РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 4 (24 січня 2014) 

  • «Садок вишневий коло хати». Кому присвячений цей вірш Кобзаря?

    Двадцять чотири роки кріпацтва, десять - солдатчини, чотири - під суворим наглядом поліції та дев’ять років життя на волі. Цю сумну періодику біографії Кобзаря знає кожен школяр. Як і те, що Тарасикові глибоку в душу запали дідусеві розповіді про козаків і Коліївщину, що із кріпацтва його викупили Жуковський та Брюлов… Поінформованіші розкажуть про Кирило-Мефодіївське братство і друзів-приятелів Шевченка цих літ, про те, як, повертаючись із заслання, в Москві познайомився він із російським актором Михайлом Щепкіним… І лише одиниці згадають про братів Лазаревських, хоч вони, безумовно, заслуговують на більшу увагу.

    ЛАЗАРЕВСЬКІ - дрібний дворянський рід із Конотопського повіту Чернігівської губернії початку позаминулого століття. Новоспечений дворянський рід, бо ще дід їх сам ходив за плугом і писався просто Лазаренко. Але батько вже був повітовим суддею і мав трохи землі під Гирявкою - це за п’ятнадцять кілометрів від Конотопа на шляху до Ромен. Мав дружину Опанасію Олексіївну й восьмеро дітей: двох доньок і синів, які пробивалися у світ самотужки. Першим із родинного гнізда випурхнув Василь. За ним - Михайло, який став служити у Прикордонній комісії. На цю службу потрапив і Федір. Саме йому й довелося зустріти в Оренбурзі засланого поета. Як писав він у спогадах, 9 червня 1847 р. стало відомо, що жандарми привезли Шевченка. Він відразу ж кинувся до казарми. Проте Тарас Григорович повівся із незнайомим земляком досить прохолодно. Але вже через два дні поет гостюватиме у конотопчан Федора Лазаревського й Сергія Левицького, які служили і мешкали разом. Федорові Лазаревському тоді вдалося виклопотати в генерала Ладиженського, приятеля старшого брата Михайла, короткотривалу відпустку для солдата. Просиділи і проговорили вони всю ніч. І з того часу зв’язок між Шевченком та братами Лазаревськими не уривався до самої смерті поета.


    Тарас Шевченко разом зі своїми друзями Г. Честахівським (художник),
    братами Лазаревськими и П. Якушкіним (письменник-етнограф). 1859 р.

    Лазаревські допомагали Тарасу Григоровичу і словом, і ділом, і грішми. На-приклад, з усіх відомих листів періоду заслання третина кореспонденції адресовано саме їм. Одержавши дозвіл на проживання в Петербурзі, поет оселився спершу у квартирі Михайла Лазаревського. М. Лазаревський вів його фінансово-майнові справи, а після смерті поета його брати Микита та Йосип Шевченки доручають М. Лазаревському одержати речі померлого із квартири в Академії з метою подальшої передачі родині.

    Або історія з перепохованням Кобзаря. Виїхавши із Петербурга до Москви, Олександр Лазаревський, наймолодший із братів, та Григорій Честахівський, які супроводжували домовину, не знали, де буде поховано поета. Якщо влада заборонить поховати у Києві - а Микита та Йосип Шевченки вже купили там місце на цвинтарі, повезуть у Гирявку. Та склалося, що могилу Кобзареві насипали під Каневом, хоч такого ні усного, ні письмового в буквальному розумінні цього слова заповіту не було. Лише у вірші, написаному під час хвороби ще до заслання (грудень 1845 р.), мовиться про «лани широкополі», «і Дніпро, і кручі».

    ЩЕ ОДНА промовиста деталь. Вірш «Садок вишневий коло хати» (цикл «В казематі») - перлина лірики Кобзаря, присвячений Опанасії Олексіївні Лазаревській. Поет називав її матір’ю і намалював при зустрічі портрет. Вона ж віддячувала йому воістину материнським теплом. «Благодарю Вас, добрейший и уважаемый Тарас Григорьевич, - писала вона в одному із листів, - за Ваши подарки, которые я ценю, как внимание человека всеми здесь уважаемого и как произведение нашего родного художника. Не имея удовольствия знать Вас лично, тем не менее я полюбила Вас, как самого близкого, родного, слыша о Вас постоянные похвалы от всех и в особенности от моих детей, за дружбу к которым я сердечно благодарю Вас: примите же и от меня, как слабый знак моего душевного к Вам уважения, наших малороссийских гостинцев, которые передаст Вам мой сын Иван, но не вполне я их Вам высылаю, постараюся в скором времени прислать.

    Прощайте же, любите там в Петербурге моих детей, как они Вас любят, и не забывайте нас, как мы Вас не забыли.

    Душевно уважающая Вас Афанасия Лазаревская».

    Долі братів Лазаревських склалися по-різному. Яків Лазаревський, випускник Дворянського полку (військове училище в Санкт-Петербурзі - авт.). Швидко Яків Матвійович залишив військову службу і перейшов на державну. Через десять років він став управителем Лівадії - літньої царської резиденції. Саме тоді тут на чорноморському узбережжі велося інтенсивне будівництво. Посада була помітною. Цар, як свідчать спогади О. Лазаревського, «сделал визит жене управляющего», а імператриця у 1872 р. хрестила дочку Якова Матвійовича Марію. Пізніше, коли Лазаревський залишив службу, від царської родини було надано допомогу: дві тисячі карбованців - Якову Матвійовичу та шістсот карбованців - його дочці. Віку доживав він у Ялті, а похований у Лівадії (1880 р.).

    Іван Лазаревський вчився у Конотопському повітовому училищі, в Ніжинській гімназії, та у 1855 р. брати забрали його до Санкт-Петербурга. Закінчивши університетський курс, Іван Матвійович працював у державних установах, які відали селянськими справами царства Польського. У молодому віці занедужав на серце. Воно не витримало під час однієї з інспекцій. Похований Іван Лазаревський у Варшаві.

    Також рано пішли із життя інші брати: Михайло у тому ж 1867 р., Василь та Федір померли у 1890-му.

    ОЛЕКСАНДР Матвійович Лазаревський - тема окремої розмови. Історик, археограф, громадський діяч, він залишив по собі велику наукову спадщину. Сьогодні його ім’я носить краєзнавчий музей у Конотопі й вулиця в центрі міста (колишня Карла Маркса - авт.), сьогодні кожен історик, досліджуючи минуле України XVIІ-XVIII ст., послуговується працями уродженця Гирявки, бо в них зібрано колосальний масив документів минулого. Він був одним з ініціаторів створення часопису «Киевская старина».

    У 1869 р. подружжя Лазаревських, Олександр Матвійович та його дружина Катерина Федорівна, купують на околиці Підлипного (село Конотопського повіту, тепер село міського підпорядкування - авт.) десятину землі та зводять «літній будинок», насаджують парк і закладають сад. Наскільки був «літнім» той будинок, сказати важко - на цій начебто «дачі» сім’я мешкала постійно. Олександрові Матвійовичу із Підлипного було близько до роботи в Конотоп. І до залізниці теж - йому доводилося часто їздити то до Києва, то до Чернігова. Тут, у Підлипному, народився син Борис. Він стане російськомовним письменником. Підлипне записане як місце народження Гліба - сина від другого шлюбу Олександра Матвійовича. Сюди, в Підлипне, приїздив Микола Костомаров, історик і товариш Тараса Шевченка. Борис Лазаревський пригадував: «...У Підлипному в саду років із 20 стояла дерев’яна альтанка, де у середині, на стіні написано було олівцем: «Року 1879 р. у липні тут відпочивав Микола Іванович Костомаров».

    Чи залишилося щось від садиби історика Лазаревського в Підлипному? У революційному 1917 р. «літній будинок» у парку над ставком було розграбовано, а книжки з бібліотеки «пана» підлипненці пустили на самокрутки. Правда, згодом начебто й шанували. У 1927 р., як повідомляв журнал «Україна», на зборах громадськості в Конотопі з нагоди 25-ліття від дня смерті вченого виступав селянин Батюк і розповідав, «як Лазаревський допомагав підлипненцям, особливо бідноті й скривдженим, у всіх справах».

    І в сусідній Гирявці було так само. Хтось із місцевих селян у двадцяті роки гранітну плиту з могили ученого (Олександра Лазаревського було поховано у Гирявці - авт.) використав для фундаменту своєї нової хати. Але село було перейменоване на Шевченківку (тепер Шевченкове - авт.). У шістдесяті роки минулого століття тут поставили пам’ятник Кобзареві.

    Гирявка - не єдине місце колишньої Чернігівщини, пов’язане із Кобзарем. Тарас Григорович у нашому краї мав багатьох друзів і знайомих. Але тільки Лазаревські залишили в його нелегкій долі такий світлий слід. Михайло Грушевський якось зауважив: «...Шість братів Лазаревських, приятелі Шевченка, самі по собі варті культурно-історичної монографії...»

    Від редакції

    «Садок вишневий коло хати» - таку назву має дослідницький проект, який проводить наукова бібліотека Уманського національного університету садівництва. Крім читацьких конференцій, конкурсів малюнків від студентів та учнів місцевих шкіл готується збірка старовинних та сучасних рецептів страв з вишень «Уманська вишня», будуть проведені конкурси читців-декламаторів і конкурс власних творів «Вінок Кобзареві».

    Отже, ліричний вірш Тараса Шевченка надихає багатьох сучасників на творчі ініціативи. Значить, ще не одне століття повторюватимемо слова українського поета Василя Симоненка: «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття тебе своїм сучасником звемо».

    Микола ПАЦАК, Фото з інтернету
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05