць чи щось не складається в кабінеті лікаря, не додому треба йти, а до медичних начальників - із їхніх високих посад видніше, чого в лікарні немає. В крайньому разі тут же напишіть, що ескулап не був уважний - тільки оглянув, а треба було й помацати, що приписав мікстуру, за яку треба половину пенсії в аптеку віднести, тобто напишіть, як було. Поставте прізвище і дату, вкиньте той аркуш до скриньки відгуків або занесіть до приймальні головного лікаря. І все. Або, врешті, зателефонуйте до головного лікаря і розкажіть про свою біду. Це не вилікує від хвороби, та хоч прийде маленьке відчуття, що ви не пил землі цієї, а сіль, людина, з якою треба рахуватися.

    І позитив: рада ветеранів і лікарня домовилися, що подібні зустрічі відбуватимуться постійно раз у квартал, а Людмилу Кірсу, голову ради, запрошуватимуть на наради медпрацівників відділкової.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05