РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (24 січня 2014) 

  • Камса і сало - їсиш, а все мало

    Багатий ми народ. У нас все є: і земля щедра, і води тихі та блакитні, і трави зелені… А сонечко яке лагідне! Особливо, коли низенько та вечір близенько - так і тягне на всяку лірику… «І що з того?» - озивається внутрішній голос. Він у мене завжди так - завжди проти. «А ладу ніякого немає, - продовжує аспид, - як були голі, так і залишилися. Лірика, поезія!… «Так ніхто не кохав, через тисячу літ лиш приходить подібне кохання…» А результат? Сорок п'ять мільйонів уже…»

    Чесне слово, набрид - бурчить та й бурчить. Але ж не вимкнеш. Я вже й цифрами усякими офіційними пробував. Дивись, кажу, тут росте, тут піднімається, там вище рівня попереднього року...

    - Ти до дзеркала давно підходив? У тебе вже давно ні росте, ні піднімається.

    Це він на животик натякає. Був, зізнаюся чесно, був. Але ж спав, тобто зник. Наче ні в чому собі й не відмовляв. Захотів камси - купив. Хоч кілограм, хоч і кожен тиждень. Картопелька, капусточка і там усяка морквочка - свої, з городу. Родять, слава Богу, добре. Та і сам я не сподівався на покращення - а тепер старі штани налазять, шнурки зав’язую швидко…

    Тільки на слові «камса» внутрішній голос замовк і засопів. Ага, клятий, здаєшся! Та й розвиваю наступ. Камсу, пояснюю, треба брати із чорною спинкою. Якщо солонувата - вимочити. Рибка хоч і дрібненька, та в ній є жири і вітаміни. Камса - універсальний національний продукт. Як сало.

    - Тю, - знову озивається внутрішній голос, - прирівняв камсу до сала. У салі - сила. А в ній що?

    - А ще можна зробити «камсу під шубою». Теж смачно.

    - Краще вже з оселедцем.

    Ось тут мій терпець увірвався. Щоб ти знав, кажу, камсу їли древні греки і древні римляни. Імпортну, виловлену в Чорному морі. І настільки вона їм припала до смаку, що Катон, якого називають ще Цензором, давньоримський полководець та політичний діяч, дорікав патриціям за високі трати на маленьку солону рибку від берегів Понту Евксинського (Чорне море, греч. - Негостинне). Зауваж, патриціїв, а не плебеїв. У IV столітті до нашої ери давньо-грецький поет Архестрат, автор досить цікавих робіт із «кулінарної географії», присвятив камсі цілу книжку. Де що ловиться, як смажиться… Одне слово, гурман.

    - Так то ж древні… Наші про камсу не писали. Наші писали про сало.

    Кому що. Та «Енеїду» Котляревського все ж тягну з полиці. Як стверджують мудрі літературознавці, то є енциклопедія старосвітського життя. «Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали. І брагу кухликом тягли», - читаю вже на початку. Програю, зрозуміло. «Зевес тогді кружав сивуху І оселедцем заїдав». Це вже ближче - оселедець камсі родич. Але не те.

    На жаль, не писав Котляревський про камсу. Як і Григорій Квітка-Основ’яненко. Їхні наступники про застілля згадували ще менше. Пріоритетом були душа, високі помисли, любов… У Лесі Українки, пригадайте, антиподом Мавці стала метка й хазяйновита господиня Килина, у нашої сучасниці Ліни Костенко - Марусі - заможна Галя Вишняківна. Тільки яка ж то любов без смачного обіду чи вечері!

    - Та щоб сала четвертинка на столі лежала, свіжий хліб і часничок. Можна ще й чарочку…

    - Чи ти думаєш, що тоді їсти було нічого? «Ой коли ж ми наїмося хліба чорного з камсою», - заспівали вже за радянського часу. Українська кухня ніколи не вважалася бідною. Ось слухай: «Тут їли рознії потрави (страви), І все з полив’яних мисок, І самі гарнії приправи з нових кленових тарілок: Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підливою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик» («Енеїда» Котляревського) Що таке локшина, думаю, здогадався. Лапша, лапша… А лемішка, зубці, путря, кваша, шулик медовий?

    Мовчить внутрішній голос. Тоді роз’яснюю йому, що лемішку варили із підсмаженого борошна, яке засипали в окріп та запікали в печі. Їли лемішку в скоромні дні з молоком, а в піст - мастили олією. Часто лемішка заступала хліб, про що свідчить прислів’я: «Галушки та лемішка, а хлібу - перемішка». У гуцульських, подільських та буковинських селах подібним способом варили кукурудзяну мамалигу.

    Квашу готували із житнього чи гречаного борошна, до якого додавали солод та запарювали окропом. Кваша прокисала в теплому місці, після чого її варили. На початку XX ст. вона поступово виходить з ужитку.

    Зубці - страва із пророщеного ячменю, який висушували, підсмажували та варили, як кашу. 3убці мали солодкуватий смак і вважалися ласощами.

    На путрю йшла неподрібнена ячмінна крупа. Її варили, висипали у дерев’яні ночви, обсипали житньою солодовою мукою, перемішували, укладали у дерев’яну діжку, заливали водою навпіл із сирівцем і ставили у тепле місце. Після вкисання переставляли на холод. Споживали путрю в основному у Великий піст.

    А шулики - це спеціально випечені борошняні коржики, які ламали на дрібні шматочки, скидали в макітру, перемішували з медовою ситою і розтертим маком.

    І це я не згадую про борщі. Ніде в Європі немає такої смачної страви…

    - Та був я там, - встріває внутрішній. - У них і сало не таке - тоненьке, без шкірки. Та й назву вони спотворюють - «sadlo» кажуть. А наше ж - товщиною у чверть, та з прорістю, та щоб шкірочка підсмажена, і щоб тільки соломкою…

    Годі вже, кажу, тобі про сало. Набридло слухати. Його їдять скрізь і не менше. Візьми англійців. На сніданок у них - яєчня з беконом. Що таке бекон? Отож бо. Та Колумб без сала не доплив би до Америки.

    Та щоб ти знав, столицею сала називають італійське містечко Колонната. Це там, де добувають знаменитий каррський мармур. Тільки не камінь приніс славу містечку, а lardo di Colonnata - сало із Колоннати. Виробництво його, як стверджують туристи, через постійні «наїзди» місцевої санітарної інспекції майже підпільне, і, зрозуміло, попит значно перевищує пропозицію.

    Оригінальність технології приготування lardo di Colonnata полягає в тому, що його солять у мармурових боднях, додають багато спецій (кожна родина має свій унікальний рецепт) та витримують по півроку у печерах. Мармур, стверджують фахівці, має унікальні властивості для збереження продуктів: тримає температуру, вологість та виступає консервантом. Застосовувати сучасні консерванти тут заборонено. До речі, свиней у Колоннату завозять, і вони повинні відповідати певним параметрам, наприклад, важити не менше півтора центнера. Ті, хто коштував lardo di Colonnata, розказують, що воно духмяне і прямо тане в роті.

    Популярний у гурманів ще один продукт - Valle d’Aosta Lard d’Arnad. Це теж сало, але з комуни на північному заході Італії. Технологія приготування подібна до lardo di Colonnata, тільки бодні тут роблять дубові, каштанові або горіхові.

    Мовчить внутрішній голос. А я намагаюся пригадати, про що йшла мова. Та про багатство ж… Усього у нас…

    - Всього, всього, - чую. - Нових років скільки? Два. Нормальним людям й одного достатньо, а ми двічі святкуємо. Щоб уже напевне, щоб раптом не повернувся старий. І майдани ледь не щоосені влаштовуємо. Майдануємо, а треба просто працювати.

    Тоді буде вдосталь всього на нашому столі, у холодильнику і коморі. І камси, і сала...

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05