РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 48 (20 грудня 2013) 

  • «Наша історія» і національна ідея

    Розмова з краєзнавцем Зоєю Вільчинською про друкований літопис Козятинського краю,
    що нещодавно вийшов у світ

    Цю книгу із красномовною назвою «Наша історія» довелося отримати не з рук автора - відомої на Вінниччині краєзнавця, начальника архівного відділу Козятинської міської ради Зої ВІЛЬЧИНСЬКОЇ. «Наша історія» - документальна дослідницька робота з метою вивчення та популяризації історії Козятинщини в різні історичні періоди. Понад 900 сторінок науково-популярного видання, що присвячено дослідженню адміністративно-територіального устрою, а також суспільно-політичному літопису Козятинського краю у контексті історії нашої держави, автор цих рядків отримав з рук голови Дорпрофсожу Південно-Західної магістралі Ореста ЛОГОШНЯКА (див. фото 1). На думку Ореста Михайловича, який був присутнім під час презентації цього видання у Козятинському міжрегіональному вищому училищі залізничного транспорту, книга є достойною уваги серед величезної читацької аудиторії.

    Згодом кореспондент зустрівся із Зоєю Вільчинською (фото 2), щоб із перших вуст дізнатися про те, яку головну мету перед собою ставила автор «Нашої історії».


    - Зоє Володимирівно, як наголошується вже на перших сторінках Вашої, певен, багатолітньої дослідницької праці, «глибинні пласти історії свого краю можуть підняти тільки ті, кому вона є найближчою і найріднішою». Ви є уродженкою Козятина, закінчили тут середню школу, а згодом - Київський держуніверситет, маєте чималий педагогічний стаж як викладач історії у навчальних закладах рідного міста. Отже, цікавитися краєзнавством Вам, як мовиться, на роду написано. Підтвердженням тому - понад 300 дослідницьких статей з доволі широкою публіцистичною тематикою про Козятинський край, що на порубіжжі Київщини, Волині та Поділля. Ці історичні розвідки розкривають безліч цікавих фактів про соціально-економічне становлення величезного регіону. Яку головну мету Ви ставили перед собою цього разу?

    - Як на мене, головне, що наближає кожного літописця до читацької аудиторії, - це підхід автора наукових досліджень до методів вивчення історії і ставлення суспільства до неї. Маю на увазі відношення, запити громадськості до літопису. Роль останнього у тому, що, не зважаючи на різноманіття соціально-економічного та історико-культурного розвитку кожного з регіонів країни, саме історія має об’єднувати всіх українців. Тим самим обумовлюючи служіння на користь нашому державотворенню. Адже суспільству потрібно таке сприйняття і розуміння історичного минулого, яке вчило б головному - любити землю, де народився, і поважати країну, в якій мешкаєш. Це і було б державницьким підходом, що одночасно обумовлює при вивченні нашої історії правильне і вміле сприйняття її уроків. Саме таким чином, вважаю, можна реалізувати в практичній площині державотворчу місію, втілюючи національну ідею. Будь-який народ має зберігати свою єдність, свій внутрішній зв’язок, свій історичний характер, свої традиції, власні становлення і розвиток, свою долю і призначення. Національну ідею маємо робити предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі. І тому важливо повернутися до історії обличчям. Іншими словами, слід досконально вивчати конкретні факти, а не робити «сміливі» припущення. Саме через це історія сприйматиметься не як абстрактна наука, а як цілий ряд живих, хвилюючих документальних спогадів. Це конкретна справа, факти з якої хвилюють і не залишають байдужим жодного свідомого громадянина. А починається ця справа з історії малої Батьківщини, яка виступає складовою на терені загальної історії України і розглядається через призму, приміром, моєї рідної Козятинщини. А історія України в свою чергу - через призму світової історії.

    - Перелік використаної літератури та архівних документів, над якими Вам довелося попрацювати протягом десяти років під час створення «Нашої історії», доволі великий. А це майже 210 історико-публіцистичних творів та матеріалів зі сховищ Козятинської міської ради, райдержадміністрації, з Бердичівського архіву, держархівів Вінницької та Київської областей. Чому у такому разі надавали перевагу як дослідник?

    - Інтерес викликають ті документи, які слугують віддзеркаленням конкретної епохи. Таким чином можна досягти об’єктивного підходу до дослідження того чи того факту. Саме глибинне вивчення історичних процесів, подій, їх учасників - запорука у справі кращого розуміння фактів та об’єктивного їх сприймання. Необхідно ставати на шлях такого розуміння минулого, яке б об’єднувало суспільну думку. Не політизований підхід до конкретної події або громадського явища, а об’єктивне розуміння, тлумачення і сприйняття нашого історичного минулого - ось до чого закликаю моїх читачів. Саме в цьому найкраще допоможе розібратися історія рідного краю. Аналізуючи череду фактів, варто не поділяти суспільні явища, як до сьогодні ведеться, лише на дві складові - чорне і біле. Чи займатися протиставленням різних кольорів на історичному тлі. Варто одночасно поєднувати історичну гаму з чорного, білого і різних кольорових відтінків. Так можна досягти реального сприйняття подій і явищ. Це, на моє переконання, слугувало би на користь державотворенню. Головне завдання історії - вчити вмінню використовувати її уроки, долучатися всім не байдужим до її витоків. А ще - шукати істину в альтернативних з точки зору викладення думок джерелах, давати змогу кожному самотужки розібратися в історичних подіях, вчитися вмінню ставити собі запитання щодо будь-якої події в історичному контексті. Вивчаючи літопис, слід ставити перед собою запитання на кшталт «А далі що?» чи «Якою ціною?» І намагатися самотужки давати відповідь на них. Адже минуле малої Батьківщини - рідного краю - безперечне джерело правди і неупередженості, що стане дороговказом на цьому шляху. Повторююсь: національну ідею маємо робити предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі.

    - Зою Володимирівно, відомо, що Вами вперше зроблено спробу проаналізувати з наукової точки зору досвід минулої історії Козятинщини, зокрема, та України, у цілому, і на підставі архівних документів змінити деякі існуючі уявлення про історичні факти. Ілюстративні матеріали, що складаються із фоторепродукцій, політико-адміністративні, науково-довідкові та інші тематичні карти, а також символіка державних утворень, до яких належав Козятинський край, допомагають формувати спільне розуміння історичного розвитку. Тобто Ви як автор сприяєте поступовому ознайомленню з розвитком Козятинщини на етапах від витоків державності до наших днів. Тепер вповні виправдане запитання. Чому Ви вирішили так глибоко зануритися у довготривалий і складний етап становлення і розвитку суспільства?

    - Досліджувати найскладніші питання з історії України і краю - це, якщо дозволите, справа мого життя як краєзнавця. Адже розумію: вивчення та популяризація суспільно-політичної історії та літопису адміністративно-територіального устрою від найдавніших часів до сьогодення дають можливість проаналізувати і зрозуміти причини виникнення невдач, що супроводжували наш народ упродовж століть. Тепер можемо уявити причини появи перешкод, що виникали на шляху державотворення. А ще скористатися можливістю порівняти ці процеси в інших країнах.

    Я планувала зробити це видання, як книгу для читання, книгу-довідник. Намагалась зробити її живою книгою, в якій ставляться проблемні запитання і розкриваються шляхи для їхнього розв’язання. Адже, повторююсь, в основі праці лежать історичні документи. Ясна річ, кожний документ, кожний підтверджений факт спонукає думати над перебігом історичних подій.

    Нам вже пора мати свою національну, саме свою, історію. І в цьому процесі нам ніхто не допоможе, нам необхідно ставати на шлях такого вивчення і розуміння минулого, завдяки якому можна об’єднати суспільство.

    У книзі головна увага акцентується на таких важливих і мабуть найскладніших напрямках, як суспільно-політична історія і адміністративно-територіальний устрій.

    - За браком газетних шпальт, скажу, що кожний зацікавлений у сфері пізнання, приміром, часів Київської Русі або польсько-литовської доби, про національно-визвольні війни у ХVII столітті, козацький рух, перипетії, що відбувалися на Козятинщині впродовж майбутніх століть, відкриє для себе чимало цікавого. Особисто мені припали до душі дослідження про розвиток країни у часи «десталінізації», хрущовської відлиги, «застою» та горбачовської перебудови. Є чимало цікавих фактів про основні етапи становлення м. Козятина як населеного та адміністративного пункту району. Отже, історія в особистостях і фактах. Проте мій олівець відмітив з Ваших особистих роздумів таке: « …З минулої історії викопують і вишукують тільки ті події, які провокують протистояння на грунті різного бачення вибору шляху для розвитку України в минулому і майбутньому, протиставляючи «захід» і «схід» країни». Зізнаюся, ця думка не є новою. Але у Вашому контексті вирішення цієї проблеми є доволі зрозумілим. Отже…

    - Ми добре вміємо виносити сміття із своєї хати, тим cамим віднімаючи в держави шанс міцно утверджуватися на світовій політичній арені як самостійній країні. В цьому вирії подій ми забули якось про головне - про будівництво економічного потенціалу держави, тої головної її складової, що робить будь-яку країну економічно самодостатньою і визначає та укріплює її позицію і положення у світовій когорті інших держав, а також накладає відбиток на всі інші сторони її життя і існування, а тому ми потихеньку розучуємося працювати, як це не звучить прикро. Іноді ми вимагаємо чогось у держави, не задумуючись над тим, що потрібно в свою чергу віддавати щось взамін. Держава повинна гарантувати і створювати умови для плідної праці, використовуючи всі доступні важелі впливу і наявні можливості. Допоки ми не навчимося визнавати свої помилки і водночас позитивно оцінювати успіхи своїх опонентів, доти будемо рухатися безперспективним шляхом. І це тільки вершина айсберга, а скільки ще складових, що заважають нам добиватися успіху у розбудові держави.

    Головний підсумок пройденого шляху - Україна як держава існує. Виросло нове покоління молодих людей, від яких залежатиме майбутнє наших громадян, місце держави у світі і її перспективи в подальшому. Головне для громадян, яким розбудовувати державу, це усвідомлення і розуміння кожним своєї власної місії, свого призначення і конкретного місця в цих процесах. Цього не можна зробити, не знаючи свого минулого і не працюючи над помилками, які були допущені попередниками.

    - Один із розділів Вашої праці присвячено ролі залізниці в історичній долі Козятинщини. «Від чумакування до появи залізничного краю» - таку назву має означена глава. Особисто мене зацікавив не лише літопис про розвиток місцевого залізничного вузла, вокзалу, залізничного училища, відомості про появу нових станцій, що межують із станцією Козятин. До цього переліку варто додати і чимало фактів про паровозну епоху. Зою Володимирівно, для прихильників залізничної історії всієї України буде цікавим і той факт, що, як Ви стверджуєте, сталева колія з’явилася в Україні у 1855 році. Розкажіть, будь ласка, докладніше про це.

    - Не всі (навіть залізничники) знають, що перша рельсова дорога з’явилася в Україні в Криму, причому проклали її не для того, щоб возити бажаючих до моря, і навіть не для доставки товарів із промислових зон. Мета була суто військовою. І найбільш дивним є те, що це була залізнична колія не Росії, до складу якої входили українські землі, а Англії - країни, де вперше було започатковано будівництво залізниці ще в 50-х рр. XIX ст. Була ця магістраль досить короткою. Одні джерела визначають її протяжність 23 км, інші - 22,5, треті - ще меншою. Мабуть, все залежало від того, які точки на карті бралися для відліку. Але для історії ця неточність не має суттєвого значення. Має значення інше: яку ж магістраль називати найпершою в нашій країні? Залізниця в Криму в районі Севастополя була побудована англійцями в 1855 р. у відповідності з організаційно-технічними нормативами, з регулярним рухом і диспетчерським центром. Правда, мала вона не народногосподарське, а військово-стратегічне призначення і проіснувала всього 19 місяців. Ця рейкова Балаклаво-Севастопольська дорога фактично вирішила долю взятого в облогу міста та хід і наслідки всієї Кримської війни 1853-1856 рр. між Росією та Туреччиною, на боці якої виступали Англія і Франція. В лютому 1856 р. було укладено Паризький мир, і хоча Росія змогла зберегти свої володіння в Причорномор’ї, її політичний вплив у Європі був істотно ослаблений.

    - Знаю, що у Вашому творчому портфелі є місце для історичного дослідження «Козятин - місто залізничників», «Сталінські репресії на Козятинщині». Отже, планів багато. Нехай вони збуваються!

    - Книга, про яку ми сьогодні з вами говорили, ні в якому разі не претендує на досконалість, на завершеність. І це є головним. Вона повинна спонукати до праці. До пошуків і відкриттів свого історичного минулого, яке є таким змістовним, багатим на героїчні події і трагічні явища. Але водночас все це неповторне. Зрозуміло, що мої наступні праці будуть присвячені дослідженню нашої минувшини.

    Коли я почала подорожувати Вінницькою областю, я зрозуміла, як ще мало ми знаємо про свою землю.

    Віктор ЗАДВОРНОВ, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з архіву родини Зої ВІЛЬЧИНСЬКОЇ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05