РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 1-2 (1 січня 2014) 

  • Світлі тони Валерія ВЛАСЕНКА

    Хоч і був рік, що минає, тринадцятим у тисячолітті, Валерію ВЛАСЕНКУ він запам’ятається у світлих тонах. І найперше - високою нагородою. Його, складача поїздів п’ятого розряду станції Терещенська Конотопської дирекції залізничних перевезень, за успіхи в роботі і трудову сумлінність відзначено знаком «Почесний залізничник».


    складач поїздів станції Терещенська, почесний залізничник Валерій Власенко

    - А як це було? - запитую.

    - Та доволі просто. Викликали і сказали, що потрібно їхати в управління залізниці. Що почесного дадуть, не знав, аж поки не назвали прізвища.

    - І як тепер працюється?

    - А так само. Хоч і тричі нагородженим цим почесним званням будеш, а роботу твою за тебе ніхто не робитиме. Тільки прикро буде, коли тикатимуть пальцями. Мовляв, он той, почесний, «косяк упоров». Високе звання вимагає такої ж і віддачі.

    Друга подія його року - сорокап’ятиліття - на цьому тлі поблідла та не згадується. Звичайна особиста дата, яка колись подвоїться.

    - А чи знаєте, що серед складачів дирекції за останні роки Ви єдиний, хто став почесним залізничником.

    - Справді?

    - Саме так.

    У розмові спливає ще одна віха трудової біографії Валерія Власенка. Минає двадцять п’ять років, як він прийшов працювати на станцію. Що вплинуло на вибір? Говорить, династія. Один із дідів був складачем на станції Шостка, батько - машиністом на заводі залізобетонних конструкцій. Тільки перш, ніж одягнути сигнальний жилет, Валерій устиг немало. Місцевий, тобто із селища Вороніж, колись і станція мала назву Воронізька, він після восьми класів поїхав вчитися на електрика до Українки, що на Київщині. Дивовижної краси край. Валерій із помітною теплотою згадує місто, де пройшла його рання юність. А навчався він у спеціальній групі профтехучилища - у групі зі спортивним ухилом, і по закінченні уже мав перший юнацький розряд із вільної боротьби.

    Спорт, як відомо, гартує характер і тіло. Тож у суворі вимоги армійських буднів юнак із Сумщини вписався ідеально. Місце служби - Німеччина. Танкові війська. Став механіком-водієм грізної бойової машини.

    - Механіком? - перепитую, бо тоді найчастіше за танкові важелі потрапляли ті, хто вже умів водити гусеничну техніку.

    - Механіком. Навчився.

    Учився і служив, звісно, добре. Така у нього вдача - робити все сумлінно та з повною викладкою. А демобілізувався Валерій Власенко старшиною. Теж помічаю собі у блокноті, бо це той максимум, якого міг досягти солдат строкової служби.

    - І на станцію?

    - Ще ні. Пішов вчитися на штурмана…

    Мореплавця із Валерія не вийшло. Швидко розчарувався він у романтиці штормових вітрів та солоних хвиль. Відчував, що не для нього гудки пароплавів. А ось у залізнично-станційну круговерть вписався відразу й ідеально. Роботи тоді у Терещенській було багато - поряд працювали хімічні підприємства Шостки, приймаючи та відправляючи щодоби десятки вагонів. Вона, робота, і нині є. Терещенська не втратила свого значення у дирекції. Та плюс виїзди на лінійні станції, де треба відчепити чи причепити вагон.

    - А наставників своїх пам’ятаєте?

    - Аякже. Микола Титович Макаренко й Іван Сергійович Рибалка. Вони вже давно на пенсії.

    Коли робота до душі, час летить швидко. Так і у Власенка. Уже виріс син - Вадим закінчує навчання у Сумському державному університеті. Уже мимоволі з’являється думка, що й йому на станції треба готувати заміну. Нічого не вдієш - така діалектика буття.

    - А Новий рік де зустрінете?

    - На роботі. У ніч із тридцять першого на перше якраз і чергуватиму.

    - І не шкодуватимете?

    - Ніскілечки. Прийду вранці додому. Перепочину, а тоді із друзями на озеро, на кригу. Ось там і відсвяткуємо прихід чотирнадцятого року.

    Фото автора

    Микола Пацак
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05