РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 46 (6 грудня 2013) 

  • «Для мене театр - це якась благословенна історія»

    (Закінчення. Початок у №44, 45)

    «МИ КОНКУРЕНТО-СПРОМОЖНІ!»

    АНАТОЛІЙ: «Коли ми приїхали з театральною компанією «Бенюк і Хостікоєв» на міжнародний театральний фестиваль «Театральні конфронтації-97» до Польщі, в перший же день показали «Швейка» і «Кармен». Важко виходити на сцену першими, адже фестиваль йде 10 днів і емоції забуваються. Тоді ще не було призів, але, дякуючи нашому «Швейку», організатори фестивалю започаткували призи. Ми отримали гран-прі. В газетах тоді написали, що таких артистів немає в Польщі. А у Венеції хлопці, які в наушниках намагались перекладати, не встигали за нами. Я зупинив виставу і кажу: «Хай вони знімуть навушники і дивляться виставу». Нам аплодували стоячи. Де ми тільки не були. Тобто ми конкурентоспроможні!».

    НАТАЛІЯ: «Швейк» - це фактично пік творчого партнерства режисера Андрія Жолдака та акторів Бенюка і Хостікоєва. Жолдак вперше здійснив постановку цієї вистави у 1990-ті роки окремо від державного театру. У головних ролях - Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв, так, тільки двоє чоловіків та ще одна актриса в епізоді. Знаючи Андрія Жолдака, не дивує, що від твору Ярослава Гашека залишилися лише імена героїв та запропоновані обставини, решта - чудова імпровізація акторів. Адже роботі Богдана й Анатолія у «Швейку» передував 15-річний досвід спільної праці у театрі імені Івана Франка. Шпика, священика, лікаря, поручника Лукаша Анатолій запропонував зіграти самотужки і був правий. Такий хід підносив дійство на найвищий щабель справжнього акторського блазнювання. Тому етюди, які актор написав сам, такі щирі у його виконанні. Тому вірний Швейк так уважно його слухає і самовіддано йде за поручником на фронт. На гастрольну виставу у Празі прийшов онук Ярослава Гашека, який сказав, що на його пам’яті зала вставала двічі - після оголошення президентом Вацлава Гавела і після вистави «Швейк». Такі щирі зізнання лишаються в душі актора на все життя… Поляки взяли цю ідею - імпровізацію - на озброєння. У режисера Андрія Жолдака зародилась вистава «Фердидурке». З нею сусіди об’їздили півсвіту. І коли вони приїхали на гастролі до Києва в Молодіжний театр, було зібрання акторів, глядачів, митців, критиків. Один із критиків встає і каже: «Таких акторів, як Збігнєв, немає в Україні». Тієї ж миті в залі пролунало: «Пшепрашем, наша вистава саме і сталась завдяки вашим акторам, Богдану та Анатолію».

    ПРО НЕЗАБУТНЄ, ЩО ЗІГРІВАЄ

    АНАТОЛІЙ: «Саме після незалежної вистави «Швейк» Миро-слав Гринишин у 2003 році подав мені і Богданові ідею і ми втрьох стали засновниками театральної компанії під скромною назвою «Бенюк і Хостікоєв». Вона з’явилася не всупереч, а навпаки: треба було ще реалізувати себе в якихось іпостасях. У нас чудові двоярусні декорації, які ми тримаємо у наших партнерів. І ось вже десять років автофура возить Україною декорації вистав компанії: «Швейк», «Сеньйор з вищого світу», «Задунаєць за порогом», «Про мишей і людей», «Біла ворона», «Люкс для іноземців». В «Сеньйорі..» за моєю ідеєю були задіяні друзі та всі родичі: колишні і теперішні чоловіки та дружини, батьки, діти від усіх шлюбів. І, безумовно, Богдан Бенюк - хрещений батько Хостікоєва-молодшого. І ось грали в Чернівцях. Їдемо в автобусі потомлені, скрізь - букети квітів. А батько Наталки, якому тоді було 70 років, ходить по проходу. Він любив розмовляти. Каже до шофера: «Друг! Ти мене розумієш. Є про що побалакати». Борисюк говорить: «Сядьте, будь ласка». А він: «Що? Ти батькові будеш вказувати!» Оля до нього: «Ну, папа, сядь, перестань». Він: «А ти, шмаркачка, чого?» Тут Паперний вскакує. Наталя відразу все покриває піснею: «Понад лугом…» Крізь яку тато кричить: «Та ти не туди їдеш! Я знаю цей край!» Це те незабутнє, що зігріває».

    ІЗ ЖИТТЄПИСУ АКТОРІВ І РЕЖИСЕРА

    АНАТОЛІЙ: «Я дуже вдячний Жолдаку за роки праці з ним, за «Швейка», який і досі іде, за «Три сестри», за «Кармен». Першу виставу, «Момент» за Володимиром Винниченком, Андрій Жолдак поставив 1987-го на малій сцені театру імені Івана Франка. Я грав білого офіцера. Жолдак просив бути на сцені самим собою, надто відвертим. Наступною постановкою стала «Комедія дель арта». В її основі - сюжет п’єси Гольдоні «Слуга двом панам». Мені він запропонував грати директора театру, який ставить виставу. Тексту немає, все на імпровізації, було дуже важко, весь час Жолдак давав мені завдання, півроку репетицій, надзвичайні декорації, музика. У Наталії там була блискуча робота».

    НАТАЛІЯ: «Жолдаку було цікаво, аби я не просто грала жінку, яка видає себе за чоловіка, а показала, як цей «чоловік» зваблює, який він через 20, через 40 років - старий, товстий, незграбний. Каракатицю таку, геть старе. (Всі у книгарні завмерли від талановитого перевтілення, і відразу - сміх, оплески - авт.). І був такий епізод. Я маю кликати: «Арлікінку!», якого пробував Бенюк. А Жолдак каже: «Співай італійською!» Ну, думаю, що співати, нічого не приходить в голову. І завела: «Ми ходили знов по полонині (на мотив «Три танкиста, три весёлых друга…») А Беня дивиться на мене і пошепки: «Що ти співаєш?» Режисеру сподобалось».

    АНАТОЛІЙ: «У Жолдака немає поняття «не можу». «А не можеш? До побачення!» І це нормально. Він мене весь час провокував. Каже: «Так, директоре, побіг на верх. А тепер по мотузці спускайся униз. А Наташа кричить: «Не смій цього робити!» Я розумію, що розіб’юся. Там все не закріплено. Я й кажу: «Я не можу цього зробити!» Жолдак: «А-а, ти не можеш, ти не актор!», а потім: «Так давай на сцену мотоцикл! Роздягайся! Голим поїдеш!» - «Як голим?» - «А так, голим! Він уявляє, що життя закінчилось. Обличчя - не його, тіло - не його. Він повинен себе роздивитися, а потім сісти і по сцені голим поїхати кататися!» - «Ну як я буду?» - «А ось як!» І починає роздягатися і сідає на мотоцикл, заводить, їде, падає. Зрештою на якійсь репетиції я сів, їду. А він: «А тепер танцюй вальс?» Я здивовано: «З ким?» - «З мотоциклом!» - «Я не можу!» - «А-а, ти не можеш?!» - «А ти можеш? Ану, піймай стілець!» І кинув в нього стілець. Він вскакує: «Все! Закриваємо виставу!» За три дні нема декорацій, нема костюмів. Закрив її він ще й тому, що в театрі на неї дивилися обережно, на той час вона була революційна: вибух має бути. І він був би! Отаких зараз режисерів не вистачає. Так, він не однозначний, з ним дуже важко. Але як цікаво працювати! Жолдак - тайфун. Я переконаний, що рано чи пізно він повернеться в Україну. Якось треба заохочувати таких талановитих людей, людей, які люблять все правдиве. Треба казати правду. Я все життя це робив в театрі, і це багатьом не подобається. Але колеги підходять і питають: «А коли наступні збори? Коли ви будете виступати?» Я вважаю, що це ганебно - не зробити цього року відкриття сезону в Театрі імені Івана Франка (презентація книги відбувалася наприкінці жовтня п.р. - авт.). Був Сергій Володимирович Данченко, був Богдан Селіверстович Ступка - і були традиції. А традиції театру - це, в першу чергу, повага до глядача. І не можна не розповідати про плани на майбутнє, не можна випускати чорну афішу, тому що так захотів головний художній керівник. На моє запитання, чому не було відкриття сезону, мені відповіли: «Актори втомилися і попросили перенести». Якщо б Богдану Ступці сказали таке, він би вигукнув: «Йди, відпочивай! Профнездатний!» Тому ставити питання я маю право. І почути відповіді! Актор - всеодно залежна людина від режисера, від художнього керівника, від костюмерів, але актор виходить на сцену і виносить якісь свої думки, які вклав у виставу. Для мене театр - це якась благословенна історія. Я дуже люблю Театр імені Франка. Одна актриса мене запитує: «Зачем тебе это надо? Кто тебя накручивает?» Я кажу: «В мене болить!» - «Что у тебя болит?» - «Душа болить!»

    Пані Наталія тихенько шепоче: «Книгарня вже зачиняється». Пролунало: «Браво!» І оплески, оплески. Усі присутні в залі книгарні, слухаючи емоційну розповідь Анатолія Георгійовича, були у захваті від того, як виявлялась турбота його дружини! Вона заглядала в його очі, слідкувала за його диханням і обережно переривала його монологи своїми «вкрапленнями», даруючи йому відпочинок.

    Анатолій Георгійович, стомлений від переживань та емоцій і, все-таки, щасливий, тихо промовив: «Тож підходьте, будь ласка, буду підписувати». Люди заметушилися. Виявилося, що всі книги було вже розкуплено. Ледь встигла придбати собі і встала у чергу. Пані Наталію обступило багато шанувальників, друзів, і було чути: «Велике спасибі за книгу, за презентацію! Це ще одна прем’єра!» Присутні розуміли, що все - завдяки їй, її любові. А вона дуже ніжно споглядала за Майстром. Її красиві чорні очі блищали від сліз. Вона, щаслива, теж дякувала…

    Ірина ЮШКО, Фото із книги «Хостікоєв. Головна роль»
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05