РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 7 (14 лютого 2014) 

  • Нехай не втрачається зв’язок

    Афганістан. Це слово для багатьох співвітчизників старшого покоління так чи інакше пов’язано з війною. Розпочата у грудні 1979-го введенням «обмеженого контингенту» радянських військ для надання, як тоді офіційно проголошувалось, «інтернаціональної допомоги» афганському народу, ця військова кампанія швидко переросла у широкомасштабну війну. Війну, яка стала доленосною для цілого покоління людей. Людей, у яких і досі зі словом «афган» пов’язано дуже багато - і суворі випробування, і важкі фізичні та душевні рани, і втрата близьких.


    Віктор КЛЕМЕНТЬЄВ


    У день виводу військ з Афганістану

    Козятинець Віктор КЛЕМЕНТЬЄВ потрапив на ту війну навесні 1988-го. У розпал горбачовської «перестройки», коли політики вже активно обговорювали завершення цієї неоголошеної війни та терміни виведення радянських військ з Афганістану, молодий солдат був упевнений, що за місяць-два служитиме вже на території Союзу, й Афганістан - то лише незначний період у його військовій службі. Однак ці місяць-два розтягнулися для нього майже на рік, а афганську землю зі своїми однополчанами він полишав одним із останніх, саме у переддень 15 лютого 1989 р., коли завершився вивід радянських військ з Афганістану.

    - Про те, що служитиму в Афганістані, зрозумів мало не з перших днів своєї армійської служби, - розповідає Віктор. - Нашу команду призовників зібрали у Львові і за декілька днів літаком передислокували до Ташкента. І вже там, в одній з навчальних військових частин, повідомили, що готують нас до «Афгана». Звісно, для моїх батьків ця новина була важким випробуванням, та всі ми сподівалися на краще.

    Служив я в окремому батальйоні зв’язку, що дислокувався у Кабулі, однак неодноразово довелося побувати й в Джалалабаді, Кундузі, інших регіонах цієї мусульманської країни. Я був телеграфістом таємного зв’язку. Тож часто доводилося забезпечувати зв’язок наших підрозділів, що виходили на бойові завдання.

    А на війні, як на війні...

    Скажу лише, що для мене, як і для моїх бойових побратимів, ця війна стала справжнім випробуванням: і на міцність духу, і на справжню чоловічу дружбу, і на гартування характеру. Після неї на чимало речей у цьому житті став дивитися по-іншому.

    Про те, що ось-ось війна для нас має завершитися і розпочнеться вивід військ, ми знали з повідомлень радіо, газет та телебачення. Очікували на цю мить, мабуть, не менше ніж на наказ про завершення строкової служби. А останні дні очікування були, мабуть, найважчими із тих, що провів в Афганістані. Коли надійшов наказ про те, що ми залишаємо цю країну, радості не було меж. Більшість особового складу нашого батальйону зв’язку військово-транспортними літаками було перевезено на один з аеродромів поблизу державного кордону СРСР. А вже там ми дочекалися своїх однополчан, що виїздили з Кабулу на штабній військовій техніці. Чому передислокація проходила саме так? Мені про це невідомо. Проте вважаю, що командування намагалося запобігти зайвих втрат. Душмани часто обстрілювали саме колони військової техніки.

    Виходили ми з Афганістану по тому мосту через прикордонну річку, про який згодом говоритиме і який побачить по телебаченню вся країна. Щоправда, ми йшли звичною колоною. Ніхто нас не зустрічав з оркестром та квітами. Не було й телебачення. Все це відбулось вже потім, коли останню колонну радянських військових виводив сам командувач обмеженого контингенту генерал Громов.

    Невдячна це справа - воювати у чужій країні за «щастя» іншого народу. Адже, як свідчить історія, зазвичай ті, кому допомагали і кого визволяли, згодом забувають про це, або ж не хочуть пам’ятати. І ще більш прикро буває через те, що доводиться боронити від збройних зіткнень між співгромадянами. Для Віктора Клементьєва афганська війна мала продовження на Кавказі, куди він потрапив служити після виведення військ з Афганістану. Бо саме тоді спалахнув вірмено-азербайджанський конфлікт, в якому він став миротворцем. Словом, потрапив з однієї війни на іншу.

    Після завершення армійської служби своє трудове життя воїн-«афганець» вирішив розпочати на одному з промислових підприємств Сибіру. Не склалося. Та й велика країна як така на початку 90-х вже розвалювалася. Тож невдовзі повернувся до рідної домівки. І тут у нагоді став багатий досвід телеграфіста, набутий у війську. Як кваліфікованого фахівця його взяли на роботу механіком зв’язку у Козятинську дистанцію сигналізації та зв’язку, де він працює вже третій десяток років.

    - Мені дуже подобається моя робота та й колектив у нас чудовий, - говорить мій співрозмовник. - Тут у мене чимало друзів та приятелів, з якими мені цікаво і на роботі, і у повсякденному житті. Дуже хочу, щоб і мій син Олексій, який вже завершує навчання в одному з вищих навчальних закладів залізничного транспорту саме за фахом зв’язківця, також знайшов себе на залізниці.

    Афганістан - то особливий період у моєму житті. Я й досі намагаюся підтримувати зв’язок зі своїми однополчанами, побратимами з тієї війни. Щоправда, з роками ці зв’язки дещо втрачаються. Багато з нас тепер живуть у різних країнах як колишнього СРСР, так і далекого зарубіжжя. Тож зустрічаємося не так вже й часто. Та тут нічого не вдієш. Однак та війна для кожного, хто там побував, залишила свій слід.

    Анатолій САДОВЕНКО, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05