РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 47 (13 грудня 2013) 

  • Покликання - служити людям

    Бачити у профспілкових активістах надійних помічників, особливо у справах охорони праці, у сфері оздоровлення членів колективів кожного підрозділу - ось до чого закликають адміністрація столичної магістралі та Дорпрофсож. Так є, так було і за часів, коли серед активістів Дорожнього комітету профспілки залізничників та транспортних будівельників називали ім’я голови Жмеринського територіального профспілкового комітету Віктора Жаркова.


    Орест ЛОГОШНЯК вручає відзнаку Віктору ЖАРКОВУ.

    СТРІМКІ РОКИ

    Віктор Жарков закінчив лише перший клас, коли на нашу землю прийшла фашистська навала. Тож навчання довелось припинити, і з Житомирщини, де мешкав з батьками, переїхати у селище Ялтушків, на Вінниччину до діда і баби. Туди його привіз батько, а сам відправився на фронт. Така вже вона доля захисника Вітчизни у перші дні окупаційного наступу. Й уже невдовзі загинув. У дитячій пам’яті назавжди закарбувались жахливі картини війни - спалені хати, зруйновані цехи цукрового заводу, убиті та поранені люди… Але й була радісна мить, коли після довгих місяців окупації, радянські війська вигнали загарбників з Поділля, а далі погнали все далі на Захід. Після цього з’явилась можливість зустрітись із матір’ю, яка із чотирма малими дітьми евакуювалась в Алтайський край. Туди й поїхав 13-річний хлопчина, щоб продовжити навчання.

    ІЗ МОРЯКІВ - У БУДІВЕЛЬНИКИ

    Коли поставало питання вибору майбутньої професії, то Віктор мріяв стати будівельником. Адже війна залишила безліч руїн і потрібно було відбудовувати міста та села. Однак мрії не одразу збуваються. Лише 1959 р. він прийшов працювати механіком у Жмеринську дистанцію цивільних споруд (нині - будівельно-монтажне, експлуатаційне управління), яка займається утриманням, ремонтом та зведенням нових станційних й інших споруд. У тому числі й житла для залізничників. За 15 років роботи у цьому структурному підрозділі він обіймав посади головного механіка, заступника начальника. І на кожній із них віддавав усі сили та знання роботі. І його зусилля, заслуги було відмічено орденом «Знак Пошани». У трудовому колективі та серед усіх залізничників Жмеринки він здобув неабиякий авторитет. Тут він відбувся як умілий керівник, організатор виробництва.

    Шлях на залізницю, до здійснення своєї мрії у Віктора Миколайовича не був простим. Доля його поводила по просторах колишнього Радянського Союзу, влаштовувала чимало випробувань.

    Після закінчення семирічки хлопець поступив до Горьківського училища морського та річкового флоту. А коли отримав диплом судового механіка, настав час служби у війську. Здобутий фах став визначальним при рішенні комісії військкомату - у моряки. Спочатку була служба на Балтійському флоті, потім перевели на Дунайську флотилію - в Ізмаїл.

    Флотська служба змужнілому, міцної статури, молодому чоловікові припала до душі, тож вирішив він продовжити її надстроково. Однак 1954 р. Дунайську флотилію розформували і поступила пропозиція - продовжити службу на Курильських островах або звільнитись у запас у званні лейтенанта. Віктор Жарков вибрав другий варіант.

    Знову дорога пролягла до Ялтушкова. Тут уже колишній моряк зустрів свою суджену - студентку Дніпропетровського інституту інженерів транспорту Владиславу, яка приїхала на канікули до батьків. Невдовзі одружились. Але за розподілом випускницю залізничного вузу направили у Томськ - викладачем залізничного технікуму. Туди поїхали обоє. Знайшлась робота й для Віктора - спочатку механіком на теплоході «Дмитрий Донской», а потім - майстром на підшипниковому заводі.

    - Життя та й робота у Томську подобались, - пригадує Віктор Миколайович, - однак рідний край кликав до себе. І ми через три роки повернулись знову в Ялтушків. Владиславу Станіславівну прийняли на роботу інженером у Жмеринське відділення Південно-Західної залізниці, а я деякий час працював на цукровому заводі. Потім й мені знайшлась робота на залізниці у дистанції цивільних споруд.

    ХОЛОДНИЙ РОЗРАХУНОК ВІД ВІКТОРА ЖАРКОВА

    Крім організаторських здібностей, що знадобилися у виробничому процесі, Віктор Жарков проявив доволі високу громадську активність. Кипуча енергія, вміння згуртувати навколо себе людей, принциповість і доброзичливість цієї людини не залишались поза увагою з боку не лише керівництва, а й профспілкового активу. І на звітно-виборній конференції профспілкової організації Жмеринського відділення Південно-Західної залізниці 1974 р. його обрано головою територіального комітету профспілки.

    На цій посаді у молодого, на той час, громадського діяча, як кажуть спортсмени, - відкрилось друге дихання. Він всією душею поринув у профспілкову роботу. Вона багатогранна, однак у ній є свої пріоритети. Один із них - оздоровлення працівників залізниці. На той час діяло чимало санаторіїв, до яких на відпочинок відправлялись майже усі залізничники. Так, майже, але не усі. Тож Віктор Миколайович вирішив це «майже» звести до мінімуму. Крім того надати можливість оздоровитись й тим, хто не міг, з різних причин, поїхати «за здоров’ям» далеко від дому.

    На той час Жмеринська відділкова залізнична лікарня усі свої підрозділи розмістила у нових приміщеннях на одній території. А декілька будівель в результаті таких приємних змін вивільнилось. То чому б у них не створити тут санаторій-профілакторій? Таке запитання голова теркому спочатку поставив перед собою. А згодом поставив перед керівниками у Жмеринці та Києві. І знайшов у них підтримку.

    - Мене у цій справі, - продовжує свої спогади співрозмовник, - підтримував тогочасний начальник відділення столичної магістралі Володимир ТАРАСОВ та його наступник Григорій КРИЦЬКИЙ. Однак головні питання доводилось вирішувати самотужки. Для цього тричі їздив у Москву в ЦК профспілки: таким чином розв’язувалися за радянських часів проблеми багатьох зокрема українських міст та містечок. Але ж все ж таки розв’язувалися. Часто-густо завдяки неабияким організаторським здібностям, ініціативі, дипломатичному дару Москва скорилася В. Жаркову.

    Роботи по створенню оздоровниці у Жмеринці проходили успішно. І не даремно за цю справу взявся Віктор Жарков. Під час їх проведення Віктор Миколайовича знову відчув себе будівельником. А організатором медичного забезпечення виступив уже досвідчений на той час лікар Олег ЧАБАН, який і очолив санаторій-профілакторій.

    Щороку тут покращували своє здоров’я не одна сотня залізничників. І багато хто із них жалкує, що цей заклад на сьогодні не працює.

    - У нас, завдяки створенню профілакторію, завжди було достатньо путівок, щоб відправити бажаючих на оздоровлення, - пригадує колишній бухгалтер теркому Ніна ДІДИК, яка й займалась розподілом путівок. - Правда, деколи виникали ситуації, що комусь потрібно було поїхати до того санаторію, лише у якому лікують певне захворювання, а путівок туди не було. В таких випадках радила звернутись до Віктора Миколайовича. І в кожному випадку він допомагав такій людині.

    Холодний розрахунок, інженерний досвід й нічого особистого - за цими принципами діяв профспілковий лідер В. Жарков.

    Тож оздоровлення залізничників у підрозділах Жмеринського відділення залізниці було налагоджено на належному рівні. А от з дітьми виникали труднощі. Щоб організувати їм відпочинок та оздоровлення під час літніх канікул, терком укладав угоди з деякими сільськими школами на облаштування у них таборів відпочинку. Таким чином знаходився вихід із ситуації. Однак не такий, як потрібно. І тут знову за вирішення проблеми взявся Віктор Жарков.

    ЙОМУ Є ЧИМ ПИШАТИСЬ

    У мальовничому місці, неподалік від Жмеринки, де шумлять вікові дуби, вирішили звести табір відпочинку для дітей залізничників. І в цьому випадку проявились високі організаторські здібності у профспілкового лідера жмеринських залізничників. Завдяки його зусиллям й активній підтримці соратників, а таких було чимало, запрацював дитячий табір відпочинку, який назвали «Дубки». В ньому й нинішнього року із задоволенням відпочивала дітвора, причому уже й діти тих, хто колись, за юнацьких років, там перебував, а на сьогодні поповнив лави залізничників.

    Перелік добрих справ, зроблених за безпосередньої участі Віктора Миколайовича, можна продовжувати. Адже за 32 роки роботи на посаді голови територіального комітет профспілки їх було чимало. Про них свідчать й високі нагороди та залізничні відзнаки. Він є кавалером орденів Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», має звання «Заслужений працівник транспорту України», «Почесний залізничник». В. Жаркова нагороджено медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці», знаком Ради профспілки залізничників та транспортних будівельників «За заслуги у профспілці» та іншими.

    Навчив плідно працювати після завершення власної профспілкової кар’єри Віктор Жарков і велику плеяду профспілкових ватажків, які трудяться у структурних підрозділах залізниці. Вони вважають Віктора Миколайовича своїм наставником.

    - Мені пощастило через те, що в перші роки моєї профспілкової діяльності я працював під керівництвом Віктора Миколайовича, - розповідає голова профкому локомотивного депо Жмеринка Леонід ПОЛИВОДСЬКИЙ. - Адже постійно відчував його підтримку. Особливо, коли виникали спірні питання при взаємодії із адміністрацією підрозділу. В таких випадках відчувались його виробничий авторитет, принциповість та непохитність. Тож багато чого саме у нього я навчився, за що йому велика дяка.

    Нещодавно Віктор Миколайович відзначив свій 80-річний ювілей. В цей день він приймав багато привітань. З цією подією його поздоровили також голова Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Орест ЛОГОШНЯК, головний технічний інспектор Південно-Західної залізниці Микола ГОЛОВАНЮК, голова Київської територіальної профспілкової організації Олександр БЄЛІКОВ, члени президії Жмеринської територіальної профспілкової організації на чолі з головою Юрієм АНДРУШКОВИМ, колишні колеги та друзі. Та з особливою теплотою світились очі ювіляра, коли йому передали привітання від начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, який також нагородив ветерана знаком «За сприяння розвитку Південно-Західної залізниці». Прийміть привітання й від колективу «Рабочего слова», шановний Вікторе Миколайовичу. Міцного Вам здоров’я та довголіття!

    Ювіляр із щирою вдячністю приймав вітання та подарунки від гостей та колег. Сам Віктор Миколайович - людина доволі скромна, але водночас йому є чим пишатись.

    Никифор ЛИСИЦЯ, Фото Василя ГОРІНА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05