РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 44 (22 листопада 2013) 

  • Хресний хід до жіночого монастиря

    140 кілометрів роздумів про життя-буття

    (Продовження. Початок у №№39 - 43)

    …Наша Хресна колонна першою розбуджує лісовий світанок на околиці Пісківки. Адже вже давно вирішено отцем Володимиром та старшою сестрою Варварою: на ранок - до монастиря. «Райський куточок», як назвала його одна з прочанок, захований в глибині старих лісових хащ. Від древніх сосен, беріз та вільх, які часто-густо завалюються на молоді парості, відокремлює викладена бетонними плитами дорога і величезний мур. Тут, у хащах, давно не бувала нога лісоводів. А що ж там за довжелезними стінами із граніту? Монастир. Осіння тиша, яку ненадовго порушив церковний пере-дзвін, налаштовує на ліричний лад.


    Попереду Хресного ходу - духовні пастирі отці Володимир та Роман.

    САМОПОЖЕРТВА

    Кому-то кажется,

    что время гонит нас

    по непростой тропе

    cобытий,

    и мы бежим, не слыша

    Божий глас,

    сквозь полосы препятствий

    и открытий.

    Мы падаем, сбиваем в кровь

    колени,

    нам некогда подумать

    на распутье,

    и выбор свой - направо

    иль налево,

    кладем, с сомненьем, на

    ладонь минуте.

    И, взвесив всё, бежим

    мы только прямо,

    наивно веря в то, что

    так короче,

    и если прямо - ожидает

    драма,

    корим себя, что выбор наш

    не точен.

    Кому-то кажется, что

    время гонит нас,

    кому-то кажется - мы

    время догоняем,

    но тайна в том, что

    времени запас

    мы до конца, увы, совсем

    не знаем!

    Думки, що навіяв вірш Бориса ПЕРШУТКІНА із Міжрегіональної спілки письменників та літераторів України, знову навели на роздуми. Так що ж все-таки спонукає цю добру сотню прочан не сходити із складної дистанції? Здавалося б, через неабияку втому, криваві мозолі на ногах можна собі дозволити скористатися попутною маршруткою, що врешті-решт доставить до Чоповичів (а там до жіночого монастиря рукою подати) або у протилежному напрямку - до Києва. Молитва у цьому храмі ще попереду. Є час порозмовляти із старшою сестрою Хресного ходу Варварою. Хочу все ж з’ясувати, хто або що саме її спонукає йти до Кип’ячого.


    Протоієрей Роман править Святу Літургію у храмі на честь Святого Михаїла
    (с. Українка, що у Малинському районі Житомирської області).

    - Протягом семи років моєї участі у хресних ходах я постійно ставлю перед собою це запитання: навіщо я йду? - відповідає вона. - І увесь час одержую одну відповідь. Саме під час Хресного ходу з’являється співчуття до тих, хто йде поруч - у переважній більшості, немічних. У турботах про ближніх відчувається наявність ЛЮБОВІ. (Варвара наголосить на останньому слові - авт.). А головне - у душі глибоко віруючої людини живе усвідомлення свого духовного слабосилля, а із часом і фізичного; під час паломництва до святих місць, як не є, ці відчуття сприймаються найбільш потужно. Тут відчуваєш силу гріховності впродовж власного життя. Як укріпитися у вірі? Вважаю, що саме в таких некомфортних умовах людина пізнає себе. Мене зрозуміє той, який не досипає під час Хресного ходу. Увесь час рухаєшся на ногах, а ще справжнім іспитом є ситуація, коли сам ледве йдеш, ще й іншим допомагаєш іти. Це ні що інше, як самопожертва. Можливо, саме це керує мною з року в рік. Мета - пізнати себе!

    Дякую сестрі Варварі за щиросердність.

    Ось іще одна споріднена думка. «Віра в те, що варто не боятися усіляких перешкод, якщо йдеш у Хресний хід за покликом серця», - скаже мені згодом брат Ігор, який мешкає у Брусилові.

    ТІЛО І КРОВ ХРИСТА. ХЛІБ І ВИНО

    Після вранішніх молитов у пісківському Свято-Преображенському монастирі та за благословіння місцевих священиків - багатокілометровий марш-кидок до Українки.

    Під час Хресного ходу вдається не лише послухати урочисту службу, а то і літургію. І не одну. Це традиційна назва служби Божої у православній церкві, а точніше - богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає центральне місце: її основою є святе таїнство євхаристії (подяка, ще одна назва літургії - ред.). Оскільки в християнській традиції прийнято вважати, що встановив євхаристію та виконував її сам Ісус Христос - і відтоді церква її постійно практикує. Вважається теж, що через євхаристію Христос є присутній у церкві тілом і кров’ю, котрі подаються вірянам у вигляді хліба та вина. У традиційному християнстві вірять, що у святій літургії хліб і вино посвячуються і переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя. У виконанні священиків та прочан літургія, приміром, у древньому храмі на честь Святого Михаїла, що в с. Українка, де службу правив місцевий священик отець Роман, нагадує «Ave Maria» у виконанні майстрів оперної сцени. Проте молитви до Христа в храмі, про який іде мова, звучали значно довше, ніж в опері. Про якість і чистоту співу мої думки навряд чи є перебільшенням. Слухаючи голоси сестер із сестринства милосердя на честь Святої Великомучениці Єлизавети, особливо задумувався над якістю співу. А коли заспівали «Богородице, Діво, радуйся», жінки у хустинах із червоним хрестом нагадали про піснеспіви у Києво-Печерській Лаврі. І там, і тут хорове виконання є досконалим.

    ВЕЛИЧЕЗНА ЦІННІСТЬ ДЛЯ БОГА

    Роман-солодкоспівець. На цю ікону у церкві Святого Михаїла я задивився під час неповторного співу молитов отцем Романом. Перед цією ж іконою від священика, який править в цьому храмі 13 років, почув про те, що Святий Роман став учителем співу в Константинополі й підняв на високий рівень православні богослужіння. За свій поетичний дар він зайняв почесне місце серед церковних співаків. Йому приписують понад тисячу молитов та гімнів на різні свята.

    - А яким чином нарекли цим іменем Вас, отче Романе?

    - Так сталося, що у батьків незадовго до мого народження помер син, - розповідає протоієрей Роман. - Уві сні до стомленого від суму батька прийшов покійний і запитав: «Де мій брат Роман?» Сон запам’ятався. Незабаром в сім’ї музиканта та майбутньої регента церковного хору у селі Дроздинь на Рівненщині на світ з’явився я. Отже, у батьків проблем з тим, яким іменем мене назвати, не було. Щодо талантів, якими наділив Господь, - я співав із дитинства. Здається, пісня і молитва допомагали здолати оберемок дитячих хвороб. Після закінчення середньої школи вступив до семінарії. Тому, що мріяв про те, щоб стати священиком.

    - Отче, поясніть, що означає вираз «образ Бога в людині»?

    - Людина - величезна цінність для Бога, набагато більша цінність, ніж будь-яка, навіть найшанована, чудотворна ікона. Образ Божий у людині має настільки велике значення, що його не вартий навіть увесь Всесвіт, бо цей образ несе в собі всі дари й досконалість, яку вклав в кожного з нас Творець.

    Пізніше познайомившись з матушкою Оленою - дружиною протоієрея Романа, яка подарувала йому трьох діточок, зрозумію правоту слів священика. Це, дійсно, Божий дар і справжній Всесвіт!

    (Далі буде)

    Віктор ЗАДВОРНОВ
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05