РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 1-2 (1 січня 2014) 

  • Залізничний Маресьєв

    Новоріччя - свято для всіх і кожного

    Про те, як на столичній магістралі виконується державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів», ми писали неодноразово. Це і створення належних умов на вокзалах, і спеціальні вагони тощо. Зокрема з початку року Південно-Західна залізниця перевезла майже 350 тисяч пасажирів з обмеженими фізичними можливостями, з них майже тисячу інвалідів-візочників.

    А ще на нашій залізниці працевлаштовано 35 чоловік з інвалідністю. З одним із них, завідувачем квиткового бюро Київської дирекції залізничних перевезень Василем ПЛАМАДЯЛОЮ, зустрівся кореспондент «Рабочего слова». За свою мужність і наполегливість він повсякчас заслуговує на всебічну повагу та шану.


    начальник квиткового бюро Київської дирекції залізничних перевезень Василь ПЛАМАДЯЛА

    ДЛЯ ВАСИЛЯ ПАВЛОВИЧА БІОГРАФІЯ РОЗДІЛИЛАСЯ НАВПІЛ. НА ДО І ПІСЛЯ. І обидві складові не прості. Що й казати - ще дворічною дитиною позбувся матері. Батько, тоді ще молодий чоловік, незабаром привів нову дружину. Згодом у них з’явились спільні діти. Звичайно, маленькому Василькові не вистачало матусиної ласки. Більше бував у бабусі по батьковій лінії - Ганни. Найбільше, що запам’яталося з дитинства, - те, як пас корів, вівець, у радгоспному саду допомагав батьку збирати фрукти. І вже згодом, коли близький родич, який очолював факультет у сільгоспінституті, запрошував до себе на навчання, одразу відрізав: «Мені того сільського господарства з дитинства вистачило!».

    Після школи з 1973 р. - навчання в залізничному технічному училищі в Кишиневі. Хотів опанувати спеціальність помічника машиніста. Але з’ясувалося, що на локомотивників навчають тільки після служби в армії. Довелось реалізовувати себе в галузі перевезень. Після закінчення училища направили черговим на ст. Олешкани, Одесько-Кишинівської залізниці. Звідти призвали до війська. Служив у танковій частині в Новограді-Волинському. Звільнившись у запас, недовго вагаючись, за комсомольською путівкою відправився до Москви на будівництво метрополітену. Повертатися до рідної домівки бажання не було, адже мачуха від повернення пасинка не була б у захваті. Але не поталанило - роботи не знайшлося. Тому вирішив повернутися до Новограда-Волинського. Адже там, під час служби, коли лікувався у військовому шпиталі, познайомився з молоденькою медсестрою Валентиною. От і вирішив спробувати долю.

    ЖИТТЯ НІБИ НАЛАШТУВАЛОСЯ: з Валентиною побралися. Влаштувався на роботу на станцію. Спочатку черговим по стрілочному посту, з домовленістю, що в перспективі, пройшовши декількома щаблями станційних працівників, буде черговим по станції. Одночасно поступив у Київський технікум залізничного транспорту ім. Миколи Островського. Отже два місяці стрілочником і, відповідно до домовленостей, його переводять помічником складача поїздів.

    І тут трапляється невиправне - в результаті нещасного випадку на виробництві стає інвалідом трудового каліцтва першої групи - втрачає обидві ноги. Було йому тоді лише 22 роки.

    - З цього моменту розпочинається друга половина мого життя. Дуже важка, - розповідає Василь Павлович. - Більше року провів у лікарнях, переніс понад десяток операцій.

    АЛЕ ТРЕБА БУЛО ЖИТИ ДАЛІ. І перше запитання, яке поставив перед собою: «Як забезпечувати сім’ю?» Адже на пенсію по інвалідності зробити це було неможливо. Висловитись, що настрій був гірше нема куди, буде дуже м’яко.

    А сам він тоді згадав прототипа героя книги Бориса Полевого «Повесть о настоящем человеке» Олексія Маресьєва. І одразу думка: «Він без ніг управляв літаком. Чим я гірший? Зможу керувати рухом поїздів!»

    І почалась боротьба. Ні на день, ні на місяць - на довгі роки. Тут необхідно сказати, що боровся не сам. Поруч завжди була кохана і любляча Валентина. Саме завдяки її підтримці та мужності Василь не здавався. Якби в державі існувала відзнака «За відданість чоловіку», вважаю, що Валентина Володимирівна гідна стати одним із перших її кавалерів.

    Про те, як заново навчитись ходити, - окрема розмова. Спочатку опановував вітчизняні протези, з пуд вагою кожен. Сказати, що було дуже важко - майже нічого не сказати. Падав, підіймався, знов падав - підіймався. Ніколи не дозволяв себе жаліти, у першу чергу самому собі. Проте щоденні напружені тренування на грані можливого дали результат - він пішов, навіть без милиць, спочатку намагався допомагати собі ковінькою, але весь час її десь губив. Одразу поновив навчання в технікумі. Тоді директор запропонував з напрямку «Експлуатація залізниці» перейти на економічний, який не потребує значних фізичних навантажень. Але Пламадяла стояв на своєму - тільки експлуатація. І йому вдалося переконати директора, що буде навчатися не гірше за інших. Вже в 1981 р. успішно закінчує технікум.

    Як виявилося, закінчити навчальний заклад - одна справа, працевлаштуватися - зовсім інша. Адже в ті часи інваліди першої та другої груп не мали можливості працевлаштуватися. Від нього скрізь відмахувалися: ніхто не хотів брати на себе відповідальність за інваліда, тим більш на залізниці, раптом щось…

    Але Василь Павлович не з тих, хто здається. У черговий раз отримавши відмову, не довго вагаючись, поїхав, до Москви. І одразу - до ЦК всесильної партії, оскільки ще під час служби в армії вступив до КПРС. Там незвичайного гостя уважно вислухали. Через кремльовську вертушку набрали ЦК КПУ, звідти - керівництво Південно-Західної залізниці… і, отримавши обіцянку, що буде працевлаштований, Пламадяла задоволений повернувся додому.

    ЖИТТЯ ЩЕ РАЗ ПІДТВЕРДЖУВАЛО ВІРНІСТЬ ПРИСЛІВ’Я «ШВИДКО КАЗКА МОВИТЬСЯ, ТА НЕ ШВИДКО СПРАВА РОБИТЬСЯ». По поверненні до Новограда-Волинського - одразу на станцію. А там були дуже здивовані нахабністю колишнього працівника та в черговий раз відмовили. У той же день, а було це 31 грудня 1981 р., наш герой сідає в свій «Запорожець» і їде до Києва в управління залізниці. Тут зустрівся з помічником начальника залізниці Юрієм БІЛОУСОМ (нині голова об’єднання ради ветеранів війни та праці Південно-Західної залізниці - авт.). Уважно вислухавши відвідувача, Юрій Семенович запропонував почекати деякий час у приймальні.

    - Після цього двері кабінету відчинились і я почув: «Не хвилюйтесь. Все владнається», - згадує Василь Павлович. - Ще не встиг доїхати додому, дружині вже повідомили зі станції, щоб я другого січня виходив на роботу.

    ТАК ВАСИЛЬ ПЛАМАДЯЛА СТАЄ КВИТКОВИМ КАСИРОМ СТ. НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ. Пізніше, під час «перестройки» Михайла Горбачова, коли трудовим колективам було дозволено обирати собі керівників, він стає начальником вокзалу. Життя увійшло в чітку колію. За цей час у нього народилися дві дочки, збудував великий сімейний будинок, яким пишається й досі, за допомогою тодішнього начальника залізниці Бориса Олійника отримав ВАЗівську шістку, адже інвалідський «Запорожець» на той час відпрацював свій ресурс і був утилізований.

    Життя вдалось. Ніби вже й прагнути нема до чого. Але час тече, все змінюється. Дочки підросли. Їм необхідно було давати освіту. І родина приймає рішення про переїзд до Києва. Для цього довелось звернутися до начальника Коростенської дирекції залізничних перевезень Василя ЯРЕМЕНКА. Той, хоч і не хотів відпускати кращого начальника вокзалу, все ж таки порушив клопотання перед начальником залізниці Олексієм КРИВОПІШИНИМ. Олексій Мефодійович пообіцяв своє сприяння у вирішенні питання.

    І ось у травні 2005 р. за погодженням між Київською та Коростенською дирекціями залізничних перевезень Пламадялу переводять до першої на посаду інспектора квиткового бюро.

    У ЗВ’ЯЗКУ З ЦИМ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ ЗГАДУЄ ДОВОЛІ КУМЕДНИЙ ВИПАДОК ЗІ СВОГО ЖИТТЯ. Тодішнього завідувача бюро заздалегідь попередили, що в підрозділі буде працювати інвалід. У керівника одразу виникло багато питань на кшталт «Що нам з ним робити?», «Як створити належні умови для людини з обмеженими фізичними можливостями?» та таке інше. Коли Василь Пламадяла вперше прийшов у новий колектив і представився, всі були здивовані: «Як це людина без обох ніг вільно пересувається, навіть нічим не допомагає собі?». А щодо роботи, то вже з перших днів переконалися, що отримали компетентного, добре підготовленого фахівця. Згодом його призначають старшим інспектором, а в серпні 2012 р. стає завідувачем квиткового бюро. До речі, нещодавно за сумлінну працю Василя Пламадялу нагородили медаллю столичної магістралі «Кращому працівнику».

    Спілкуючись із Василем Павловичем, бачу, що це цілеспрямована, відповідальна людина, яка досягає всіх цілей, що ставить перед собою. Тому запитую:

    - А чи не пробували Ви в ті роки приєднатися до паралімпійського руху?

    - Відверто, над цим якось не замислювався, - відповідає, - хоча фізичними вправами займаюсь постійно, адже необхідно підтримувати себе у формі. Якщо погладшаю - не влізу в протези, схудну - просто провалюся в них, - посміхається. - А ще я дуже люблю танцювати, - встає зі стільця та робить декілька танцювальних па.

    - А чи не намагалися брати участь в шоу «Танцюють всі» на українському телебаченні? Якщо не перше місце, то приз глядацьких симпатій безсумнівно був би Ваш.

    - Думка слушна. Проте у всіх цих шоу зазвичай беруть участь якщо не професіонали, то напівпрофесіонали. Ми ж - звичайні аматори. До того ж, щоб достойно виступити, необхідно все закинути й посилено займатися хореографією. А для мене робота важливіша за короткочасний момент слави. А взагалі я живу повноцінним життям, не відчуваю, що маю фізичні вади. Все це завдяки моїй сім’ї, роботі. Вдячний залізниці, яка дала можливість реалізувати свій потенціал. Пишаюсь тим, що можу при спілкуванні дарувати свій оптимізм іншим. Вдячний долі, що мій життєвий шлях перетнувся з небайдужими людьми, такими, як начальники залізниці Борис Степанович Олійник, Олексій Мефодійович Кривопішин, начальник Коростенської дирекції залізничних перевезень Василь Васильович Яременко та багато інших.

    З Новим Роком, вас, колеги! Бажаю невичерпної наснаги, здоров’я вам та вашим родинам! Хай щастить вам, люди добрі, і в житті, і в роботі! - підсумував нашу зустріч Василь Павлович.

    Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА

    Сергій ГУК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05