РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 5 (31 січня 2014) 

  • Для чого сестрі милосердя проблеми пацієнтів?!

    ЗАМІСТЬ ЕПІГРАФА
    «І діагноз був не вірний,
    І рецепт не точний:
    Терапевт кінчив вечірній,
    Фармацевт - заочний.
    Ну а як до послуг від тих
    двох?
    Гаманця готуйте: для них
    хворий - лох!»

    В. Шинкарук,
    м. Житомир

    Спочатку був лист. Від пенсіонерки із Бахмача. Факт підтвердився, але з ряду причин на сторінку газети не потрапив. Заглиблюватися у цю тему інтерес пропав, та через місяць розповідають про подібний випадок. А там ще і ще… Як сказав би гуморист, тенденція, одначе.

    Читачка з Бахмача, назвемо її Н., написала, як вона намагалася полікувати колінний суглоб у залізничній відділковій лікарні на ст. Конотоп. Мала, здається, усе: направлення із поліклініки, страховий поліс і трохи грошей. Але того ж дня повернулася додому, бо лікар М., швидко оглянувши літню жінку, заявив, що ні місць, ні ліків у лікарні немає. Та виписав рецепт на пристойну для пенсіонерки суму. Щось вона із того переліку придбала, застосувала за рецептом, і, знаєте, допомогло - картоплю на городі викопала самотужки.

    У Софійки, трирічної симпатюлечки й розумниці, висока температура піднялася наприкінці дня. «Мамо, вушко болить», - плакала дитина. Батьки і бабуся за неї - та в дитячу поліклініку відділкової лікарні. Але на порозі кабінету від слів лікарки заніміли. «Я вже не приймаю, - сказала вона. - Приходьте завтра». Просили, умовляли - тільки безрезультатно. Завтра - і все. «Та ви ж лікар! - вихопилося в молодого батька. - Клятву Гіппократа давали!»

    До речі, анекдот у тему.

    - Лікарю, та ви ж в університеті клятву Гіппократа приймали! - говорить обурений пацієнт.

    - В університеті я багато чого приймав…

    Справді, є наївні люди, які вважають, що випускники медичних вишів клянуться не залишити хворого в біді і надати медичну допомогу, тобто дотримуються заповітів від грека-ескулапа. Тільки це, даруйте, міф. У найпоширенішому тексті так званої клятви Гіппократа лікар зобов’язується не зашкодити, не давати на прохання пацієнта смертного засобу, жінкам - не застосовувати абортивного песарію (інструмент - ред.), не робити розтину хворого «із явними ознаками кам’яної хвороби», а перебуваючи в його домі, бути «далеким від розпусних намірів і спокус, особливо - від любовних утіх із жінками й чоловіками, будь вони вільними чи рабами». Оце і все, власне, що стосується лікування. А ось у Клятві лікаря, яку в Україні складають з 1992 р., подібні слова є: «…Надавати медичну допомогу всім, хто її потребує». Просто і зрозуміло. Але…

    Пенсіонерка з Конотопа Р. мала страховий поліс, тож розраховувала, що його вистачить на весь курс лікування. Але вже через чотири дні їй назвали суму утричі вищу. І делікатно натякнули: або сплачувати, або виписуватися. А вона - вдова, тільки-но поховала сина, а другий - хворий.

    Н., теж залізничниці-пенсіонерці, новітні тенденції у медичних закладах були відомі, тож із першого дня стала уважно спостерігати за маніпуляціями персоналу. «Прийшла молоденька така сестричка, - розповідала, - поставила мені крапельницю. Бачу, що не так, що розчин по руці тече. Кажу їй, а сестрі милосердя - як об стіну горохом. Забігла через сорок хвилин, витерла рушником і повісила той рушник сушитися на батарею. І все. Хоча б вибачилася. І ліки дивно колють. Прийде людина зі своєю ампулкою, за ціною недешевою, звісна річ, так у шприц набирають не на очах, а десь у себе. А коли на очах, то стараються не весь розчин вибрати…»

    Скажете, в неї упереджене ставлення?! Можливо. Та з’явилося воно не на голому місці. Запитаєте, чому так відбувається? Відповідь треба шукати, на моє переконання, в реаліях початку дев’яностих. Суспільство тоді повернулося до медицини своєю нижньою пишною частиною - як до освіти, до науки і всього, що вимагає фінансування - й одержало… Відразу ж спрацював принцип самовиживання. Звідси ростуть ноги і теперішніх благодійних внесків, і «відкатів» (хіба не чули?) лікарям від хазяїв аптек, і торгівля довідками та лікарняними, заохочення середньому медичному персоналу за ін’єкцію, за вчасно принесене судно тяжкохворому і просто подарунки. Бо як не подякувати, приміром, хірургові, який врятував життя і буквально витягнув із того світу? Одних слів тут замало. Адже лікар, як говорив гуморист, квітів і цукерок не п’є.

    Тепер ліричний відступ заради пошуку істини. У 90-і медикові було не до клятви якогось там Гіппократа - зароблених й одержаних у лікарні грошей не вистачало на хліб. Це, до речі, помітив відомий російський офтальмолог Святослав Федоров (1927 - 2000 рр.). У своєму останньому інтерв’ю він сказав: «Я хороший врач, потому что свободный, и у меня 480 свободных врачей. «Клятва Гиппократа» - это все фикция. А на самом деле есть реальная жизнь - кушать нужно каждый день, квартиру иметь, одеваться. Думают, что мы какие-то ангелы летающие. Ангел, получающий зарплату в 350 рублей? И таких врачей сегодня в России полтора миллиона. Полтора миллиона бедняков с высшим образованием, интеллектуальных рабов. Требовать, чтобы медицина хорошо работала в этих условиях - абсурд!»

    Поступ медицини по ринковій стежці помітили й гумористи. Ось лікар заходить до палати та говорить пацієнтові:

    - У мене для вас погана новина…

    - Що? Я помру?

    - Ні, ми вас будемо лікувати.

    Лікування тепер справді дороге. Лишень не варто усю вину перекладати на лікарів, на медсестер чи санітарок. Є ще така галузь, як фармакологія. Україна мала найпотужнішу в Радянському Союзі базу для виробництва ліків та медпрепаратів. Вона не втрачена - вона швидко перейшла до рук «ефективних власників». Бо це досить прибуткова справа. За обсягами прибутків її ставлять на третє місце після наркоторгівлі і торгівлі зброєю.

    Також немало ліків в Україну імпортується. Були б тільки гроші. А грошей - як завжди... За даними Українського державного фармакологічного центру, 40% пацієнтів просять лікарів замінити виписані ліки більш дешевшими аналогами, хоч усвідомлюють наслідки такої заміни.

    До речі, щодо «ефективних власників» у фармацевтиці я не маю нічого «проти». Тільки «за». Але пам’ятаю попередження бородатого Маркса, що немає такого злочину, на який би не пішов пересічний буржуй заради трьохсотвідсоткового прибутку.

    Наша нинішня медицина нагадує паровоз, який летить під гору. Його можна зупинити, та краще не ризикувати. Застосую метафору: бо локомотив раритетний - колеса, дишла і котел вже вичерпали свій ресурс, вугілля в тендері - обмаль, вода - хоч би дотягнути до станції. Тому дивними видаються прочитані зовсім недавно рядки про медичний колектив, який плідно завершив рік, про лікарню, яка поставила на десять клізм більше, тому у майбутнє дивиться з оптимізмом. Якби ж все було так просто. Основне випробування для лікарів і їх пацієнтів ще попереду. Не варто приховувати істинний стан речей. Бо це - як помилка в діагнозі.

    ВІД РЕДАКЦІЇ

    Те, що кореспондентові довірилась не одна особа, яка обслуговується у залізничній поліклініці ст. Бахмач, говорить про вже задавнене соціальне явище. Слізливі історії, мовляв, лікарі, медсестри, санітарки вимагають… - на кожному кроці у тих, хто хворіє. Пригадалося, що вимагати вміють не лише у пересічній лікарні, приміром, мого рідного впродовж уже 50 з великим гаком району Києва.

    Змусити давати хабаря, дорогі мої, може представник будь-якої професії, в абсолютно будь-якій ситуації. Але дорікання на лікарів викликані насамперед гостротою ситуації, в якій перебуває пацієнт. Коли вам неправильно дають здачу в магазині або доводиться стояти у довжелезній черзі в податковій, у конторі з розподілу природного газу і т.д, як себе почуваєте? Мабуть, і не сигналізуєте навіть господарю сусіднього гастроному, керівникові держоргану: «Всі продавці (або податківці, список продовжуйте самотужки) підступні люди». Мовчимо, терпимо, тому що ситуація не настільки критична. А хворий терпіти не може, його дорогоцінне здоров’я повинне бути відновлене, адже іноді хвилина зберігає життя. Ось коли на цьому й грають деякі ескулапи, які про Гіппократа вже давно забули. І клятва лікаря їм також не закон.

    Якось у довірливій розмові один із пацієнтів, який також, як і я, чекав своєї черги на прийом до людини у білому халаті у районній лікарні, видав: «В наш час у цій країні потрібно мати трьох друзів - лікаря, міліціонера й адвоката». Такі, на жаль, реалії.

    І НАОСТАНОК. Нещодавно на очах багатьох пасажирів у київському метро між Вокзальною та Університетом кишеньковий злодій нахабно вийняв гаманець із сумки юної дівчини. Поки навколишній люд з’ясовував, чому дівча ревма реве, а автор цих рядків визвірився на «представительного мужчину», поїзд зупинився на пероні. А той щипач накивав п’ятами. І жодного міліціянта на станції метро… Наші дії? У пасажирів знайшлася пігулка «для нервів» тієї скривдженої дівчини. Зібрали сякий-такий дріб’язок, щоб змогла доїхати до студентського гуртожитка. Це я до того, що, виявляється, можемо обходитися без лікарів. Якщо на все інше уваги не звертаємо?

    Чи відчули смислову паралель у цій репліці, чи ні? Час покаже. А якщо серйозно, настав час бахмачанам звертатися із скаргами до головного лікаря залізничної поліклініки. Чи не так?! А інакше справу не зрушити з місця, якщо слово пацієнта до сестри милосердя, як горохом по стіні. Тенденція, одначе.

    Микола ПАЦАК, Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05