РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 3 (17 січня 2014) 

  • Як Маланка з Іванковичів дала лиха закаблукам

    Як не переконували із ТВ-екранів синоптики, що величезного снігопаду можна чекати саме минулої неділі, у столиці дива не сталося. Хіба можна брати до уваги десятихвилинну подорож сніжинок з сірої хмаринки, що лише краєм пройшла над Національним музеєм народної архітектури та побуту України? Поодинокі білі мухи намагалися вкрити навколишні обійстя, луки, церкви, млини, шинки, кулішні, погреби, стайні. Пригадалася народна прикмета: якщо падає м’який сніг - на врожай, а коли тепло - літо буде дощовим. Того дня було всього: і трохи снігу, і дощова злива. Тимчасова негода не заважала святу, яке відбулося серед дібров стародавнього Голосіївського лісу, поряд з історичним селищем Пирогів.


    Художні аматорські колективи із сіл Київщини у межах експозиції «Середня Наддніпрянщина» зустрічали та проводжали Маланку (Меланія, Меланка). І хоча з давніх-давен це свято відмічається завжди 13 січня, день преподобної Меланії Римлянки у Музеї під відкритим небом, було відмічено весело, цікаво минулої неділі.

    НА ЧЕСТЬ БОГОЛЮБИЦІ

    Що означає слово «преподобний»? Таку назву має чин святих, які, відмовившись від мирських уподобань та утіх, обрали чернецтво, щоб слідувати християнським завітам, поститися, молитися, робити богоугодні дійства.

    Із давніх-давен у селах Наддніпрянщини поєднувалися два, як там кажуть, празники, утворивши «Щедрий Вечір на Маланку». Тож не дивно, що аматори із с. Петропавлівська Борщагівка та «Червона калина» із с. Гурівщина, що у Києво-Святошинському р-ні (ансамбль «Барви»), с. Іванковичі Васильківського р-ну («Веселі українці») встигли не лише виконати вінок з українських колядок та щедрівок. Було продемонстровано низку обрядів. Між іншим, з обрядів найпопулярнішою вважається «Коза» - веселе дійство з усталеним рядом персонажів. Існували дві «Маланки» - парубоча і дівоча. А ще на Маланку дівчата ворожили. Слухання попід вікнами, кидання чобітка. Цей обряд, до речі, продемонструвала молодша група «Веселих українців».


    Чим уславилася Свята Меланія? Як зазначають церковні першоджерела, боголюбиця народилася у шляхетній та заможній християнській родині. Однак проти власної волі її було віддано за такого ж знатного й багатого юнака Апініана. Від самого початку спільного життя Меланія благала чоловіка, щоб залишив її у цноті та непорочності душі і тіла. Божою нареченою залишитись не судилося. Перша дитина - дівчинка. Її присвятили Богові. За других передчасних і болісних пологів народився син. Його похрестили і він відразу відійшов у кращі світи. Незабаром померла і дочка. Саме з тієї пори розпочинається богоугодне життя 20-річної Меланії. Адже її чоловік - 24-річний Апініан дав обітницю провести решту спільного життя у непорочності. Разом подружжя залишило Рим і заходилося відвідувати та щедро допомагати хворим та вбогим. Продали маєтки в Італії та Іспанії. Обходили в’язниці, місця заслання, копальні. Це задля того, щоб звільнити в’язнів, які утримувались там за борги. Допомагали і старцям та монастирям. Мандрували, як зазначає Православний календар, землями Месопотамії, Сирії, Єгипту, Палестини, африканськими просторами.

    Далі - зворотна подорож до Єрусалима, де у монастирі на Єлеонській горі (Маслинова) Меланія молилася на самоті. Поступово навколо її келії було засновано монастир, де зібралося до 90 чорниць. Меланія через смиренність не погодилася бути ігуменією. Вона, як і завжди, жила і молилася без зайвих очей. У повчаннях закликала сестер до молитов, любові до Бога, і одна до одної, закликала дотримуватись віри Христової та чистоти душі і тіла. Незабаром Меланія втратила і чоловіка. Протягом чотирьох років перебувала біля його могили у пості та молитві. Згодом забажала спорудити чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Бог благословив її задум, пославши, як би зараз сказали, мецената, який надав гроші для цієї справи. І вже через рік постала обитель із Церквою Вознесіння. А свята Меланія вирушила до Константинополя (нині Стамбул), де мешкав її дядько-язичник. Їй вдалося навернути родича у християнську віру. Деякий час вона жила у столиці Східної імперії, напоумляючи тих, хто звертався до неї за порадою. Багато сталося тоді чудес завдяки молитвам преподобної Меланії. Смерть зустріла у власному монастирі. Сталося це 439 року по Різдву Хрестовому.

    ОЛЕНА ЗЕЛЕНКО: «ГОТУВАЛИСЯ ДО СВЯТА РЕТЕЛЬНО»

    Отже, якщо пригадали про те, хто ж така свята Меланія, варто розповісти і про те, чому ж і до сьогодні віруючі шанують преподобну Маланку? У «Житіях святих» про неї сказано, «що з юних літ линула до Хреста, уражена Божественною любов’ю». Проте під час віншування преподобної Меланії разом з християнським обрядом уживаються і язичницькі мотиви. Ось тут - наче все й навпаки. Жодних сумних молитов.

    За традицією, святкування супроводжується обходом хат із побажанням людям щастя, здоров’я і добробуту в новому році. Щедрують театралізованими групами. Як і за старим звичаєм увечері (13 січня) на Маланку наші пращури щедрували. Ряджені парубки та чоловіки, перебрані в комічний жіночий та чоловічий одяг, у масках, дружно регочучи, водили вулицями на Маланку переодягненого хлопця. Співали, жартували, бешкетували. Маланка поводила себе так, як за народною мораллю негоже було чинити чесній дівчині: вона залицялась до парубків та чоловіків, вішалась їм на шию, вела себе фамільярно зі старшими людьми, бешкетувала та провокувала господарів хати.

    Опісля вистави, біля хати, за сценарієм, розпочався концерт на Співочому полі у Пирогові, де вже взяли участь всі пісенні колективи. Чудовий виступ продемонстрували аматори із Петропавлівської Борщагівки.

    Юна Маланка із села Іванковичі (Васильківський район, Київщина) у запальному танку та за супроводу хору, що дарував веселі колядки та щедрівки, показувала, на що вона здатна. Одним словом, дала лиха закаблукам. Були і «кози», і нечисті на сцені. Вітання зі святами солов’їною мовою линули із Співочого поля по всіх ярах і узвишшях Голосіївського лісу. А запальні танці «з притупом» кликали і кликали навколишній люд на сценічний майдан.

    - Готувалися до свята ретельно, - розповідає керівник відділу зв’язків з громадськістю Національного музею народної архітектури та побуту України Олена Зеленко. - Підготували величезну сцену для виступів маланкарів. Ніколи не знаєш, що можна чекати від тієї чи іншої маланки. Хоча всі аматорські колективи мають в основі класичний сюжет, та маски, костюми, поведінку колективу передбачити чи порівняти неможливо.

    До речі, на увагу заслуговує і Святий Миколай, який «чергував» тієї днини у власному обійсті, що поруч із церквою Святої Параскеви. Сьогодні він запрошував всіх бажаючих до себе на гостини вже у наступному році. Особливо - слухняних дітей…

    Як стверджує народна прикмета, якщо на Меланії відлига, то слід чекати на тепле літо. Тієї доби природа свідчила про протилежне… Ніч із Маланки на Василя (Новий рік за Старим стилем) вважалася «чародійною»: згідно із народним повір’ям, цієї ночі віруючому люду «розкривається небо». Ось коли можна сподіватися на здійснення загаданих бажань. Але це вже зовсім інша історія.

    ЯКЩО ПІСНЯ В ДУШІ

    Недільне Свято закінчилось. Перед однією із садиб побачили трійко чепурних жіночок, вбраних по-святковому.

    - Що ми робимо у Пироговому? - перепитала нас миловида Людмила Янишенко. - Звісно ж, веселимося. А ви звідки? - поцікавилася наша нова знайома. Дізнавшись про назву видання залізничників, Людмила Анатоліївна пригадала, що цю газету передплачував її батько - колишній кранівник Київської дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт Анатолій Зубковський.

    - Саме він хотів, щоб я співала народних пісень, - розповіла Людмила Анатоліївна. - Пісня в моїй душі. Тому намагаюся жодного народного свята, яке відбувається у Музеї під відкритим небом, не пропустити. Попри погодні примхи.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05