РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 45 (29 листопада 2013) 

  • ВІДЧУТТЯ ВПЕВНЕНОСТІ ТА СТАБІЛЬНОСТІ

    Слово «Залізниця» у цій родині пишуть з великої літери.
    І говорять про роботу часто… Менші згадують, як їх брали
    з собою на роботу старші. Їм, старшим, вона сниться.

    - Родовід на залізничній стезі започаткував наш дідусь - Андрій Васильович САМАР, який працював мостовим майстром і будував міст через Дніпро. Його син Володимир - наш батько, - розповідає Валентина Самар, - розпочав свою трудову діяльність кочегаром на паровозі. З братом Сергієм ми частенько бували на роботі у мами Анни Антонівни, яка 40 років пропрацювала прийомоздавальником на ст. Київ-Московський. Пам'ятаю щиру, дружню атмосферу, що панувала там. Взірцем, як розповідала мама, завжди був начальник станції, а своєрідним «богом» - диспетчер.


    Анна Антонівна САМАР, 1977 р.

    СЬОГОДНІ СЕРГІЙ САМАР працює на ст. Дарниця у воєнізованій охороні, неодноразово нагороджувався почесними грамотами. Валентина Самар (Максименко) - квитковий касир ст. Київ-Пасажирський. Саме вона й стала тим ланцюжком, який і пов’язав нас з цією династією. З Валентиною Володимирівною розмовляли здебільшого про долю її матері, доньок та сина. А ще вона висловила думку, що наша газета мало пише про Київську дирекцію, про квиткових касирів. Особливо, на вокзалі ст. Київ-Пасажирський. Адже робота тут не з легких. Та вдається їй мати постійних «клієнтів», які вистоюють чималі черги, щоб взяти квиток саме з її рук, почути її голос чи побачити посмішку.


    Валентина МАКСИМЕНКО та Тетяна САМАР.


    Олена АЛЕКСЄЄВА.

    ОНУКИ АННИ АНТОНІВНИ САШКО І МИКОЛА працюють теж на ст. Київ-Пасажирський, ще один Сашко - оглядач вагонів на ст. Дарниця. З одним із Олександрів ми познайомились особисто. Олександр АЛЕКСЄЄВ вже 9 років працює на вокзалі ст. Київ-Пасажирський, обслуговує електрокари. Саме від його злагоджених дій, своєчасності ремонту та обслуговування залежить… чистота столичних залізничних воріт. Адже машини, роботу яких Алексєєв забезпечує, підтримують чистоту на вокзалі, а саме: збирають та вивозять до певного місця сміття.


    Олександр АЛЕКСЄЄВ.

    Під час перевірки акумулятора однієї з таких машин ми і застали Олександра на зміні. «Робота нормальна. Слава Богу, що є вона. От добиратися важко. Буває дві, а то і три години в дорозі. Але в Носівці такої стабільної та, як для Чернігівщини, з достатнім заробітком роботи не знайти. Тому й доводиться їздити», - говорить мій співрозмовник. Адже батько двох дітей розуміє, щоб їх на ноги поставити, потрібно ще чимало. Не мріючи про карколомну кар’єру, Олександр щозміни старанно перевіряє акумулятори на справність, ставить їх на зарядку. Спокійний за вдачею, небагатослівний, проте впевнений. Справжній чоловік, який не словом, а ділом піклується про свою родину. Без зайвого пафосу молодий батько, адже наймолодшому Даніелю щойно місяць виповнився, розповідає нам, як зідзвонюється з родиною (сестрами, мамою), вітає зі святами, серед яких і родинно-професійне - День залізничника.

    Тетяна САМАР цього року вступила до Вищого професійного залізничного училища, що у Києві. Бачить себе квитковим касиром столичних залізничних воріт. І дасть Бог, як каже бабуся, це буде раз і назавжди обрана стежка в житті. А як же те, що психологи радять кожні п’ять років змінювати місце роботи?

    - Місце, може, й варто змінювати, а от обрану професію ні до чого, - запевнили мене у родині залізничників.

    Адже, якщо ця професія вбирає у себе досвід не одного покоління, працею якого пишаються наступні, якщо залізниця і тоді, і сьогодні, не зважаючи на прогрес і великі зміни, залишає в серцях відчуття впевненості та стабільності, то одного разу правильно прийняте рішення стає долею. Долею, яку в родині моїх співрозмовників називають щасливою. Незважаючи на всотані болі і невдачі, які вдалося пережити. Та сьогодні, маючи за плечима майже 250-літній загальний залізничний стаж, вранці вони поспішають на залізницю.

    …КВАПИТЬСЯ З ЕЛЕКТРИЧКИ ЮНА ТАНЯ. ХОДА ЇЇ ЛЕГКА ТА ВПЕВНЕНА.

    Вітер розвіює локони її рудого волосся, гарна форма квиткового касира пасує їй, як найкращий одяг від кутюр. На слуху одразу згадується пісня групи «Рождество»: «Молодость, ты как времени замок, и захочешь - не взломаешь, чтоб прожить еще разок!» Сьогодні Тетяна Самар проходить практику на вокзалі ст. Київ-Пасажирський. Вчиться азів професії квиткового касира у Лілії ДЕМЧЕНКО та Валентини КОВАЛЬЧУК за віконцем каси №17. Про перші враження говорить стримано, але із задоволенням. А ось вже Валентина Володимирівна розповідає, що як прийшла племінниця першого дня після практики, то, як кажуть, весь дім на ногах стояв. Стільки було вражень, емоцій, хвилювань. Та все це згодом вляжеться, емоції вирівняються, з роками прийде стриманість і досвід, захоплення переросте у любов до професії, любов - у відданість. Саме так і сталося у житті Валентини Максименко. А ще часто згадує вона свого майстра виробничого навчання Зою Олександрівну Родіну, яка любила повторювати: ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість. Скажете, класик не помилявся?! Як би банально це не звучало, а суть цих слів не змінилася і досі. До них прислухається і наймолодша наша співрозмовниця - майбутня залізничниця Тетяна Самар.

    ГОТУЮЧИ МАТЕРІАЛ, МИ ЗУСТРІЛИСЯ ІЗ ОЛЕНОЮ АЛЕКСЄЄВОЮ - донькою Валентини Володимирівни. Зійшовши з вранішньої електрички (мешкає Олена також у Носівці), вона поспішала зайняти своє місце за пультом диспетчера Київської дирекції залізничних перевезень.

    - Бабуся і мама досить часто говорили про свою роботу, адже понад 40 років трудового життя так просто не минає, - розповідає нам Олена.

    У листопаді цього року й сама згадуватиме, як 18 років тому після закінчення столичного залізничного училища №17 прийшла на ст. Дарниця. Молодим, худорлявим дівчам вона п’ять років пропрацювала сигналістом, згодом була квитковим касиром, черговим по вокзалу, черговим по парку, черговим по станції. Сьогодні Олена спокійно і впевнено заявляє, що раз і назавжди обрана залізнична стежка в житті - то її вибір. Відповідальні обов’язки поїзного диспетчера виконує вже чотири роки. Робота подобається. До того ж зарплата є стабільною. Тут знадобились її знання математики, (у шкільні роки Олена мріяла бути вчителем математики), здатність орієнтуватися у новій ситуації, самостійно мислити. А ще, зізнається Олена, її завжди у житті щастило на людей. І сьогодні відчуття колективу як «другої сім’ї» не полишає її.

    Олена подивлялась на годинник, ми попрощались і поспішили на свою роботу. Щоб написати для вас, шановні читачі, про залізничну родину, передати ту любов і повагу до своєї професії, яку відчули під час розмови з Валентиною Володимирівною, Оленою, Олександром, Тетяною.

    Валентина КОЛЯДА, Фото Олексія ЧУМАЧЕНКА
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05