РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ УЗ
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 45 (29 листопада 2013) 

  • Хресний хід до жіночого монастиря 140 кілометрів роздумів про життя-буття

    (Продовження. Початок у №№ 39 - 44)

    «Hадо только выучиться ждать,

    Hадо быть спокойным и упpямым,

    Чтоб поpой от жизни получать

    Радости скупые телегpаммы».


    У Хресному ходу нікуди не сховаєшся від радіодинаміків, які голосно віщують з вікон автомобілів, що проносяться мимо нас. Чергова автівка, вірніше, пісня у виконанні Анни Герман, що неслася з іномарки, зачепила струни людської душі. Протягом якогось часу я йшов мовчки, роздумуючи над тим, що багатьом вірянам, які йдуть поруч зі мною, доля надсилає ті самі телеграми радості. А отримують їх у храмах. Кожний свою.

    ВЛАСНИМ ПРИКЛАДОМ

    Йдемо вздовж менш насиченої, ніж шосе Київ - Чоп, автомобілями трасою до Малина. Попереду - 25 кілометрів до райцентру. Кожному із попутників у душу не зазирнути. Знову спостерігаю за пілігримами. Відомо, що у поході голка є великим вантажем. У деяких прочан за спиною важкі рюкзаки. Тут і питна вода, і змінне взуття (це якщо йдеш не вперше), і поліетиленовий килимок для підстилання на привалі чи під час ночівлі. Всього і не перелічити. Однак беруть лише необхідне. Дехто, розмістивши свій багаж (ковдри, матраци, теплий одяг тощо) у спеціальному автомобілі, що снує між пунктами нашої ночівлі, йде без «турбот» за спиною. Але якщо поруч із собою дбайливий про ближнього прочанин побачить, приміром, стомлену літню жінку, в якої з речей - лише кілограмовий пакет, все одно, допоможе його нести. Ти не один серед тепер ста десяти прочан. Після того, як до нас приєднувалися ще і ще віруючі у Тетереві, молитва стає гучнішою.

    Особисто мені було неважко від 15-кілограмового рюкзака за плечима. Я встигав нести на плечах трирічного хлопчика Арсена (див. на фото). Ніс до тієї пори, поки брат Микола (тезка того, хто ніс хреста поперед колони), наздогнавши нас, пілігримів, на власній машині, не доставив дитячого візочка. Таким чином і рідній тітці добродушного малюка, яка не відпускала від себе племінника ні на крок, йти було легше. А що про це думає брат Микола? Можна б було про той візок і забути. Однак, якщо ми робимо ближнім добро, то це добро стосується Самого Христа. Все роз’яснює отець Володимир. Якщо ми пам’ятаємо ближнього й допомагаємо йому, то допомагаємо Самому Христу. Якщо забуваємо ближнього й нехтуємо ним, то забуваємо й нехтуємо Христом. Якщо любимо ближнього, то любимо Христа, і Христос тоді буває недалеко від нас, або, краще сказати, в самих нас. Що ж, і ця думка є слушною. Особливо зважаючи на те, як розповів про себе брат Микола, що його молоді роки минули не у Божій вірі. Чимало було випадків, які зараз би не скоїв за будь-яких обставин. А головне, він хоче відмолити у Бога власні гріхи. Для чого? Щоб заспокоїти душу, щоб своїм добропорядним прикладом нині виховувати власних дітей.

    ХІБА МИ СХОЖІ НА СЕКТАНТІВ?

    Чому під час не численних привалів серед поля або на узліссі отець Володимир пропонував прочанам читати Євангеліє? Євангеліє - це Блага звістка, можна навіть сказати, добра новина. Це завжди новина про те, що Христос воскрес і є присутнім у нашому житті; що святі є нашими помічниками й заступниками; що люди, які йдуть цим шляхом порятунку, є серед нас, вони можуть поділитися духовним досвідом. Повірте, навіть душевнохворі люди, а таких серед паломників я помітив немало, уважно прислуховувались до тих мирян, які читали текст, а також до коментарів уривків з Євангелія з боку священика. Людина дуже благовидна і з філософським складом розуму та величезним життєвим досвідом, отець Володимир не дозволяє «розгулятися» душевним хворобам, які турбують декількох прочан.

    На одному із перехресть біля нашої колони зупинився новісінький автомобіль із православним священиком у ризі за кермом. Очевидно, з іншої конфесії. Особисто мене здивувало його запитання:: «Це православний хід?». Хіба ми схожі на сектантів?! Мабуть, не помітив хреста у голові нашої колони. Подібні запитання почули від пасажирів, які очікували автобус у бік райцентру. Повторювати, що це, дійсно, православний Хресний хід, ніколи не лінуємося. Хоча брат Віктор увесь час нагадує: «Жодних розмов, лише молитва».

    НІЧОГО КРАЩОГО НЕМАЄ…

    Залізничний переїзд - межа районного центру із ласкавою назвою. Вітаємо тебе, Малине!.. І звідки таке ім’я, славетне місто? Чую подібне запитання від одного з прочан. За версією істориків - від древлянської землі, від імені матері Святого Володимира - київського великого князя, при якому відбулося хрещення Русі, - Малуші.

    Проходимо повз пам’ятник Миклухо-Маклаю. Виявляється від цих земель, що на берегах Ірші, до земель Австралії, Нової Зеландії, Нової Гвінеї доніс нашу культуру і пісню всесвітньо відомий мандрівник Микола Миклухо-Маклай. І сьогодні на «нових» землях залюбки слухають українську пісню «Їхав козак за Дунай».

    Довжелезними вечірніми вулицями де-не-де освітленого Малина крокуємо до наступного місця ночівлі. Попереду - міліцейський автомобіль, який протитуманними фарами вказує шлях до Храму на честь Дмитра Солунського. Молитва знову і знову лунає. Можливо, так би і завершилася наша багатогодинна подорож. Якби…

    Місцева вулиця Кримська з’єднує околиці та центр міста. Проходимо повз одного з кафе. Один із відвідувачів, перебуваючи напідпитку на свіжому повітрі вирішив на свій розсуд «зустріти» Хресний хід. Ховаючись за спини товаришів по чарці, підняв з тротуару камінь, збираючись жбурнути його у бік колони. Намір був би здійсненим, якби… Ар’єргард нашої колони вже порівнявся із цією ризикованою компанією. Краєм ока автор цих рядків помітив, до чого готується той підступний молодик. Зізнаюсь, не витримав та видав не тихим словом те, що думаю про наміри хулігана. Подіяло. Камінь було відкинуто у темряву. Наче і не збирався слуга від лукавого жбурляти каменюку у мирну колону. Згодом від прочан почую зауваження щодо власної неадекватної реакції. Мовляв, потрібно було підійти до розбишаки, погомоніти з ним про наші наміри. Можливо б, і схаменувся. Так, не відкидаю такої ситуації. Але ж, чи була навіть хвилина на розмови, якщо ця молода людина вже збиралася поцілити у Хресний хід? Часом нашій упертій юні хоч кілок на голові теши, то не допоможе. Особисто мені запам’яталась доволі проста за змістом думка отця Амвросія, про яку згадав отець Володимир: «Нужно жить нелицемерно и вести себя примерно, тогда наше дело будет верно, а иначе будет скверно». Так то воно так…

    У церкві холодніше, ніж на дворі. Таку ніч, та ще й на долівці у неопалювальному малинському храмі затишною не назвеш. Чую, як молода мати після молитов звертається до доньки років семи: «Не змерзнеш, я ж поруч». Пригадалися безсмертні рядки Тараса Шевченка: «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим». Через той незначний епізод потеплішало у душі. Думаю, не лише у моїй…

    ЩОБ НЕ ВИНИКАЛО СУМНІВНИХ БАЖАНЬ

    На ранок, після прощання із Малином, опиняємося на трасі, що веде до Гамарні - села, звідки родом етнограф, антрополог, біолог і мандрівник, який вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії (1870 - 1880 рр.), у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї, названого Берегом Миклухи Маклая. Тут на околиці Малина, на території місцевого лісотехнічного коледжу зберігся будинок, що належав родині вченого. А ще тут діє невеличка православна каплиця. Саме в ній відбулась літургія, яку провели отець Володимир Ромащенко разом з настоятелем Храму Казанської Божої Матері, отцем Павлом Линником. Настоятель невеличкого храму - людина цікава через те, що його судження про роль священика у житті студентського загалу доволі слушні. Він мріє про організацію церковної бібліотеки при храмі. Вважає за доцільне впровадження у навчальні програми для студентства курсів з вивчення духовної літератури. Сучасній молоді притаманне бажання мати все і зараз. А якби юнь була знайома із основами віросповідання, то, можливо, розуміла б причини затримок у виконанні наших прохань до Бога. Врешті-решт, віра допомогла б нам глибше розуміти свої бажання. Лише довгочасне, невідступне, день у день повторюване прохання може претендувати на звання цілковитого сердечного прагнення. Тільки таке прохання до Творця може бути осмислене на глибині своєї сутності. Отець Володимир вчить: запитуйте себе - чи бажане Богові моє прохання? Чи потрібно, чи корисно для мене насправді те, про що я прошу? Чи істинно прагне до цього моє серце? Хто знає, можливо, якби той молодик, що мав намір жбурнути каміння в учасників Хресного ходу, прислухався до вічних істин, у нього б не виникало сумнівних бажань? Годі про це. Тим паче, що ранок у Гамарні - просто диво. Бабине літо тут у розпалі. До речі, назва села нагадує про те, що у цих місцях в XVII столітті існувало металоплавильне виробництво (гамарня - Словник Бориса Грінченка).

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05