РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (21 лютого 2014) 

  • Оптиміст Фадєєв з проспекту Миру

    Тримаю в руках унікальний документ - «Удостоверение личности начальствующего состава Красной Армии», в якому записано: «Предъявитель сего Фадеев Иван Михайлович состоит на действительной военной службе в Красной Армии». І далі - «Командир батареи 1387-го зенитно-артиллерийского полка, Ленинградский фронт». А ще список - нагороди…


    Іван ФАДЄЄВ


    Офіцери 1387-го зенітно-артилерійського полку Ленінградського фронту 6 грудня 1944 р. І. ФАДЄЄВ стоїть у верхньому ряду другий зліва.

    ПЕРЕМОГУ ЗУСТРІВ НА БЕРЕЗІ МОРЯ

    Доля цієї поважної віком людини дійсно-таки легендарна, сповнена всіляких життєвих тріумфів і трагедій. З того ж таки «Удостоверения личности» дізнаємося, що народився 12 червня 1921 р. у Башкирії.

    У 1939 р. Іван закінчив десятирічку і вступив до військового зенітно-артилерійського училища. Дехто із найвищого командування знав, що буде війна, а хтось уже відчував, що «гроза» наближається. 1 травня 1941 р. лейтенант І. Фадєєв «обмочив кубики» (військова традиція - випити 100 грамів оковитої за отримання військового звання), того ж дня отримав на проїзд літерні квитки.

    А вже 15 травня прибув за призначенням під Брест до окремого зенітно-артилерійського дивізіону 8-ї Мінської стрілецької дивізії. Тут незабаром виникло самісіньке пекло майбутньої війни.

    Вже за кільканадцять днів його багатьох побратимів у горнилі війни не стало. Бо буквально за тиждень-другий німецької навали війська Червоної Армії з кровопролитними боями і значними неповоротними втратами залишили Мінськ, Оршу, Смоленськ… Під цими та іншими містами та селами, у видолинку і на щонайменшій висотці кожний клапоть землі відстоювала батарея Фадєєва. Він пригадує: «Біля стін Смоленська серед тих, з ким я починав батареєю війну, лишилося нас тільки дванадцять. Ми ставили гармати на пряму наводку, що не дозволялося за статутом. Але інших шансів боронитися не було. Били німців упритул, і це для них було найстрашнішим, бо ворог гадав, що у наших перекиданих догори снарядами капонірах вже немає нікого живого».

    З тих, хто залишився живим, сформували 3-ю танкову бригаду. Хто хоч трохи обізнаний з історією минулої війни, здогадується, що творилося у 1941-у під Полтавою, Харковом, Воронежем, де воювала ця бригада. Після двох кульових поранень і контузії, лікування у багатьох шпиталях капітана Фадєєва призначено командиром батареї 32-ї зенітно-артилерійської дивізії, яка захищала Ленінград.

    У руках тримаю знімок 70-річної давнини. Пригляньтеся, які прекрасні обличчя офіцерів його прославленого полку! З усіх залишився живим тільки один він, кавалер двох орденів Вітчизняної війни, трьох орденів Червоної Зірки, медалі «За бойові заслуги» та багатьох інших бойових нагород. Перемогу над німцями капітан зустрів на березі Балтійського моря, про що й свідчить медаль «За взяття Кенігсберга». Він оповідає мені: «Ворог у столиці Прусії тримався так, що мури не пробивали наші снаряди. Це була одна із останніх фортець фашистської Німеччини, і ми її здолали. Щоправда, ціною велетенських людських втрат».

    Для мільйонів радянських воїнів перемога над німецько-фашистськими загарбниками, офіційно озвучена 9 травня 1945 р., не означала закінчення війни. Тисячі ешелонів відразу рушили на Далекий Схід, де мілітаристська Японія тримала у бойовій напрузі СРСР. Капітан Фадєєв зі своєю батареєю прибув на фронт вчасно. Лиш тільки розчохлили гармати, як пролунала команда «Вогонь!». Стволи, як і під Смоленськом, Харковом, Воронежем і Кенігсбергом, поливали, бо вони нагрівалися, водою. Метал вистояв, а воїни отримали ще одну ступінь душевного гарту. Адже знали: війні кінець!

    Іван Михайлович достеменно точно не може пригадати, скільки його батареєю збито за чотири роки війни німецьких і японських літаків, підбито танків і бронетранспортерів, знищено живої сили ворога. Це відмічалося у рапортах та у представленнях до нагород. А їх на сьогодні, окрім ювілейних, стільки, що на грудях нелегко носити.

    Забайкальський фронт та Далекий Схід ветеран згадує із гарним настроєм. Адже там зустрів майбутню дружину - лейтенанта Юлію Петрукович. У 1947 р. І.М. Фадєєва демобілізували за станом здоров’я. І молода сім’я вирішила поїхати до батьків Юлії у Шепетівку. Тут збудували хату, виховали чотирьох дітей. До 1982 р. Іван Михайлович працював незмінно в економічному відділі вагонного депо, тут же очолював профспілковий комітет. До речі, у журналістських справах мені повсякчас доводилося звертатися до нього. І завжди отримував компетентні відповіді на питання, що стосувалися роботи вагонників.

    Доля випробовує на міць. Він встиг вже двічі овдовіти. 30 грудня 2003 р. офіційно «розписався» Іван Михайлович з Галиною Дворецькою, в якої також виявилося непросте життя.

    ДЕСЯТЬ РОКІВ - ЯК ОДИН ДЕНЬ

    Так, доля їх наближала. Іван Михайлович після смерті другої дружини, мешкаючи в Уфі, згадав про Галину Григорівну (певний час вони обоє працювали у вагонному депо). Одного разу, прибувши до доньки у Шепетівку, вирішив провідати Дворецьку.

    - Було це серед літа, - згадує Галина Григорівна. - Я стояла із сусідкою у дворі. Розмовляли про свої господарські справи. І раптом, як грім серед ясного неба, з’явився Іван Михайлович.

    Як годиться, Галина Григорівна запросила гостя до квартири. Зустріч була короткою. Вона повторилася рівно через рік. Іван Михайлович цього разу висловив бажання одружитися.

    Ось так і живуть ювілейних десять років. Як один день. Дідуся Івана та бабусю Галю люблять діти, обожнюють онуки і правнуки. Тож оптимізму ветерана мають вчитися молоді та юні.

    Іван Михайлович свято береже реліквії воєнних часів - листи мамі, сестрі, які зворотно підписані різними номерами польової пошти. І всі зі штампами цензури.

    Ми сидимо з подружжям у затишній квартирі на проспекті Миру, і я в розмові радію, що він у свої більш як дев’яносто літ пам’ятає до деталей епізоди боїв, прізвища фронтових друзів, фахівців вагонної справи, з якими працював. А насамкінець попросив фронтові листи передати до музею. І каже: «Головне, щоб був мир, не було війни. Бо я такого надивився, таке пережив, що нікому такого вовіки-віків не бажаю».

    Олександр ЦАРИК, Фото автора та з сімейного архіву І. ФАДЄЄВА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05