РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (13 грудня 2013) 

  • Про вічні істини та виклики сучасності

    (Із розмови в електричці)

    Дорогою до дому з роботи доволі часто прислуховуюсь до цікавих розповідей. В основному - у транспорті.

    Одного разу на Караваєвих Дачах у вагон електропоїзда, яким я добираюсь у передмістя, зайшли двоє молодих людей, дістали скрипку та баян і таке влаштували шоу, що я ледь не проїхала власну зупинку, заслухавшись переливом знайомих мелодій.

    …Цього дня навпроти мене сиділа інтелігентного виду жіночка поважного віку і стиха вела розмову з сусідом… «Щоранку майже годину я присвячую Йому. Адже кожен батько хоче, щоб з Ним якомога частіше спілкувалися його діти… Розмовляю, дякую, запитую і отримую відповіді. Не після змаху чарівної палички… Ні. Ви вірите, що Він реальний?» - звернулась вона до свого співрозмовника.

    Я зрозуміла про кого мова. І вже хотіла увагу свою переключити на щось інше. Саме тому, що досить часто потрапляла в тенети «вербувальників», мабуть, не агітаторів за вічні істини. Стикалась з неймовірною нав’язливістю, а то й нахабством з боку служителів церковних. Та чи то тембр голосу, чи манера розмови притягували мій слух.

    «…Мої діти загинули декілька років тому… Я не знала як жити далі. Він підказав вихід - ось уже шість років я працюю нянею маленького Сашка. Лише його ласка, веселе щебетання, безпосередність і любов відігріли моє серце…»

    Раптом в душі щось стиснулося від її слів. Подумки я ніби пережила її біль.

    «…В Афінах важко захворів хлопчик, - знову полинуло до моїх вух, - настільки важко, що лікарі відмовилися робити операцію, а запропонували звернутися до одного з найкращих медичних центрів Німеччини, обладнаних за останнім словом хірургічної техніки.

    Так і зробили. Супроводжував хлопчика і отець Нектарій. І ось після багатогодинної, складної операції виходять хірурги і заявляють:

    - Незрозуміло, навіщо ви привезли дитину до нашого центру, якщо у вас самих є такий чудовий фахівець!

    - Який фахівець? - здивувався отець Нектарій.

    - Ну, той, що підказував нам, давав цінні вказівки, керував операцією. Професіонал найвищого рівня! Можна сказати, що завдяки йому операція пройшла блискуче.

    - Дивно, але ніякого фахівця з нами не було, ви щось плутаєте ...

    - Ну, як же, такий - в медичному халаті старого зразка, зараз вже подібних немає, з сивою бородою... Та він ось тільки що перед нами з операційної вийшов. Як же ви його не помітили?..

    Здивований отець Нектарій попросив показати йому журнал реєстрації.

    Навпроти прізвища хлопчика стояли прізвища хірургів, які робили йому операцію і останнім у рядку був підпис, зроблений від руки російською: «Архиепископ Лука».

    Після її розповіді одразу закралась думка: як же в наш час віра контрастує з нашою дивовижною байдужістю та холодністю? Коли чуєш подібні історії, розумієш, що є вони пробним каменем для людського серця. Історії про святих і їх життя - для тих, хто сприймає почуття не скептично. Для тих, у кого живе віра і з’являється радість від того, що такі люди є.

    Тема віри для кожного є дуже особистою, втаємниченою. Не маю на меті наставляти когось на шлях істинний, та й права не маю.

    …Мені вже час. Пролунало оголошення про наступну зупинку. Я підіймаюсь з лави, і тут наші погляди пересікаються. Мабуть, думаю, відчула мою зацікавленість. «Твій шлях до Бога буде довгим, дочко, - сказала тихо жінка. - Вчись і радій з того, що маєш…» Здавалось, ці слова ніхто, крім мене, не чув.

    «Двері зачиняються. Обережно!» - то вже з динаміка.

    «Обережно!» - захотілось вигукнути мені. - Людська душа така ранима й ніжна. Обережно! Бережіть одне одного, своїх друзів і колег. Цінуйте та поважайте!»

    Якесь непереборне почуття наповнило мене того вечора: хотілось обійняти увесь світ, прихилитись до бродячого собаки, підняти й погладити кленовий листок. Удома я так прихилилась до рідних, наче не бачила всіх сто років!..

    P.S. «Судебное заседание (1919 г.). Показательный процесс над «реакционными» врачами.

    Чекист Петерс продолжал заготовленную обличительную речь:

    - Как это вы верите в Бога, поп и профессор Войно-Ясенецкий? Разве вы Его видели?

    - Бога я, действительно, не видел, гражданин общественный обвинитель. Но я много оперировал на мозге и, открывая черепную коробку, никогда не видел там также и ума. И совести там тоже не находил.

    Из книги «Жизнь и Житие Войно-Ясенецкого, архиепископа и хирурга».

    Валентина КОЛЯДА,
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05