РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (13 грудня 2013) 

  • У змаганнях з «мирним» атомом. До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

    14 грудня Україна відзначає День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Чому саме 14 грудня обрано для цього?

    Річ у тім, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком атомної електростанції, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією прийнято до експлуатації комплекс захисних споруд.

    У 1994 р. громадські організації «чорнобильців» України звернулись до керівництва держави із пропозицією затвердити день учасників ліквідації катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято. І лише у 2006 р. Президент України підписав Указ № 945/2006 про затвердження цієї пам’ятної дати.

    Надання державного статусу «Дню ліквідатора», як його називають в народі, ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-«чорнобильців». До речі, в ліквідації аварії на ЧАЕС брали участь понад 650000 чоловік з усього Радянського Союзу. Лише перші п’ять тисяч з них офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення. Всім іншим з 1992 р. видавали «папірці» постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

    Незважаючи на всі проблеми та труднощі, ліквідатори називають 14 грудня святом. Можливо, Україна стане автором доброго почину, і «День ліквідатора» з’явиться в Росії, Білорусі та інших країнах пострадянського простору.

    Напередодні цієї дати кореспондент «Рабочего слова» зустрівся з учасником тих подій, почесним залізничником, полковником у відставці, а нині начальником мобілізаційного відділу спеціальної служби столичної магістралі Володимиром МАЛАШКОМ і попросив його поділитися своїми спогадами.

    - Шановний Володимире Володимировичу, знаю, що на той час Ви були офіцером залізничних військ. Службу проходили далеко від України. Як сталося, що довелось брати участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?

    - Починаючи з травня 1986 року перед залізничними військами було поставлене урядове завдання з виконання відновлювальних колійних робіт у межах промислової бази ЧАЕС та збільшення виробничих потужностей залізничних станцій у 30-кілометровій зоні.

    Виникає питання - чому відновлення роботи залізничного транспорту в межах промислової зони ЧАЕС було покладено урядовою комісією на залізничні війська, а не, приміром, на фахівців структурних підрозділів Південно-Західної залізниці?.. Де поділися штатні фахівці-залізничники, котрі відповідали за експлуатацію під’їзних колій на промисловій базі ЧАЕС? Відповідь може бути одна - спрацював стереотип: направимо в пекло значну кількість молодих хлопців у погонах, яким Закон не дає можливості відмовитись, покажемо світу бурхливу діяльність, а потім будемо думати, як ці роботи можна було б ефективніше виконати, причому з меншими людськими та матеріальними втратами. Ця біда спіткала не тільки залізничні війська, а й усі залучені до відновлювальних робіт підрозділи Збройних Сил Радянського Союзу, а також колективи різних міністерств та відомств. Про що можна говорити, коли до вересня 1986 року охорону проходів до машинних приміщень ЧАЕС, всього за 40 метрів від зруйнованого машинного цеху №4, здійснювали караули із числа солдат строкової служби внутрішніх військ? Про яке збереження генофонду могутнього Радянського Союзу хто тоді думав?

    Дякуючи Богові та здоровому глузду, у серпні 1986 року, за директивою Генерального штабу Збройних Сил СРСР було прийнято рішення про формування приписним складом, так званими «партизанами» із числа залізничників на базі Північно-Кавказького військового округу, у місті Гумрак, Волгоградської області колійного батальйону залізничних військ. Пишаюся через те, що командиром цієї військової частини було призначено саме мене.

    Рішення щодо залучення до робіт на ЧАЕС приписного складу було довгоочікуваним, причому призову підлягали тільки здорові та сімейні військовозобов’язані, які мали двох і більше дітей і не були єдиним сином у матері з батьком.

    Місцем дислокації підрозділу залізничних військ стала адміністративна будівля молочно-товарної ферми в селі Карогод, яке розташоване за 12 кілометрів від ЧАЕС. У технічних приміщеннях було обладнано необхідні службові кабінети, спальні приміщення, туалетні кімнати і таке інше.

    - Як було організовано роботу в зоні?

    - Виконання завдань було організовано вахтовим методом: основну частину особового складу та техніки сформованого батальйону було розташована у м. Жлобін (Білорусь), а особовий склад однієї посиленої роти (який регулярно оновлювався) працював в особливій зоні ЧАЕС та тимчасово проживав в с. Карогод. Зміна особового складу, постачання матеріально-технічних ресурсів та тилове забезпечення здійснювалося із залученням автомобільного транспорту за маршрутом Жлобін - Карогод.

    - Які завдання виконували військові залізничники?

    - В першу чергу здійснювали відновлення роботи залізничних пристроїв на станції Янів, що розташована на відстані 1,5 кілометра від ЧАЕС, під’їзної колії до сховища ядерного палива, залізничних пристроїв, що прийшли в непридатність у ході проведення робіт з дезактивації колійного господарства на території в радіусі 400 метрів від машинного цеху №4, яка, відповідно, мала високий рівень радіоактивного забруднення.

    - Чи відбивались на виконанні завдання надзвичайні події?

    - Мав місце прикрий випадок, коли в кривій малого радіусу, на відстані понад 50 метрів від зруйнованого четвертого енергоблока, зійшов із рейок спеціальний вагон, котрий необхідно було вивантажити впродовж світового дня до 3-го машинного відділення ЧАЕС. Робота з підйому вагона та його своєчасне вивантаження були на контролі урядового штабу та представників комітету державної безпеки. Головний інженер батальйону майор В’ячеслав Хожаїнов не мав можливості залишити місце робіт більше, ніж на три години, керував операцією. За цей період послідовно було залучено до роботи шість команд. Завдання було виконано. Але ж якою ціною?!

    - Як забезпечувався радіаційний захист особового складу?

    - Із засобів індивідуального захисту органів дихання, очей та шкіри у розпорядженні були марлеві пов’язки типу «лєпєсток», респіратори, верхній одяг, оброблений спеціальним розчином. Крім того, здійснювалася обов’язкова зміна верхнього одягу перед кожним виходом на об’єкт, проходження повної санітарної обробки після закінчення роботи безпосередньо на ЧАЕС та санітарної обробки по приїзду в пункт дислокації підрозділу з обов’язковою зміною натільної білизни, забезпечувались висококалорійна свіжоприготована їжа та відпочинок.

    Доречно сказати, що психологічне та радіоактивне навантаження, котре отримували люди в ході виконання робіт, сильно впливало на психіку, втома брала верх над голодом, люди після санітарної обробки та медичного контролю лягали спати, відмовляючись від їжі.

    - Які висновки Ви для себе зробили після перебування в зоні ЧАЕС?

    - Сьогодні схиляю голову перед тими людьми, хто ціною свого здоров’я добросовісно і з честю виконав урядове завдання. Всі, хто захистив світ від атомного монстра - це герої і заслуговують на велику шану. Проте були і такі окремі офіцери залізничних військ, котрі за будь-яких умов намагалися уникнути направлення в особливу зону ЧАЕС, але ж, на диво, в подальшому в числі перших стали «господарями» посвідчень ліквідатора і тепер з піною на губах розповідають про свої здобутки та заслуги перед народом України. І без сорому користуються державними пільгами.

    А ще головний висновок, який дозволю собі зробити, полягає в тому, що в державі, де є небезпечне виробництво і, відповідно, не виключено вірогідність виникнення техногенної катастрофи, повинні бути фахівці з питань вивчення факторів виникнення техногенних, а також природного характеру катастроф, повинні бути підготовлені організатори відновлювальних робіт, підготовлені спеціальні підрозділи, особовий склад котрих до автоматизму володів би навиками ліквідації наслідків катастроф та був забезпечений необхідними матеріально-технічними засобами. Передавати з державного рівня функцію по підготовці спеціальних підрозділів для ліквідації наслідків техногенних катастроф окремим відомчим підрозділам - це марне витрачання коштів і заздалегідь сплановане масове залучення до роботи знову ж таки військовозобов’язаних із числа внутрішніх військ, тому що інші спеціальні війська вже скорочені, а ті, що залишилися, перебувають на бойовому чергуванні у скороченому складі. Але ж у цьому випадку сьогодні необхідно брати до уваги людський фактор - готовність людей до виконання робіт в інтересах держави в небезпечних для життя та здоров’я умовах. Змінилися часи, змінився державний устрій, а саме поняття - самопожертвування в інтересах держави, - в основному, значно втратило своє значення. Передумовами цього факту є негативне відношення державних «мужів», окремих «нових українців» до «чорнобильців»-ліквідаторів, інвалідів та ветеранів Збройних Сил України.

    Не випадково, на всіх пам’ятниках, як «чорнобильцям», жертвам голодомору в Україні, воїнам-захисникам Вітчизни, використовуються скульптурні елементи дзвона і людини, які завжди закликали, закликають і закликатимуть до спільних дій в ім’я благополуччя.

    - Дякую за відверту розмову.

    Сергій ГУК, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА та з інтернета
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05