РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 8 (21 лютого 2014) 

  • Заручники ситуації, або Знову про клятву

    Цьогорічний п'ятий номер «Рабочего слова» у Конотопі до читачів цього разу надійшов чомусь аж у вівторок. До обіду було спокійно, а вже потім автор цих слів стає популярним. Телефонують, дякують газеті, що звернула увагу на таку злободенну тему, як лікування ветеранів (публікація «Для чого сестрі милосердя проблеми пацієнтів?!»). Із Конотопа, з Бахмача... Подібна реакція від людей поважного віку прогнозувалася, та хотілося чути й думку лікарів.

    ВСЕ УПИРАЄТЬСЯ У ГРОШІ?

    Найпершим відгукнувся головний лікар відділкової лікарні станції Конотоп Юрій Злиденний. Відразу розумію, що саме Юрія Олександровича зачепило за живе, тож і на вдячність сподіватися не варто. Та емоційний початок розмови плавно переходить, як тепер говорять, у конструктивне річище, і ми домовляємося про зустріч, де головний залізничний лікар Конотопа скаже, що він думає про проблему, порушену в газеті. Отже, слово Юрію Злиденному:

    - Дійсно, говорити про медицину треба. Ситуація складна, тільки не варто занадто драматизувати. Ми виконуємо своє основне завдання - надаємо медичні послуги залізничникам та прикріпленому до медзакладу населенню. Міг би похвалитися справною цифрою й певними успіхами медичного колективу. Певними, бо є ряд досить серйозних проблем. Ми, наприклад, не можемо оновити медобладнання, перейти на ту сучасну і більш точну апаратуру, яка вже є у приватних клініках. Не можемо придбати нове обладнання у харчоблок, пральні машини, холодильники, інвентар. Те, що є, давно вичерпало свій ресурс. Не можемо капітально відремонтувати лікувальні корпуси. А деяким із них вже понад сто років. Ми законсервували частину медичної апаратури, бо не пройшла метрологічну провірку.

    Чому? Все упирається у гроші. Із державного бюджету щорічно лікарня одержує майже 16 мільйонів гривень, але 95 відсотків цієї суми становить заробітна плата і нарахування на заробітну плату. Позабюджетні надходження - фінансова допомога залізниці, кошти за профогляди, від зубопротезування, за лікування застрахованих осіб і так далі. Це лише 40 відсотків від потреби. До речі, залізниця весь час збільшує фінансову допомогу. За спільною постановою керівництва залізниці та Дорпрофсожу за останні три роки було надано понад 2 млн. грн.

    А тепер щодо тих прикрих випадків. Скажу відразу: кожен подібний факт не залишається поза увагою. Мусимо за етичних міркувань називати лише перші літери прізвищ. Бахмачанку Н. приймав лікар К., травматолог, їх у нас два. Колега якраз був у відпустці, тому К. довелося працювати за двох - і в стаціонарі, і в поліклініці. Поспішав. Вислухав би, розпитав, поспівчував - бо й слово лікує, дивись, і не було б того листа до газети.

    Трирічній Софійці, як я зрозумів, була потрібна допомога дитячого отоларинголога. У даний час в дитячій поліклініці такого спеціаліста немає. У ЛОР-відділенні, куди звернулися батьки, лікар відмовила, бо не може лікувати дітей, точніше, не повинна. Тут діє інструкція. Дітей лікує лікар, який пройшов відповідне навчання.

    Випадок зі страховим полісом теж від нашого безгрошів’я. Різні хвороби, різна вартість ліків. П’яти сотень гривень, які платить страхова компанія, на сьогодні не вистачає. І де брати кошти, коли держава виділяє їх лише на зарплату? Ми стали заручниками в цій ситуації. Лікар теж має серце. Хотів би допомогти, та не може.

    Ось ще приклад: у пацієнта задавнена хвороба. Її перебіг зупиняють нові препарати, та вони дорогі. І що робити? Або рекомендувати купити ліки за власні гроші, або порадити пити травку за п’ять гривень... Хоч останнє, ви добре розумієте, не дасть результату.

    Далі: пенсіонерка Н. звернула увагу, що медсестри набирають розчин для ін’єкції не в палаті, не на очах. Правильно, інструкція зобов’язує робити це у спеціальному кабінеті. Тут немає порушення. Недогледіла чи не так поставила крапельницю, не реагує на зауваження, тоді звертайтеся до завідуючого відділенням, до моїх заступників, до мене. Жодне звернення, жодна скарга, повірте мені, не залишиться поза увагою. У поліклініці є скринька для скарг і пропозицій - пишіть. Врешті-решт, можете просто телефонувати.

    УВАЖНО ЧИТАТИ! ПРО СОЦІАЛЬНУ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

    І щодо Гіппократа. Не стану глибоко вдаватися в історію, та є гіпотеза, що клятва йому не належить. Коли Гіппократ помер, про подібну урочисту обіцянку ще не чули - уперше її було опубліковано у 1848 р. І коли уважно перечитати Гіппократівську клятву, то в ній (у різних варіантах тексту) мова йде тільки про зобов’язання перед наставниками, колегами й учнями, про гарантії непричинення шкоди хворому, про збереження лікарської таємниці. Ніде в тексті не сказано, що лікар повинен лікувати хворого безкоштовно та при цьому терпіти глумливе і байдуже ставлення до себе.

    Так, наші лікарі дають «Клятву лікаря України», зобов’язуються надавати допомогу і дбати про здоров’я людей. Тільки у тексті тієї клятви немає слів, що у держави теж є обов’язок - фінансувати медицину належним чином. Люди інколи забувають, що праця лікаря чогось та варта, що реалізація гарантованого в Конституції права громадян на охорону здоров’я повинна ґрунтуватися не лише на професійних обов’язках, а й на об’єктивних можливостях лікарів їх забезпечувати.

    Обов’язок лікаря - надати лікарську допомогу членам суспільства, обов’язок суспільства - винагородити його за цю роботу. І коли медикові за висококваліфіковану працю видають зарплату, яка нижча ніж зарплата прибиральниці в офісі якоїсь фірми, то, пробачте, це жахлива соціальна несправедливість. Не можна законне право громадян на охорону здоров’я реалізовувати за рахунок відчуження висококваліфікованої праці у сотень тисяч лікарів.

    Але, на жаль, такі реалії життя. Тому бережіть своє здоров’я! Його ні за які гроші не купиш.

    КРАПКУ СТАВИТИ ЗАРАНО

    На публікацію газети відреагував головний лікар залізничної поліклініки на станції Бахмач Анатолій ДАНЬКО.

    - Дійсно, - сказав Анатолій Михайлович. - Проблеми є. І найперша - фінансування. Нам держава на медикаменти щомісяця виділяє 300 гривень. Що можна купити за такі гроші при нинішніх цінах? Дуже мало. А ми обслуговуємо дві тисячі чотириста працюючих залізничників і майже тисячі залізничних пенсіонерів. У поліклініку потрібен новий біоаналізатор, рентгенапарат, автомобіль, треба робити капітальний ремонт у приміщенні…

    А там назріває кадрова проблема, бо лікарі наші вже йтимуть на пенсію…Хто їх замінить? Не знаю. Низька зарплата і перспектива потрапити під скорочення після оптимізації у медицині навряд чи привабить молодих лікарів.

    Випадок із бахмачанкою Н., про який йшлося у публікації газети, можна назвати прикрим. Тільки вини з боку нашої поліклініки у тому немає. Н. у Бахмачі від хірурга одержала направлення до травматолога у відділкову лікарню на станції Конотоп.

    І вже травматолог мав вирішувати, де і як лікувати колінний суглоб.

    Ось так. Тільки медична тема розмовами із двома головними лікарями не вичерпалася. Як стало відомо, рада ветеранів-залізничників запросила до себе керівників відділкової лікарні на станції Конотоп, щоб обговорити проблеми лікування пенсіонерів. Лікарі погодилися. Тож крапку ставити зарано…

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05